04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"25" липня 2016 р. Справа№ 910/7045/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Пашкіної С.А.
Кропивної Л.В.
при секретарі Волуйко Т.В.
представники сторін:
позивача: Павленко Я.М. за довіреністю;
відповідача: Паламаренко Ю.А. за довіреністю;
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2016
у справі № 910/7045/16 (головуючий суддя Босий В.П.)
За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Укренергогарант"
до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
про стягнення 20 430,61 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2016 у справі №910/7045/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергогарант" заборгованість у розмірі 18 288 грн. 40 коп., пеню у розмірі 2 005 грн. 82 коп., 3% річних у розмірі 137 грн. 03 коп. та судовий збір у розмірі 1 378 грн. 00 коп.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у позові відмовити.
Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було досліджено відповідність довіреності №662 від 18.11.2015 вимогам, які ставляться до первинних документів, оскільки згідно видаткової накладної №1031 від 09.12.2015 товарно-матеріальні цінності апелянт начебто отримав по довіреності №662 від 18.11.2015, термін дії якої закінчився 04.12.2015, що свідчить про те, що відповідач не уповноважував особу на отримання товару, зазначеного у вказаній накладній. Також судом не було досліджено порядок здійснення розрахунків за товар, оскільки відповідно до п.5.1 Договору розрахунки за товар здійснюються на підставі рахунку-фактури, однак позивачем не було надано заявок відповідача та рахунків-фактур.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Зубець Л.П., Смірнова Л.Г..), апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 25.07.2016.
05.07.2016 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергогарант" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.07.2016 р., у зв'язку із перебуванням судді Зубець Л.П. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/7045/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Пашкіної С.А., Смірнової Л.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 колегію суддів у зазначеному складені прийнято справу до провадження, задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
22.07.2016 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, оскільки товар за договором поставлявся відповідачу партіями, весь товар отримувався ОСОБА_4, який є начальником відділу постачання відповідача та діяв на підставі довіреностей, і відповідачем не спростовано факт поставки товару, а рахунки-фактури виконують лише інформаційну функцію і їх відсутність не звільняє відповідача від обов'язку оплатити прийнятий товар.
Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 25.07.2016 р., у зв'язку із перебуванням судді Смірнової Л.Г. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/7045/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Кропивної Л.В., Пашкіної С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 колегію суддів у зазначеному складені прийнято справу до провадження.
Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити з підстав, зазначених у скарзі.
Представник позивача заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
08.10.2015 р. між відповідачем - ПАТ "АК "Київводоканал", як покупцем, та позивачем - ТОВ "Укренергогарант", як постачальником, був укладений договір поставки №756/24/14-15 (далі - Договір), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити проводи та кабелі електронні та електричні (товар) за найменуваннями, в асортименті та за цінами, що вказуються в специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору, згідно письмових заявок покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість на нижчезазначених умовах договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору постачальник разом з товаром надає структурному підрозділу покупця (Департамент експлуатації каналізаційного господарства ПАТ "АК "Київводоканал"), який отримує товар, наступні супровідні документи: сертифікат якості (відповідності) заводу-виробника; рахунок-фактуру; видаткову накладну; податкову накладну.
Пунктом 3.5 Договору встановлено, що датою поставки товару вважається дата отримання товару уповноваженим представником покупця, що підтверджується його підписом на видатковій накладній.
Згідно з п. 5.1 Договору розрахунки за товар здійснюються на підставі рахунку-фактури постачальника, який виписується у відповідності до заявки покупця та специфікації. Покупець здійснює оплату товару протягом 45 календарних днів з моменту отримання товару від постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець має право здійснювати попередню оплату (часткову або повну) товару.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 55 993,29 грн., що підтверджується видатковими накладними №750 від 12.10.2015 р., №774 від 16.10.2015 р., №797 від 22.10.2015 р., №889 від 16.11.2015 р., №973 від 30.11.2015 р. та №1031 від 09.12.2015 р.
Проте, в порушення умов Договору відповідач за отриманий товар розрахувався частково, в загальній сумі 37 704,89 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними доручення, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 18 288,40 грн.
