Справа № 456/531/15 Головуючий у 1 інстанції: Янко Б.Я.
Провадження № 22-ц/783/3531/16 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.
Категорія: 27
28 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого Тропак О.В.,
суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.,
за участю секретаря Іванової О.О.,
з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором, -
19 лютого 2015 року Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором № КF018542-АN від 28 вересня 2012 року, та з врахуванням заяви від 21.08.2015 року про уточнення позовних вимог, просило стягнути з відповідача заборгованість станом на 14.07.2015 року в загальному розмірі 3301952,13 грн, з яких: 1790058,09 грн - заборгованість по кредиту, 613604,92 грн - заборгованість по відсотках, 899959,32 грн пеня за неналежне виконання зобов»язань, 7429,80 грн - комісія за обслуговування кредитного договору ( а.с. 127-128).
В обгрунтування позову зазначено, що 28 вересня 20012 року між ПАТ «ВіЕс Банк» (правонаступник ПАТ «Фольксбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № КF018542-АN, згідно якого останній було надано кредит в розмірі 1808270,94 грн з кінцевим терміном погашення не пізніше 27.09.2027 року.
В якості забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором з ОСОБА_6 було укладено договір поруки № KF018493/S-1 від 28.09.2012 року, згідно зз умовами , якого останній являється поручителем по зобов»язаннях боржника.
05 лютого 2014 року позивачем було надіслано повідомлення вимогу № 09-3/2131 ОСОБА_4 (боржнику), № 09-3/2132 ОСОБА_6 (поручителю) про дострокове виконання зобов»язань за кредитним договором, але відповідачі своїх договірних зобов»язань не виконали і заборгованість станом на 13.03.2014 року складає 1979076,72 грн, з яких 1790058,09 грн - заборгованість по кредиту, 182787,33 грн - заборгованість по відсотках 6231,30 грн - пеня.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2016 року позов задоволено.
Вирішено: Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» заборгованість по кредитному договору № № КF018542-АN від 28.09.2012 року в сумі 3301052 (три мільйони триста одна тисяча п»ятдесят дві) гривні 13 коп. Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» судовий збір в розмірі 3775 (три тисячі сімсот сімдесят п»ять) гривень 80 копійок, з яких 3654 (три тисячі шістсот п»ятдесят чотири) гривні 00 копійок за подання позовної заяви та 121 (сто двадцять одна) гривня 00 копійок за подання заяви про забезпечення позову.
Судове рішення від 02 березня 2016 року оскаржено в апеляційному порядку представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, який просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги наводить наступні доводи:
що банком в обґрунтування суми заборгованості, яка має бути погашена не надано жодного документа бухгалтерської документації ні про видачу кредиту, ні на здійснення його часткового погашення, нарахування та сплати відсотків, комісій, пені та інших платежів, а наданий банком не підтверджений документами розрахунок загальної заборгованості є непрозорим, незрозумілим;
в розрахунку не наведено жодної правової підстави нарахування комісії , а також алгоритму її нарахування та обґрунтування суми цієї комісії, а тому абсолютно безпідставним і необґрунтованим є стягнення неіснуючої суми комісії по кредиту;
в первинній позовній заяві банк просив стягнути з відповідачів також пеню в сумі 6231,30 грн. станом на 13.03.2014 року, при цьому збільшуючи позовні вимоги 21.08.2015 року розмір пені до стягнення позивачем визначено в розмірі 889959,30 гривні. Тобто сума пені збільшилась в 142 рази. Розрахунок пені наведений за період з 01.12.2012 року по 13.07.2015 року з порушенням термінів позовної давності. За цей самий період відсотків за користування кредитними коштами нараховано на 300000,00 гривень менше, в даному випадку сума пені значно перевищує розмір завданих збитків. Зазначає, що ріст даної заборгованості, в тому числі пені стався саме з вини банку, який відмовлявся надати відповідачці необхідну інформацію для можливості узгодження суми заборгованості та добровільного виконання умов кредитного договору;
