донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
25.07.2016 р. справа №908/6057/15
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Суддів:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
за участю представників сторін:
від позивача: від відповідачів та третьої особи - 1: від третьої особи - 2: від третьої особи - 3: від третьої особи - 4:не з'явились; ОСОБА_5 - представник за дов.; ОСОБА_6 - представник за дов.; ОСОБА_7 - представник за дов.; не з'явились;
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_8 Дніпро», м. Київ
на рішення господарського суду Запорізької області
від 11.04.2016 р.
у справі№ 908/6057/15 (суддя: Кагітіна Л.П.)
за позовом до відповідачів: за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_8 Дніпро», м. Київ 1. Командитного товариства «ОСОБА_9 і компанія» Комиш - Зорянського елеватора», смт. Комиш - Зоря Куйбишевського району Запорізької області; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольський олійноекстракційний завод», м. Мелітополь Запорізької області; Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстракційний завод», м. Мелітополь Запорізької області; 1. Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод», м. Київ; 2. Приватного підприємства «Молокозавод - ОЛКОМ», м. Мелітополь Запорізької області; 3. ОСОБА_10, м. Мелітополь Запорізької області;
про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 3584 від 14.11.2014р.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.04.2016р. у справі № 908/6057/15 відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_8 Дніпро», м. Київ до Командитного товариства «ОСОБА_9 і компанія» Комиш - Зорянського елеватора», смт. Комиш - Зоря Куйбишевського району Запорізької області; Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольський олійноекстракційний завод», м. Мелітополь Запорізької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстракційний завод», м. Мелітополь Запорізької області, та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод», м. Київ, Приватного підприємства «Молокозавод - ОЛКОМ», м. Мелітополь Запорізької області, ОСОБА_10, м. Мелітополь Запорізької області про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 3584 від 14.11.2014р.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків суду таким обставинам, неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. В обґрунтування своєї позиції, апелянт посилається на приписи ст. 234 Цивільного кодексу України, та зазначає, що оспорюваний договір є фіктивним, укладений лише з однією метою - приховування майна від конфіскації за рішенням суду, та уникнення відповідальності перед Банком, порушує законні права та інтереси Банку в частині задоволення його вимог за рахунок майна боржника, а саме Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстракційний завод».
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 29.04.2016р. апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.
Ухвалами Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016р. та від 20.07.2016р. розгляд справи відкладався, судом була здійснена заміна сторони у справі з Публічного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» на правонаступника Приватне акціонерне товариство «Київський маргариновий завод».
Також, позивачем по справі - Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_8 Дніпро», м. Київ заявлялось клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, в задоволенні якого судом було відмовлено з мотивів, викладених в ухвалі від 25.07.2016р.
В призначене судове засідання з'явились представники відповідачів та третіх осіб - 1,2,3, представники позивача та третьої особи - 4 правом на участь у судовому засіданні не скористались. Представник позивача надіслав клопотання про розгляд справи без його участі, у зв'язку з неможливістю з'явитись в призначене судове засідання через хворобу, в своєму клопотанні зазначив, що вимоги апеляційної скарги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідачів заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представники третіх осіб - 2, 3 підтримали апеляційну скаргу та також просили її задовольнити.
Усі учасники спору були належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання відповідно до вимог статті 98 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що явка сторін судом не визнавалася обов'язковою, колегія суддів, з урахуванням думки представників сторін, які з'явились в судове засідання, дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представників позивача та третьої особи - 4.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.
28.09.2010 року між Публічним акціонерним товариством “ОСОБА_8 Дніпро” (ОСОБА_8, позивач) та Приватним підприємством “Молокозавод-ОЛКОМ” (Позичальник, третя особа-3) було укладено Кредитний договір № 280910-КЛТМ (надалі - Кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору (з урахуванням змін, внесених Договором про зміну № 151113 від 15.11.2013р.) ОСОБА_8, на умовах цього договору, відкрив Позичальнику відновлювальну мультивалютну траншеву кредитну лінію в національній валюті України та/або в іноземних валютах: доларах США та Євро в межах загальної суми, еквівалентної 40 000 000,00 гривень (сорок мільйонів гривень 00 копійок).
