25.07.2016 року Справа № 904/1717/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Березкіної О.В. ( доповідач)
Суддів: Величко Н.Л., Чус О.В.
Секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.
Представникис торін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 06.06.2016 р., представник;
представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС "ЕКО", м. Синельникове, Дніпропетровська область
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 травня 2016 року у справі № 904/1717/16
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "АЛЬЯНС" ЕКО", м. Синельникове, Дніпропетровська область
до товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС "ЕКО", м.Синельникове, Дніпропетровська область
про стягнення 1 157 143,82 грн.
В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16 травня 2016 року (суддя Ніколенко М.О.) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альянс» ЕКО»- задоволені.
Суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС "ЕКО" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "АЛЬЯНС" ЕКО" основну заборгованість в розмірі 1 155 150,00 грн. , 3% річних в розмірі 1 993,82 грн. та судовий збір в розмірі 17 357,16 грн.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС "ЕКО" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своєї скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки прийняв позовну заяву, в якій неправильно зазначені сторони, що є порушенням вимог статті 63 ГПК України,
Також апелянт посилається на те, що судом неповно з'ясовані обставини, які мають значення для вирішення справи.
Крім того, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення за відсутності належних доказів отримання відповідачем вимоги, з огляду на що апелянт вважає, що у нього не виникло обов'язку сплатити грошові кошти за договором.
До такого висновку апелянт дійшов виходячи з того, що експрес-накладна, на яку посилався суд першої інстанції як на доказ отримання відповідачем вимоги, лише засвідчує факт отримання відправлення, проте якого змісту воно було, з'ясувати неможливо. Означене, на думку апелянта, свідчить про недоведеність доводів позивача про направлення ним саме вимоги, а не іншого документу.
Все зазначене, на думку апелянта, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 червня 2016 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду, розгляд справи було призначено у судовому засіданні на 25 липня 2016 року.
Позивач в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Представник апелянта в судове засідання не з»явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу суду 04.07.2016року з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 23.06.2016р.
Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
На адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, зокрема на нерухоме майно за адресою: дніпропетровська область, Криворізький район, с.Новий Шлях, вулиця Меліоративна, 22Б належить на правах приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Альянс «ЕКО» та на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, що належать товариству з обмеженою відповідальністю «Альянс «ЕКО».
Колегія суддів ознайомилась з вказаною заявою та вважає , що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується наклад арешту на майно або грошові суми.
Пунктом 1 Постанови Пленуму ВГСУ №16 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, а також забезпечення збалансованості інтересів сторін.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ну думку колегії суддів, обставини, які зазначені у заяві про забезпечення позову не дають достатнього обґрунтування для накладення арешту на майно, у зв»язку з умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) було укладено договір № 1 від 10 вересня 2013 року про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно п. 2.1 договору поворотна фінансова допомога надається любими частинами в національній валюті України в межах суми 700 000,00 грн. без ПДВ. Перша частина поворотної фінансової допомоги, розмір яких та строки визначаються усної домовленості, надається позикодавцем не раніше ніж через один день з дати підписання даного договору.
У пункті 2.2 договору зазначено, що поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.
Відповідно до п. 2.3 договору поворотна фінансова допомога надається на протязі одного року з дати підписання даного договору шляхом внесення грошових коштів до каси позичальника або перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника, з особового або з іншого рахунку позичальника.
Згідно п. 8.1 даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 14 жовтня 2014 року.
Звертаючись до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АЛЬЯНС "ЕКО" про стягнення 1157143,82 грн., позивач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГОВИЙ ДІМ "АЛЬЯНС" ЕКО" посилався на не належне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №1 про надання безвідсоткової фінансової допомоги від 10.09.13 року в частині своєчасного та повного повернення грошових коштів.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення основної заборгованості в розмірі 1 155 150,00 грн. та 3% річних в розмірі 1 993,82 грн. , господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав зобов'язання за договором та перерахував у 2013 році на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 635 770,00 грн., у період з 01.01.14 по 14.10.14 кошти у сумі 2 338 300,00 грн., після 14.10.14 відповідачем ще було отримано від позивача поворотну фінансову допомогу в сумі 363 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.