позивачем до позовної заяви не додано документа, який підтверджує видачу кредитних коштів в порядку передбаченому п. 7.6 кредитного договору, а також підтвердження , що внаслідок цієї операції була повністю погашена заборгованість ОСОБА_6 перед ПАТ «Фольксбанк». Тобто банк не надав жодних доказів на підтвердження факту виконання умов кредитного договору зі свого боку. Відповідач кредитних коштів особисто не отримувала, всі розрахунки проведені банком самостійно. А отже, факту виконання свого обов»язку щодо видачі кредитних коштів банком не виконано;
враховуючи вищенаведене , представник відповідачки звернувся з клопотанням до суду про витребування документів (платіжних документів, що підтверджують видачу коштів в сумі передбаченій кредитним договором ; виписки , щодо руху коштів по рахунках обліку заборгованості по тілу кредиту, нарахуванню та сплаті відсотків за користування кредитними коштами, нарахуванню та сплаті комісій, інших платежів та пені; розрахунок суми пені). Документів , які витребовувались так і не було надано. Отже ріст заборгованості зумовлено виключно халатним і безвідповідальним ставленням до розгляду даної справи представником позивача. А тому судом безпідставно задоволено вимогу про стягнення нарахованої пені в повному розмірі. За даних обставин суд мав в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір неустойки;
суд не навів мотивів, за якими вважав, що банк надав розрахунок заборгованості, який відповідає дійсному, а відповідно висновок суду про наявність заборгованості за кредитним договором ґрунтується на припущеннях;
з доданих до позовної заяви повідомленнях-вимогах до позичальника від 03.02.2014 року та від 31.01.2014 року до поручителя вбачається, що банк вимагає дострокового погашення заборгованості за кредитним договором протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї вимоги, але не пізніше 45 днів з дати отримання цього повідомлення. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, яке також долучено позивачем до матеріалів справи, вимога вручена 08.02.2014 року. Виходячи з вищенаведеного строк погашення всієї суми кредиту настав 25.03.204 року. Позивач мав право на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором № КF018542-АN від 28.09.2012 року в сумі 3301052 гривні 13 копійок до поручителя за кредитом протягом 6 місяців від 25.03.2014 року, тобто до 26.09.2014 року. Але не скористався своїм правом, звернувшись до суду з простроченням даного терміну, а саме 29.12.2014 року. Тобто договори поруки припинили свою дію 25.03.2014 року, а відповідно немає підстав для задоволення позову Пат «ВіЕС Банк» до ОСОБА_6.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних мотивів.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно було повністю задоволено позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором № КF018542-АN від 28 вересня 2012 року в сумі 3301052 гривні 13 коп, зважаючи на те, що позивачем не було надано суду доказів в обгрунтування підставності позовних вимог про стягнення комісії за обслуговування кредитного договору в сумі 7429 грн 80 коп,.
Так , відповідно до п. 10.2 розділу 10. Плата за договором у вигляді комісій ( а.с. 11 зворот) кредитного договору ( а.с. 10-15) , види, розмір або порядок обчислення, терміни та періодичність сплати комісій, які зобов»язаний виплачувати позичальник, визначено сторонами в розділі 1 кредитного договору та графіку. Однак , ні в розділі 1. Базові умови кредитування. кредитного договору ( а.с. 9) , ні в графіку платежів ( а.с. 16-19) не визначено, які види комісій, в якому розмірі , та в які терміни позичальник зобов»язаний виплачувати кредиторові. Відтак, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення комісії в розмірі 7429 грн 80 коп, зазначеної позивачем у розрахунку боргу (додатку до заяви про уточнення позовних вимог а.с. 129 -137 ) згідно з яким борг за строковою комісією становить 7429 грн 80 коп, складається із сум 121,80 грн, 3654 грн та 3654 грн, які повинні бути погашені 14.03.2014 року, та розміри яких і дата погашення збігаються із розмірами судового збору та датою сплати позивачем судового збору при пред»явленні позову ( а.с. 1 ) та заяви про забезпечення позову (а.с. 5) не могли бути задоволені, так як такий вид платежу не був обумовлений у кредитному договорі.