28.09.2010р., з метою забезпечення належного виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, між Банком та Приватним акціонерним товариством “Мелітопольський олійноекстракційний завод” (Поручителем, третьою особою - 1 по справі) було укладено Договір поруки № 280910-П (надалі - Договір поруки).
Згідно п. 1.1 Договору поруки (з урахуванням змін, внесених Договором про зміну № 151113 від 15.11.2013р.) предметом цього договору є зобов'язання Поручителя перед Кредитором солідарно відповідати за виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором із всіма змінами та доповненнями до нього, або які можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.
Відповідно до п. 2.1. Договору поруки Поручитель зобов'язується у разі невиконання або неналежного виконання Боржником зобов'язань перед Банком, на підставі письмової вимоги, перерахувати суми, що підлягають погашенню, згідно кредитного договору, протягом одного банківського дня з моменту отримання письмового повідомлення.
Як вказує позивач, в наслідок порушення Позичальником зобов'язань за Кредитним договором, станом на 01.07.2014 року виникла заборгованість Позичальника перед Банком за Кредитним договором у загальному розмірі 5 970,83 грн., 3 238 768,95 доларів США та 476 484,27 Євро.
У зв'язку з невиконанням ПП «Молокозавод-ОЛКОМ» зобов'язань за кредитним договором, ПАТ «ОСОБА_8 Дніпро» розпочало процедуру судового стягнення боргу, звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Боржника (ПП «Молокозавод - ОЛКОМ») та його Поручителів (ПАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод», ТОВ «Фактор Лекс») про стягнення заборгованості за Кредитним договором. В рамках цього позову ОСОБА_8 поставив питання про арешт майна та грошових коштів ПАТ “Мелітопольський олійноекстракційний завод”.
Господарським судом заяву Банку було задоволено частково, в частині накладення арешту на грошові кошти, а в частині накладення арешту на майно було відмовлено через невідповідність заходів забезпечення (арешт на майно) позовним вимогам (стягнення грошових коштів).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2015р. по справі № 904/5022/14, залишеним в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.04.2016р., позов Банку було задоволено частково, та стягнуто з боржників заборгованість.
Разом з тим, за договором про надання банківських послуг № CR 12-143/200-4, що був укладений 16.08.2012р. між Приватним акціонерним товариством “Мелітопольський олійноекстракційний завод” та Публічним акціонерним товариством “ОТП ОСОБА_8”, ПАТ “МОЕЗ” було отримано кредит з лімітом кредитування 95000000 гривень.
В забезпечення зазначеного договору між сторонами цього договору було укладено договір застави (іпотеки) № PL12-165/200 від 17.08.2012р., посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_11
09.09.2014 р. між ПАТ “ОТП ОСОБА_8” та Командитним товариством “ОСОБА_9 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора” укладено договір про відступлення права вимоги та зміну кредитора (цессія), за умовами якого ПАТ “ОТП ОСОБА_8” відступив, а КТ “ОСОБА_9 і компанія” набуло всіх прав кредитора, за договором про надання банківських послуг № СR 12-143/200-4 від 16.08.12 р. та відповідними акцесорними договорами.
04.11.2014 р. між Публічним акціонерним товариством “ОТП ОСОБА_8” та Командитним товариством “ОСОБА_9 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора” був укладений договір уступки прав іпотекодержателя, за яким ПАТ “ОТП ОСОБА_8” відступив права за договором застави (іпотеки) № PL 12-165/200 від 17.08.2012 р.
14.11.2014 р. між Командитним товариством “ОСОБА_9 і компанія” Комиш-Зорянського елеватора” (продавцем, відповідачем-1 у справі), на підставі договору застави (іпотеки) №PL12-165/200 від 17.08.2012 р. (з наступним змінами та доповненнями), договору уступки прав іпотекодержателя, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Мелітопольський олійноекстракційний завод” (покупцем, відповідачем-2 у справі), в рахунок погашення заборгованості ПАТ «МОЕЗ», було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстровано в реєстрі за № 3584.
