"28" липня 2016 р. Справа № 926/1524/16.
За позовом Керівника Чернівецької місцевої прокуратури
до відповідачів 1. Чернівецької міської ради
2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про визнання незаконним рішення сесії
Cуддя М.І.Ніколаєв
представники:
від позивача - ОСОБА_2
від відповідача-1 - ОСОБА_3, дов. від 06.05.2016 року
від відповідача-2 - ОСОБА_4, договір від 04.07.2016 року
СУТЬ СПОРУ: Керівник Чернівецької місцевої прокуратури звернувся з позовом до Чернівецької міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення 68 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради №1724 від 03.09.2015 року «Про розгляд звернень підприємців щодо надання земельних ділянок для встановлення земельних сервітутів», яким вирішено: 1). встановити сервітут на земельну ділянку за адресою: проспект Незалежності, 84-86 в м. Чернівці, площею 0,0032 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення торгівельного павільйону №6); 2). укласти з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір встановлення земельного сервітуту терміном до 30.05.2018 року.
Ухвалою від 14.06.2016 року порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 05.07.2016 року за участю представників сторін.
Відповідач-1 проти позову заперечив у зв'язку з тим, що прокурором не надано жодних встановлених органами державного контролю за використанням та охороною земель доказів порушення земельного законодавства.
За клопотанням представника відповідача-2 ухвалою від 05.07.2016 року розгляд справи відкладено на 14.07.2016 року у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі.
Ухвалою суду від 14.07.2016 року за клопотанням представника відповідача-2 розгляд справи відкладено на 28.07.2016 року. При цьому, представник відповідача-2 звернувся з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи.
Представник відповідача-2 з невідомих суду причин ознайомився з матеріалами справи лише 28.07.2016 року, хоча його відповідне клопотання було задоволено судом ще 14.07.2016 року.
В судовому засіданні 28.07.2016 року представник відповідача-2 звернувся з усним клопотанням про відкладення розгляду справи для можливості подання відзиву на позов. Неподання відзиву представник відповідача-2 пояснив перебуванням свого довірителя за межами України, доказів чого суду не надав.
Враховуючи, що справа слухається з 14.06.2016 року, при цьому представник відповідача-2 в два судових засідання не з'являвся, своє право на ознайомлення з матеріалами справи та подання відзиву на позов за весь тривалий час слухання справи не використав, у задоволенні поданого клопотання суд відмовив.
Розглянувши подані документи, заслухавши представників сторін та з'ясувавши фактичні обставини справи, суд -
Пунктом 1.3 рішення 59 сесії VI скликання Чернівецької міської ради №1465 від 25.12.2014 року "Про формування земельних ділянок комунальної власності Чернівецької міської ради" затверджено проект відведення щодо формування земельних ділянок комунальної власності за адресою проспект Незалежності, між будинками №84 та №86, площею 0,0032 га (кадастровий номер 7310136300:25:002:1057), для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення торгівельного павільйону).
08.01.2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з заявою до департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради про надання в тимчасове користування (сервітут) земельної ділянки по провулку Незалежності між будинками 84-86 у зв'язку із затвердженням на сесії Чернівецької міської ради 25.12.2014 року проекту відведення вищевказаної земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Пунктом 2 рішення 68 сесії VI скликання Чернівецької міської ради №1724 від 03.09.2015 року "Про розгляд звернень підприємців щодо надання земельних ділянок для встановлення земельних сервітутів" вирішено: встановити сервітут на земельну ділянку за адресою: проспект Незалежності, 84-86 в м. Чернівці, площею 0,0032 га (кадастровий номер 7310136300:25:002:1057) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення торгівельного павільйону №6) та укласти з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір встановлення земельного сервітуту терміном до 30.05.2018 року.
Розпорядженням Чернівецького міського голови від 08.09.2015 року №391-р «Про зупинення дії рішення міської ради VI скликання від 03.09.2015 р. №1724 «Про розгляд звернень підприємців щодо надання земельних ділянок для встановлення земельних сервітутів» зупинено дію вищевказаного рішення.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13.11.2015 року, залишеною в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.02.2016 року по справі №727/7477/15-а скасовано вищевказане розпорядження від 08.09.2015 року №391-р.