У зв'язку із несплатою відповідачем повної вартості поставленого товару позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з відповідача 18 288,40 грн. основного боргу, 2005,18 грн. договірної пені та 137,03 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку щодо їх обґрунтованості та доведеності.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору поставки №756/24/14-15, який за правовою природою є господарським договором поставки.
Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.
Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України".
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною ч.1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Матеріалами справи (видатковими накладними №750 від 12.10.2015 р., №774 від 16.10.2015 р., №797 від 22.10.2015 р., №889 від 16.11.2015 р., №973 від 30.11.2015 р. та №1031 від 09.12.2015 р.) підтверджується передача відповідачу товару згідно Договору на суму 55 993,29 грн.
При цьому, умовами Договору встановлено, що покупець зобов'язаний здійснює оплату товару протягом 45 календарних днів з моменту отримання товару.
Також на підтвердження факту отримання відповідачем товару позивачем надано копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей №550 від 12.10.2015 р., №687 від 23.11.2015 р., №577 від 21.10.2015 р., №662 від 18.11.2015 р. та №647 від 12.11.2015 р., виданих ПАТ "АК "Київводоканал" на ім'я ОСОБА_4
Посилання апелянта на те, що строк дії довіреності №662 від 18.11.2015 (по якій був переданий товар згідно видаткової накладної №1031 від 09.12.2015) закінчився 04.12.2015 не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки згідно копії вказаної довіреності, яка міститься у матеріалах справи (а.с.104), у неї внесені зміни щодо строку дії, так дата "4 грудня 2015 р." перекреслена, вписано "14 грудня 2015 р.", також міститься напис "Виправленому вірити" та підписи керівника і головного бухгалтера відповідача, підписи яких скріплені печаткою Департаменту експлуатації каналізаційного господарства ПАТ "АК "Київводоканал". Таким чином, вказана довіреність на час передачі товару була діючою.
Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що, наявні документи (видаткові накладні та довіреності) є допустимими доказами в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, які засвідчують факт отримання товару відповідачем, та відповідно перехід права власності на отриманий товар.
Також судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи відповідача про те, що неотримання ним рахунків на оплату поставленої продукції зумовлює відсутність обов'язку сплати ним вартості товару, оскільки рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер.
При цьому, згідно п. 3.3 Договору перехід права власності на товар до покупця відбувається з моменту передачі йому товару та підписання накладних на товар.
Пунктом 3.5 Договору встановлено, що датою поставки товару вважається дата отримання товару уповноваженим представником покупця, що підтверджується його підписом на видатковій накладній.
Отже, є вірним висновок місцевого господарського суду про те, що сторони умовами Договору узгодили, що строк оплати настає саме з моменту підписання видаткової накладної, складеної та підписаної належним чином, в той час як рахунок-фактура носить лише інформаційний характер та не підтверджує факт здійснення господарської операції, а відсутність рахунків ніяким чином не перешкоджає виконанню зобов'язання з оплати, зважаючи на те, що договір містить реквізити сторін, у т.ч. дані щодо рахунку позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість відповідача за поставлений товар становить 18 288,40 грн., розмір заборгованості є доведеним, а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.
Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору за переданий товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За встановлених обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 18 288,40 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Також позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 005,18 грн. та 3% річних у розмірі 137,03 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 27.11.2015 р. по 08.04.2016 р.
Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 7.3 Договору у випадку порушення виконання умов п. 5.1 договору, покупець сплачує пеню постачальнику в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний прострочений день встановленого строку.
Позивачем нараховані 2005,18 грн. пені. Згідно доданого до позовної заяви розрахунку, нарахування здійснювалось з врахуванням здійснених відповідачем платежів, із обмеженням розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ та період нарахування не перевищує встановленого ч.6 ст.232 ГК України обмеження. Розрахунок є арифметично та методологічно вірним, а тому позовні вимоги про стягнення пені правомірно задоволені судом першої інстанції.
Відповідно до ч.2. ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).
Позивачем нараховані 3% річних в загальній сумі 137,03 грн. Згідно доданого до позовної заяви розрахунку, нарахування здійснювалось з врахуванням здійснених відповідачем платежів. Розрахунок є арифметично та методологічно вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних правомірно задоволені судом першої інстанції
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.
Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 у справі № 910/7045/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 у справі № 910/7045/16 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/7045/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя В.О. Зеленін
Судді С.А. Пашкіна
Л.В. Кропивна