Згідно з п. 1 Договору за цим договором Продавець зобов'язується передати у власність покупця, а Покупець зобов'язується прийняти комплекс, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 31, право продажу якого належить Продавцю на підставі договору застави (іпотеки) № PL12-165/200, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_11 17.08.2012 р. за реєстровим № 1249 та ст. 38 Закону України “Про іпотеку”, і сплатити за нього визначену за домовленістю сторін грошову суму.
Відповідно до п. 3 Договору купівлі-продажу, комплекс, який є предметом даного договору, належить власнику - Приватному акціонерному товариству “Мелітопольський олійноекстракційний завод”, на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області 25.08.2011 р.
Згідно з п. 4 Договору продаж вчинюється за 4 057 432 (чотири мільйони п'ятдесят сім тисяч чотириста тридцять дві) грн. 00 коп., без урахування ПДВ. Розрахунок проводиться шляхом видачі Покупцем векселя Подавцю на всю суму договору в день підписання угоди. Передача майна здійснюється за актом приймання-передачі.
Пунктом 10 договору визначено, що право власності на придбаний комплекс виникає у Покупця у відповідності до ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та ст. 334 Цивільного кодексу України, тобто з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності № 29524487 від 14.11.2014 р. право власності на об'єкт нерухомості - комплекс за адресою м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 31, зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю “Мелітопольський олійноекстракційний завод”.
За доводами позивача, після пред'явлення Банком позову про стягнення боргу за Кредитним договором, 14.11.2014р. було здійснено відчуження об'єкту нерухомого майна на користь відповідача-2. Позивач вважає, що договір № 3584 є фіктивним правочином, оскільки він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, що суперечить приписам ч. 5 ст. 203 ЦК України та є підставою для застосування ст. 234 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав доказів, які б підтверджували, що на момент вчинення спірного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог чинності правочину, та не доведено належними доказами, що у сторін при укладенні спірного договору не було наміру до наслідків, які зумовлювалися його укладанням.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту порушеного права (охоронюваного законом інтересу), який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Так, позов заявлено на підставі п. 5 ст. 203, ст. 234 Цивільного кодексу України і обґрунтований тим, що оскаржуваний договір є фіктивним, оскільки не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у частині 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, та мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
Згідно з роз'ясненнями, наданими Вищим господарським судом України в п. 3.11 постанови Пленуму від 29.05.2013р. № 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”, фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Отже, особа, яка вимагає визнання договору недійсним у відповідності до ст. 234 Цивільного кодексу України, повинна довести, що в учасників правочину в момент його вчинення не було наміру на створення юридичних наслідків. Відсутність наміру лише в однієї сторони не є доказом фіктивності договору. Тобто, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.
Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що ПАТ «МОЕЗ», не маючи наміру повертати Позивачу кредит, позбувся свого майна через пов'язану компанію, на яке в майбутньому могло б бути звернуто стягнення. Таким чином, на думку апелянта, сторони договору (відповідачі) при його укладенні переслідували єдину мету - не допустити звернення стягнення на це майно Позивачем, тобто правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, що порушує ч. 5 ст. 203 ЦК України.
Проте, с таким висновком суд апеляційної інстанції не може погодитись, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, укладаючи спірний договір Командитне товариство «ОСОБА_9 і компанія» Комиш-Зорянського елеватора», як новий іпотекодержатель, отримавши ці права від ПАТ «ОТП ОСОБА_8» за договором уступки прав іпотекодержателя від 04.11.2014р., користуючись наданим йому Законом України «Про іпотеку» правом, мало на меті продати заставне майно та отримати кошти в рахунок погашення заборгованості, яку забезпечував об'єкт застави.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач-1, як Новий кредитор по відношенню до ПАТ «МОЕЗ» за договором про надання банківських послуг № СR 12-143/200-4 від 16.08.12 р. та відповідними акцесорними договорами, набув всіх прав кредитора від ПАТ «ОТП ОСОБА_8» за договором про відступлення права вимоги та зміну кредитора (цессія) від 09.09.2014 р.