Колегія суддів вважає також, що у справі не було підстав для стягнення з відповідачів судового збору в розмірі 121 грн 80 коп, оскільки заява про забезпечення позову не була задоволена, а ухвалою від 16.02.2015 року була повернена позивачеві (а.с. 39), а також судом першої інстанції неправильно було стягнуто судовий збір в розмірі 3654 грн в солідарному порядку, в той час судові витрати належало стягнути з кожного з відповідачів у частковому порядку, тобто по 1827 гривень (3654:2= 1827) з кожного відповідача.
Оскільки, розмір позовних вимог був обґрунтований розрахунком ( а.с. 129-137) і складався з різних видів платежів, то колегія суддів вважає, що у резолютивній частині рішення належить зазначити складові заборгованості.
Колегія суддів вважає такими, що не підлягають до врахування доводи апеляційної скарги, щодо ненадання позивачем до позовної заяви документа, який підтверджує видачу кредитних коштів в порядку передбаченому п. 7.6 кредитного договору, і - підтвердження , що внаслідок цієї операції була повністю погашена заборгованість ОСОБА_6 перед ПАТ «Фольксбанк», а також доводи, щодо ненадання позивачем витребовуваних документів: платіжних документів, що підтверджують видачу коштів в сумі передбаченій кредитним договором; виписки , щодо руху коштів по рахунках обліку заборгованості по тілу кредиту, нарахуванню та сплаті відсотків за користування кредитними коштами, нарахуванню та сплаті комісій, інших платежів та пені; розрахунок суми пені, зважаючи на те, що відповідачем ОСОБА_4 не було надано суду доказів, які б свідчили про те, що за отриманням цих документів до позивача, зверталася безпосередньо ОСОБА_4 , а не - її представник, та з відповіді банку ( а.с. 78 ) слідує, що ці документи були б видані банком у разі, якщо б представник ОСОБА_4 звернувся до банку з належно оформленими документами, що підтверджують особу представника та повноваження на представництво інтересів ОСОБА_4 Необхідно зазначити також, що доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем суду першої інстанції розрахунку заборгованості та її складових (тіла кредиту, відсотків, пені) не відповідають дійсності, оскільки такий розрахунок (а.с.129-13) був долучений позивачем до заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 127), про що представнику відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 стало відомо в судовому засіданні 25.08.2015 року (а.с.139). Якщо ж цей розрахунок був незрозумілий для відповідача ОСОБА_4 та для її представників: ОСОБА_2 і ОСОБА_5, то у них після 28.08.2015 року не було перешкод для звернення до компетентних спеціалістів за відповідними роз»ясненнями.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, що встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відтак, за наявності у справі рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 вересня 2015 року у справі № 461/879/15 (а.с. 152) /яке ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2015 року залишено без змін/, яким було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про визнання недійсним кредитного договору № КF018542-АN від 28 вересня 2012 року (а.с. 152) та яким було встановлено , що згідно вищезазначеного договору ПАТ «Фольксбанк» (ПАТ ВіЕс Банк) надав ОСОБА_4 кредит в сумі 1808270,94 гривень зі сплатою 18% річних на строк до 27 вересня 20127 року, у суду першої інстанції були підстави для висновку про доведеність факту отримання відповідачем ОСОБА_4 вищезазначеного кредиту, тому відсутність у відповідача ОСОБА_4 чи в матеріалах цивільної справи платіжних документів, що підтверджують видачу коштів в сумі передбаченій кредитним договором ; виписки , щодо руху коштів по рахунках обліку заборгованості по тілу кредиту не могли слугувати підставою для відмови у позові.
Зважаючи на те, що відповідачами чи представниками відповідача не було заявлено у суді першої інстанції про застосування позовної давності щодо позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), то відповідно у суду першої інстанції не було підстав для застосування положень ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Не знаходить колегія суддів також підстав для скасування оскаржуваного рішення та застосування положень ч. 3 ст. 551 та ч. 2 ст. 616 ЦК України з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати , яких особа зазначала у зв»язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи , які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно графіку погашення кредиту (а.с. 16-20) за умов належного виконання боржником своїх зобов»язань по погашенню кредиту , передбачалося, що кредитор повинен був отримати від позичальника плату за користування кредитом в загальному розмірі 3432114,67 грн (а.с. 19).