Проте, у порушення умов договору, відповідач повернув лише частину отриманих коштів у розмірі 2 181 920 грн.(71 000,00 грн. + 245 900,00 грн.+ 339 770,00 грн. + 1 525 250 грн.), тому суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача залишку боргу у розмірі 1155150,00 грн., на які підлягають нарахуванню 3% річних у сумі 1 993,82 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав зобов'язання за договором та перерахував у 2013 році на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 635 770,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3 від 11 вересня 2013 року на суму 45000,00грн.; № 5 від 17 вересня 2013 року на суму 415000,00грн.; № 7 від 18 вересня 2013 року на суму 10000,00грн.; № 8 від 19 вересня 2013 року на суму 4000,00грн.; № 10 від 23 вересня 2013 року на суму 3000,00грн.; № 11 від 26 вересня 2013 року на суму 46500,00грн.; № 12 від 27 вересня 2013 року на суму 6000,00грн.; № 15 від 30 вересня 2013 року на суму 3500,00грн.; № 16 від 02 жовтня 2013 року на суму 6500,00грн.; № 17 від 02 жовтня 2013 року на суму 10000,00грн.; № 20 від 08 жовтня 2013 року на суму 3000,00грн.; № 24 від 15 жовтня 2013 року на 7200,00 грн; № 25 від 15 жовтня 2013 року на 45 000,00 грн; № 28 від 21 жовтня 2013 року на 80 000,00 грн; № 31 від 31 жовтня 2013 року на 25 000,00 грн; № 32 від 31 жовтня 2013 року на 170,00 грн; № 33 від 04 листопада 2013 року на 10 000,00 грн; № 34 від 07 листопада 2013 року на 75 000,00 грн; № 35 від 08 листопада 2013 року на 25 000,00 грн; № 37 від 14 листопада 2013 року на 41 000,00 грн; № 38 від 14 листопада 2013 року на 10 000,00 грн; № 44 від 19 листопада 2013 року на 8 200,00 грн; № 45 від 19 листопада 2013 року на 19 500,00 грн; № 46 від 21 листопада 2013 року на 5 000,00 грн; № 48 від 25 листопада 2013 року на 36 000,00 грн; № 50 від 28 листопада 2013 року на 15 000,00 грн; № 51 від 02 грудня 2013 року на 20 000,00 грн; № 52 від 06 грудня 2013 року на 30 000,00 грн; № 57 від 19 грудня 2013 року на 17 000,00 грн; № 60 від 25 грудня 2013 року на 9 700,00 грн; № 62 від 26 грудня 2013року на 1 200,00 грн; № 63 від27 грудня 2013 року на 3 300,00 грн.
Проте, відповідач свої зобов'язання з повернення грошових коштів виконав не в повному обсязі, сплативши лише 2 181 920 грн.(71 000,00 грн. + 245 900,00 грн. + 339 770,00 грн.+ 1 525 250 грн), що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 3.1 договору зазначено, що фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою позикодавця.
Судом встановлено, що на адресу відповідача була направлена вимога (а.с.26), яка одержана відповідачем 20.01.16 Року, що підтверджується експрес-накладною № 100 2064 9133 ОСОБА_2 пошти.
Таким чином, відповідач зобов'язаний повернути фінансову допомогу не пізніше 19.02.2016.
Однак, відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, і не повернув суму позики в строк, встановлений Законом, тому господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 1 155 150,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом вірно встановлено прострочення повернення зворотної фінансової допомоги, то обґрунтованими є також висновки суду про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 993,82 грн. за період з 20.02.16 по 11.03.16 року.
При цьому доводи апелянта про те, що його обов'язок з оплати не настав, оскільки на його думку, позивач не довів факт направлення вимоги відповідачу, є неспроможними.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 19 січня 2016 року позивачем на адресу відповідача ОСОБА_2 поштою була направлена вимога про повернення поворотної фінансової допомоги у сумі 1 155 150 грн., яка була отримана відповідачем, що підтверджується експрес-накладною ОСОБА_2 пошти № 100 2064 9133 ( а.с. 28).
Відповідно до статі 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів вважає, що відповідач не спростував факт отримання ним саме вимоги, оскільки доказів того, що позивачем був надісланий документ іншого змісту, ніж вимога, відповідачем не надано.
Крім того, колегія суддів також вважає безпідставними доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не повинен був приймати позовну заяву з тих підстав, що позивачем неправильно зазначено найменування сторін.
Відповідно до статті 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем зазначено сторони: ТОВ «Торговий дім «Альянс» ЕКО та ТОВ « Альянс» Еко», та їх реквізити, які співпадають з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та є скороченням повного найменування сторін, що відповідає статуту підприємств.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.
Оскільки суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому судове рішення у відповідності до п.1 ч.1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС "ЕКО"- залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 травня 2016 року у справі № 904/1717/16- залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дати її прийняття.
Повний текст постанови підписано 28 липня 2016 року.
Головуючий суддя О.В. Березкіна
Суддя Н.Л.Величко
Суддя О.В.Чус