Також, права Нового іпотекодержателя за договором застави (іпотеки) № PL 12-165/200 від 17.08.2012 р. було набуто Командитним товариством «ОСОБА_9 і компанія» Комиш-Зорянського елеватора» на підставі укладеного з ПАТ «ОТП ОСОБА_8» договір уступки прав іпотекодержателя від 04.11.2014 р.
Договір про відступлення права вимоги та зміну кредитора (цессія) від 09.09.2014 р. та договір уступки прав іпотекодержателя від 04.11.2014 р. є чинними і в судового порядку не оскаржувалися, відповідних доказів суду не надано.
Таким чином, набувши всі права нового кредитора та нового іпотекодержателя, Командитне товариство «ОСОБА_13 і компанія» Комиш-Зорянського елеватора» при укладенні договору купівлі-продажу від 14.11.2014 р. діяло в межах, наданих йому законом повноважень.
За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачається, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно з частиною 5 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
Судом встановлено, що пунктом 11 Договору застави (іпотеки) від 17.08.2012 р. передбачено, що ОСОБА_8 має право передавати (відступати, здійснювати заміну сторони) будь-які права та /або зобов'язання за Договором застави будь-яким третім особам, а також містить застереження щодо звернення стягнення на Комплекс на вибір Банку (і) за рішенням суду або (і) на підстави виконавчого напису нотаріуса, або (і) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, або (і) в іншому порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Таким чином, дії КТ «ОСОБА_9 і компанія» щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу, як іпотекодержателем, від свого імені є правомірними, з огляду на наявність застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у договорі іпотеки.
Також, ознаками фіктивності спірного правочину, на думку позивача, є те, що дійсна ринкова вартість майна, що продане за останнім, є набагато більшою ніж та, яка вказана в договорі, звіт про незалежну оцінку складено пізніше, ніж було укладено оспорюваний договір, відсутні докази виконання умов договору щодо його оплати. Апелянт зазначає, що у зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення угоди про заміну векселя, ця угода є нікчемною, а тому, платіжні доручення, які надані відповідачем - 2 не є доказами оплати договору за векселем від 14.11.2014р., наслідки для продавця у вигляді отримання коштів не настали, а й отже доказів виконання договору не надано.
Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Згідно із Звітом про незалежну оцінку ринкової вартості нерухомості: будівель, будов і споруд з елементами благоустрою, розташованих за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 31, ринкова вартість вказаного об'єкта - 4 057 432 (чотири мільйони п'ятдесят сім тисяч чотириста тридцять дві) грн. 00 коп.
Така оцінка була проведена ТОВ «Брок сервіс плюс», яке здійснює свою діяльність на підставі Сертифіката суб'єкта оціночної діяльності № 15709/13. Ціна продажу погоджена між сторонами правочину, що є його істотною умовою. На теперішній час відсутні відомості щодо оскарження звіту про оцінку майна, визнання його недійсним або визнання оцінки такою, що проведена з порушенням норм чинного законодавства.
Крім того, доводи апелянта стосовно вартості проданого майна не можуть впливати на встановлення дійсності або недійсності договору як фіктивного, оскільки ознаками останнього є відсутність у сторін такого договору наміру створення юридичних наслідків, які слідують за його укладанням і це, в даному випадку, не пов'язано з ціною, за яку продане майно.
Стосовно відповідності дати надання звіту про оцінку з датою укладення спірного договору, представником ПАТ «МОЕЗ» надавались пояснення, з яких вбачається, що 17.11.2014р. йому був виданий дублікат оцінки, оскільки її оригінал, який виданий 14.11.2014р., залишено нотаріусом в матеріалах нотаріальної справи по оформленню договору. З приводу цього також надана довідка приватного нотаріуса ОСОБА_12 № 175/01-16 від 06.04.2016р., зі змісту якої вбачається, що звіт про незалежну оцінку, що складається з 200 (двохсот) сторінок, виданий 14.11.2014р. ТОВ «Брок Сервіс плюс», наданий для посвідчення договору купівлі-продажу та зберігається у справах нотаріуса.
