Справа № 758/10611/14-ц
Категорія 33
19 липня 2016 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Шаховніної М. О. ,
при секретарі - Якимович К. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.
Свої вимоги мотивує тим, що він як приватний підприємець за адресою - АДРЕСА_1 орендує приміщення магазину, в якому веде роздрібну торгівлю одягом, взуттям на аксесуарами.
Вказав, що 13 липня 2014 року ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1 здійснив пошкодження магазину та майна, яке в ньому знаходилося, що належить позивачу.
Відповідно до висновку суб'єкта оціночної діяльності, вартість збитку завданого позивачу через пошкодження майна становить 490 327 грн.
Крім іншого, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, позивач також посилається на те, що з метою відновлення роботи магазину, було проведено комплексне прибирання приміщення вартість робіт якого становить 80 852 грн. 46 коп.
Позивач зазначив, що через винні дії відповідача він втратив доходи у розмірі 28 201 грн. 95 коп., які б він міг одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене відповідачем.
Уточнивши позовні вимоги та посилаючись на те, що відповідач добровільно не відшкодовує завдані збитки, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 490 327 грн. матеріальної шкоди, 80 852 грн. 46 коп. - збитки на відновлення роботи магазину, втрачену вигоду у сумі 28 201 грн. 95 коп., витрати за проведення експертизи - 3 тис. грн., витрати по оплаті телеграми та судовий збір.
Представник позивача у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала, з тих же підстав просила їх задовольнити. Крім того, уточнила розмір збитків на відновлення роботи магазину, які були понесені позивачем та просила їх стягнути у розмірі 76 051 грн., що підтверджується квитанціями сплаченими ФОП ОСОБА_3
Відповідач та його представник у судове засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Представник відповідача надала заперечення проти позову, в яких зазначила, що позовні вимоги вони не визнають та просила відмовити у їх задоволенні. Вказала, що 14 травня 2014 року власник автомобіля НОМЕР_1 застрахував свою цивільну відповідальність в ПрАТ «СК «Провідна», а тому непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавала шкоди у відповідному розмірі. Крім того, зазначила, що позивачем не надано належних доказів неправомірності дій ОСОБА_2 ( т.1 а.с. 242-243).
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами ЦК України.
Судом встановлено, що позивач є приватним підприємцем та здійснює свою підприємницьку діяльність за адресою - АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 6-7)
За вищевказаною адресою він орендує приміщення для магазину відповідно до договору оренди № 3/НХ від 01.06.2014 року (т.1 а.с. 162-168), в якому веде роздрібну торгівлю одягом, взуттям на аксесуарами.
Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, 13 липня 2014 року ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1 здійснив пошкодження магазину та майна позивача.
З приводу даного випадку ОСОБА_1 звернувся до Подільського РУГУ МВС України в м. Києві з заявою про навмисне пошкодження майна (ст. 194 КК України).
З висновку про результати розгляду звернення щодо пошкодження майна, вбачається, що 13 липня 2014 року ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 виявив пошкодження майна магазину, а саме: вітрини, фасаду магазину, двох дзеркал, стелі, торгового обладнання та речей, які знаходилися в магазині. Додатковою перевіркою було встановлено, що дане пошкодження відбулося автомобілем "Порш Кайен" д.н.з. НОМЕР_1 під кернуванням ОСОБА_2 (т.1 а.с. 5).
Листом Подільське РУГУ МВС України в м. Києві повідомило позивача, що в діях ОСОБА_2 не вбачається ознак кримінального правопорушення, а між ними виникли цивільно-правові відносини (т.1 а.с. 4).
Відповідно до звіту № 1119/7 від 17 липня 2014 року суб'єкта оціночної діяльності, вартість збитку завданого позивачу через пошкодження майна (одяг, взуття, аксесуари) товари в обороті, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 на дату виконання звіту складає 490 327 грн. (т.1 а.с. 66-158).
З метою відновлення роботи магазину, було проведено комплексне прибирання даного приміщення, яке виконувалося ФОП ОСОБА_3, що підтверджується актами № ОУ-0000047, № ОУ-0000048, № ОУ-0000049, № ОУ-0000050 (т.1 а.с. 46-49), загальна вартість робіт становить 76 050 грн., які були сплачені позивачем на ім'я ФОП ОСОБА_3 (т.1 а.с. 175).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням, серед іншого, транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно роз'яснень у п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч.2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати.
Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Представник відповідача 19 липня 2016 року подала клопотання про визнання звіту № 1119/7 від 17.07.2014 року неналежним доказом та просила не досліджувати його у судовому засіданні ( т.2 а.с. 12).
Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок спростування презумпції вини шляхом доведення відсутності їх вини у завданні шкоди позивачам.
Відповідно до ст. ст. 57, 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги клопотання представника відповідача про визнання звіту № 1119/7 від 17.07.2014 року неналежним доказом, оскільки представник відповідача не надала належних та допустимих доказів на підтвердження невинуватості ОСОБА_2 та доказів того, що останнім було завдано шкоду у іншому розмірі, не спростувала звіт № 1119/7 від 17.07.2014 року, наданий позивачем.
Як на підставу невизнання позову, представник відповідача посилалася на те, що цивільна відповідальність автомобіля НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна», а тому у зв'язку з непред'явленням позивачем вимог до страховика в задоволенні позову до ОСОБА_2 слід відмовити.
Однак, суд не бере до уваги дані твердження представника відповідача, з огляду на наступне.
У судовому засіданні представник позивача пояснювала, що цивільно-правова відповідальність автомобіля НОМЕР_1 на момент ДТП, згідно Централізованої бази даних МТСБУ була застрахована у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» згідно полісу №АС/8133391, а тому позивач у порядку вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звернувся до страхової компанії з заявою про виплачу страхового відшкодування, однак страхова відмовила позивачу у здійсненні страхового відшкодування через невиконання покладених на відповідача обов'язків згідно полісу №АС/8133391, а тому ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до винної особи, а саме до ОСОБА_2
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).
Суд враховує, що із правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові при розгляді справи № 6-2808цс15 від 20.01.2016 року, вбачається, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Судом встановлено, що саме відповідачем було пошкоджено майно позивача, а тому відповідати за шкоду повинен саме ОСОБА_2
У судовому засіданні представник позивача пояснила, що пошкоджене майно не можливо використовувати за призначенням.
Відповідно до роз'яснень у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року з подальшими змінами «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
З огляду на викладене, враховуючи що саме ОСОБА_2 відбулося пошкодження майна позивача та пошкоджене майно не можливо використовувати, суд приходить до висновку, що саме він повинен відповідати за шкоду заподіяну ОСОБА_1, а відтак з відповідача підлягає стягненню сума майнової шкоди в розмірі 566 377 грн. 00 коп. на користь позивача, а позивача в свою чергу зобов'язати, після відшкодування шкоди, повернути ОСОБА_2 пошкоджене майно (одяг, взуття, аксесуари), які зазначені у звіті № 1119/1 від 17.07.2014 року.
Проте, щодо вимог про стягнення упущеної вигоди, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги з огляду на наступне.
З довідки розрахунку втраченої вигоди та понесених затрат за період вимушеного простою магазину з 13.07.2014 року по 27.07.2014 року вбачається, що позивач просить стягнути упущену вигоду, яка розраховується як: 39046 грн. 95 коп. (середньодобова виручка) - 10 845 грн. 74 коп. (понесені затрати) = 28 201 грн. 95 коп.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України упущена вигода це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Отже, при обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення реальності тих доходів, які особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок щодо доведення розміру тих доходів, які особа отримала б у випадку не посягання на її право, покладається на позивача.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.
Представник позивача у судовому засіданні не навів належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач мав реальну можливість отримати прибуток у розмірі 76 050 грн. 00 коп., тому суд не знаходить підстав для стягнення на користь позивача упущеної вигоди.
Крім того, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по оплаті експертизи у розмірі 3000 грн., які були сплачені позивачем на рахунок ФОП «ОСОБА_6П.», що підтверджується квитанцією прибуткового касового ордеру № 1146-7 (т.1 а.с. 22).
Вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 76 грн. 98 коп. витрат за направлення телеграми задоволенню не підлягають, оскільки не надано неналежних доказів про оплату експертизи та телеграми ОСОБА_1
Що стосується вимог про стягнення з відповідача судового збору за подання заяви про забезпечення позову, то дані вимоги теж задоволенню не підлягають, оскільки дана заява була розглянута по суті.
Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Крім того, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по оплаті судового збору у розмірі 3 654 грн. 00 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 15, 57, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) майнову шкоду у розмірі 566 379 грн. 00 коп. (п'ятсот шістдесят шість тисяч триста сімдесят дев»ять гривень 00 коп.), витрат на проведення експертизи у сумі 3000 грн. 00 коп. (три тисячі гривень 00 коп.) та судовий збір у розмірі 3 654 грн. 00 коп. (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири гривні 00 коп.).
Після відшкодування шкоди зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 пошкоджене майно (одяг, взуття, аксесуари), які зазначені у звіті № 1119/1 від 17 липня 2014 року.
У решті заявлених позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання через Подільський районний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя М. О. Шаховніна