19 липня 2016 року м. Київ
колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого Болотова Є.В.,
суддів: Білич І.М., Поліщук Н.В.,
при секретарі Горбачовій І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України (ЛДЦ), третя особа: начальник Лікувально-діагностичного центру ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
за апеляційною скаргою Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України на рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 січня 2016 року,
встановила:
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2016 року позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_3 уВасилівну на роботі на посаді начальника клінічної лабораторії - лікаря-лаборанта Лікувально-діагностичного центру з 11.11.2014 р.
Стягнуто з Лікувально-діагностичного центру на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.11.2014 р. по 04.01.2016 р. в загальній сумі 57 609 грн. 36 коп.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 4242 грн. 92 коп. допущено до негайного виконання.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Проведено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі Лікувально-діагностичний центр Міністерства оборони України просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні представники ЛДЦ вимоги апеляційної скарги підтримали.
ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечила.
ОСОБА_2 вважає апеляційну скаргу обґрунтованою.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог частково, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачем порушені права позивача у зв'язку із незаконним звільненням.
Такі висновки відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Встановлено, що ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 01.08.2008 року № 65 була прийнята на посаду лікаря-лаборанта діагностичного відділення.
Наказом від 30.12.2008 року № 116позивач переведена на посаду завідувача лабораторії - лікаря-лаборанта.
Наказом від 01.11.2012 року № 133позивач переведена на посаду начальника клінічної лабораторії - лікаря-лаборанта.
Згідно наказу від 27.06.2013 № 66,з 30.06.2013 року позивач переведена на посаду начальника клінічної лабораторії - лікаря-лаборанта ЛДЦ.
Наказом начальника Лікувально-діагностичного центру від 28.10.2014 року №78 позивача звільнено з роботи з 30.10.2014 року з посади начальника клінічної лабораторії - лікаря-лаборанта за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором, на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП.
В зв'язку з хворобою позивача на час звільнення, наказом начальника Лікувально-діагностичного центру від 30.10.2014. № 79 до наказу про звільнення з роботи від 28.10.2014. № 78перенесено дату звільнення до моменту виходу позивача на роботу після лікарняного.
Наказом начальника Лікувально-діагностичного центру від 11.11.2014. № 149 позивача звільнено з роботи з посади начальника клінічної лабораторії - лікаря-лаборанта з 11.11.2014 року,відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором.
Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Згідно зі ст. 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
До таких видів стягнень згідно із ч. 1 ст. 147 КЗпП України належать: догана та звільнення.
З матеріалів справи вбачається, що в період роботи, до позивача двічі застосовувались заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани ( 24.07.2014 року та 03.10.2014 року ).
Наказом начальника ЛДЦ від 28.10.2014 р. № 78 позивача звільнено з роботи, в зв'язку із застосуванням до неї раніше двох дисциплінарних стягнень.
При цьому виданий наказ не містить відомостей про вчинення нового порушення трудової дисципліни, за яке позивач підлягає звільненню з роботи.
Установивши, що звільнення позивача з роботи проведено не у зв'язку із вчиненням нового порушення трудової дисципліни, а за сукупністю порушень, вчинених нею раніше, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при звільненні позивача з роботи відповідачем не було дотримано вимог чинного трудового законодавства.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При визначенні розміру середнього заробітку, судом першої інстанції враховані вимоги пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постаною Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Апеляційна скарга не містить доводів в цій частині.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині необґрунтованого поновлення позивача на роботі, оскільки висновки суду про незаконність звільнення відповідають вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 04 січня 2016 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду не оскаржується.
Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України відхилити.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Є.В. Болотов
Судді: І.М. Білич
Н.В. Поліщук