За реалізоване майно ТОВ “Мелітопольський олійноекстракційний завод” розрахувався повністю. Розрахунки між сторонами проведені векселем АА №2140197 від 14.11.2014 р. на суму 4057432,00 грн. За актом приймання-передачі від 14.11.2014 р., підписаним сторонами та скріпленим печатками підприємств, простий вексель АА 214097 передано продавцю від покупця, строк оплати - 31.12.2014р. Угодою про заміну бланків векселів від 31.12.2014 р. вексель АА 214097 від 14.11.2014 р. замінений на вексель АА 214099 від 31.12.2014 р. Також, матеріалами справи підтверджується, що зазначений вексель повністю погашено, про що свідчать належним чином засвідчені копії платіжних доручень № 253 від 09.07.2015р. на суму 2 800 000,00 грн., № 258 від 10.07.2015 р. на суму 350 000,00грн., № 263 від 13.07.2015 р. на суму 907 432,00 грн. (арк. справи 105, 106, том 3).
Відтак, було вчинено фактичні дії, спрямовані на виконання укладеного правочину. Це свідчить про наявність волі сторін на виконання спірного договору, яка співпадає з їх волевиявленням. Тобто, не підтверджуються доводи позивача про те, що учасники правочину дійсно не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
В пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Реалізоване майно було передано Командитним товариством “ОСОБА_9 і компанія “Комиш-Зорянського елеватора” Товариству з обмеженою відповідальністю “Мелітопольський олійноекстракційний завод”, про що свідчить акт приймання-передачі № б/н від 14.11.2014р., підписаний сторонами та скріплений печатками, та перереєстровано право власності на майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про реєстрацію прав власності № 29524487 від 14.11.2014 р., згідно з яким право власності на об'єкт нерухомості - комплекс за адресою м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 31, зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю “Мелітопольський олійноекстракційний завод”.
Наведене свідчить, що обидві сторони правочину Командитне товариство “ОСОБА_9 і компанія “Комиш-Зорянського елеватора”, як продавець, та Товариство з обмеженою відповідальністю “Мелітопольський олійноекстракційний завод”, як покупець, мали на меті отримання грошей та майна, відповідно, і обидві сторони правочину досягли цих наслідків.
Доводи позивача про обов'язковість нотаріального посвідчення угоди про заміну векселя е необґрунтованими, оскільки зазначеною угодою сторонами не внесено жодних змін до оспорюваного договору.
Також, апелянт зазначає у скарзі, що ознакою фіктивності спірного правочину є те, що кінцевим беніфіціаром продавця і покупця (як юридичних осіб) є одна і та ж фізична особа, а саме: ОСОБА_9.
В матеріалах справи міститься договір про відступлення частки участі (продажу корпоративних прав) від 14.07.2015р., відповідно до якого ОСОБА_14 (продавець) передав у власність ОСОБА_9 та ОСОБА_15 (покупці) свою частку в товаристві, що становить 100% статутного капіталу в ТОВ «Мелітопольський олійноекстракційний завод».
Відповідно до протоколу загальних зборів засновників (учасників) ТОВ «МОЕЗ» № 3 від 14.07.2015р. виключено зі складу учасників цього товариства ОСОБА_14 та включено до складу учасників товариства ОСОБА_9 та ОСОБА_15
Отже, вищевикладені твердження позивача спростовуються, оскільки на момент укладення спірного договору єдиним учасником ТОВ «МОЕЗ» був ОСОБА_14, ОСОБА_9 був включений до складу цього товариства лише з 14.07.2015р., тобто через майже рік вже після укладення спірного договору і на час укладення спірної угоди до підприємства - покупця жодного відношення не мав.
У зв'язку з переліченим, такий договір не може розцінюватися як фіктивний у розумінні ст. 234 ЦК України.
За таких обставин, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_8 Дніпро», м. Київ не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 11.04.2016р. у справі № 908/6057/15 слід залишити без змін.
Результати апеляційного провадження у справі оголошені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_8 Дніпро», м. Київ на рішення господарського суду Запорізької області від 11.04.2016р. по справі № 908/6057/15 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 11.04.2016р. по справі № 908/6057/15 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дати набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя С. А. Малашкевич
Судді: Н.О. Мартюхіна
ОСОБА_3