Як вбачається з ухвали апеляційного адміністративного суду останній виходив з того, що оскарження розпорядження не було реалізоване в установлений законом спосіб і його існування призводить до порушення принципу визначеності як складової верховенства права. При цьому аналіз дотримання чи порушення норм земельного законодавства в межах розгляду справи №727/7477/15-а адміністративний суд не здійснив.
Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Відповідно до статті 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Статтею 98 Земельного кодексу України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
В статті 99 цього кодексу передбачені види права земельного сервітуту, які власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення.
Відповідно до статті 100 Земельного кодексу України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
З аналізу вказаних вище норм права вбачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також в тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.
Така позиція закріплена також у п.2.32. та п.2.34. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", згідно яких: види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом. (п.2.32.); обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно (п.2.34.).
Аналогічну позицію висловлено в Постановах ВГС України від 22.04.2015 року по справі №926/1348/14, від 03.06.2015 року по справі №926/1360/14 та багатьох інших.
Судом встановлено, що земельна ділянка відповідачу-2 спірним рішенням надавалась для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення торгівельного павільйону №6), при цьому ця земельна ділянка належить територіальній громаді м. Чернівці. Разом з тим із встановлених судом обставин справи не вбачається, що земельний сервітут встановлювався для нього як для власника або землекористувача земельної ділянки, а також не вбачається, що його потреби не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.
Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Таким чином, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 11.11.2014 року у справі №21-405а14.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та що не заперечується представниками сторін, на день вирішення спору рішення 68 сесії VI скликання Чернівецької міської ради №1724 від 03.09.2015 року не реалізоване, адже договір встановлення земельного сервітуту з відповідачем-2 не укладено, торгівельний павільйон №6 на вищевказаній земельній ділянці не розміщено, відтак прокурором правильно обрано спосіб захисту порушеного права.
За вказаних обставин оскільки відповідач-2 не довів належними і допустимими доказами наявність єдиної підстави для встановлення земельного сервітуту - неможливість використання свого майна і своєї земельної ділянки через недоліки їх природного стану чи місця розташування без надання йому права користування земельною ділянкою відповідача-1 у порядку земельного сервітуту, суд дійшов висновків щодо наявності правових підстав для задоволення позову.
Що стосується посилання відповідачів на те, що прокурором при зверненні з позовом не зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави при прийнятті Чернівецькою міською радою спірних рішень, або яка існує загроза порушення інтересів держави, суд зазначає наступне.
За приписом статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.
Відповідно до статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.
За змістом статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.
Згідно зі статтею 5 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” здійснення державного контролю за використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 “Про державну інспекцію сільського господарства України” є Держсільгоспінспекція України.
Разом з тим, цим законом не передбачено повноважень щодо звернення названого центрального органу виконавчої влади до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.
Не передбачено таких повноважень також і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011.
Враховуючи, що у визначеному чинним законодавством державного органу, уповноваженим здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, суд дійшов висновку, що прокурор, пред'являючи даний позов в інтересах держави, правомірно набув статус позивача, у зв'язку з чим твердження відповідача-1 про відсутність порушення інтересів держави суд визнає хибними.
Аналогічну позицію викладено в Постанові ВГС України від 03.06.2015 року по справі №926/1360/14.
При цьому суд також врахував, що спірна земельна ділянка відповідачем-2 не зайнята, у зв'язку з чим жодні докази порушення норм земельного законодавства (акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення тощо) не могли бути надані Державною інспекцією сільського господарства України суду і що не є перешкодою для звернення прокурора до суду з даним позовом.
У процесі розгляду справи сторонами не надано доказів на підтвердження інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин справи позов слід задовольнити, а судові витрати слід віднести на відповідача-1, з вини якого спір безпідставно доведено до розгляду судом.
Керуючись пунктом ст.ст. 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення 68 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради №1724 від 03.09.2015 року «Про розгляд звернень підприємців щодо надання земельних ділянок для встановлення земельних сервітутів», яким встановлено сервітут на земельну ділянку за адресою: проспект Незалежності, 84-86 в м. Чернівці, площею 0,0032 га (кадастровий номер 7310136300:25:002:1057) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення торгівельного павільйону №6) та вирішено укласти з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір встановлення земельного сервітуту терміном до 30.05.2018 року.
3. Стягнути з Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 1; ідентифікаційний код 04062216) на користь прокуратури Чернівецької області (р/р 35219056004946 ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910120) судовий збір у сумі 1378,00 грн.
Повне рішення складено та підписано 28.07.2016 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Суддя ОСОБА_5