Фактично станом на 14.07.2015 року кредитор отримав від позичальника плату за користування кредитом у загальному розмірі 287467,80 гривень (а.с. 131). Отже, розмір упущеної вигоди для кредитора становить 3144646,87 гривень (різниця між можливою вигодою та вигодою фактично отриманою кредитором (3432114,67 грн мінус 287467,80 грн = 3144646,87). А загальний розмір збитків кредитора становить 4934704,96 (1790058,09 + 3144646,87 = 4934704,96).
Зважаючи на те, що при зверненні з позовом позовні вимоги в частині стягнення пені були заявлені в розмірі 6231,30 гривень станом на 13.03.2014 року, однак , після звернення з позовом погашення заборгованості по тілу кредиту і процентах за користування кредитом не здійснювалося, так як погашення основної заборгованості було здійснено ОСОБА_4 востаннє 26.06.2013 року (а.с. 129), а погашення процентів за користування кредитом було здійснено востаннє 14.10.2013 року (а.с. 130) , немає підстав для висновку про те, що у порушенні зобов»язання є вина кредитора. З огляду на те, що розмір пені - 889959,32 грн розміру збитків - 4934704,96 грн не перевищує, і вини кредитора у неналежному виконанні відповідачем ОСОБА_4 зобов»язань за кредитним договором немає, відтак, немає і підстав для застосування положень ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Не вбачає колегія суддів також підстав для задоволення апеляційної скарги щодо скасування оскаржуваного рішення в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_6, заважаючи на наступне.
Згідно ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності
сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим кодексом.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням
фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо
дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно ч. 1 ст. 38 ЦПК України сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.
Відповідно до договору про надання правової допомоги від 09 вересня 2014 року (а.с. 80) ОСОБА_5 є представником відповідача ОСОБА_4 в інтересах якої представник був правомочний подати апеляційну скаргу. Однак, з врахуванням правового інституту процесуального представництва, ОСОБА_5 не наділений правом апеляційного оскарження судового рішення в інтересах особи, представником якої він не є. Відтак, оскільки відповідачем ОСОБА_6 не було подано будь-яких заперечень проти позову і рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2016 року в апеляційному порядку ним не було оскаржено, то виходячи з таких принципів цивільного судочинства як: змагальність сторін та диспозитивність, та з врахуванням положень ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не має повноважень перевіряти законність і обґрунтованість судового рішення ухваленого щодо особи, яка брала участь у справі, однак не оскаржила судове рішення в апеляційному порядку (мається на увазі відповідач ОСОБА_6.)
Керуючись ч. 2 ст. 303, п. 2 ч.1 ст. 307, п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_4 (ідентифікаційний № НОМЕР_1), ОСОБА_6 (ідентифікаційний № НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» (код ЄДРПОУ 19358632) заборгованість за кредитним договором № КF018542-АN від 28 вересня 2012 року в сумі 3293622 (три мільйони двісті дев»яносто три тисячі шістсот двадцять дві) гривні 33 коп, в тому числі: основний борг - 1790058 (один мільйон сімсот дев»яносто тисяч п»ятдесят вісім) гривень 09 коп, заборгованість по відсотках 613604 (шістсот тринадцять тисяч шістсот чотири) гривні 92 коп, пеня - 889959 (вісімсот вісімдесят дев»ять тисяч дев»ятсот п»ятдесят дев»ять) гривень 32 коп.
Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» (код ЄДРПОУ 19358632), понесені ним судові витрати, з:
ОСОБА_4 (ідентифікаційний № НОМЕР_1), ОСОБА_6 (ідентифікаційний № НОМЕР_2) по 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень з кожного.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий _______________ Тропак О.В.
Судді: ________________ Приколота Т.І.
________________ Федоришин А.В.