"25" липня 2016 р.Справа № 923/359/16
Одеський апеляційний господарський суд у складі:
Головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів Діброви Г.І., Колоколова С.І.;
при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.;
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, за довіреністю № 14-10 від 14.01.2015 року;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”, м. Київ
на рішення господарського суду Херсонської області від 24.05.2016 року
по справі № 923/359/16
за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”, м. Київ
до Дочірнього підприємства „Теплотехсервіс” Закритого акціонерного товариства „Теплотехніка”, м. Херсон
про стягнення 93 946,71 грн.,
Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.05.2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”, м. Київ (Далі - ПАТ „НАК „Нафтогаз України”) до Дочірнього підприємства „Теплотехсервіс” Закритого акціонерного товариства „Теплотехніка”, м. Херсон (Далі - ДчП „Теплотехсервіс” ЗАТ „Теплотехніка”) про стягнення 93 946,71грн. задоволені частково. Суд стягнув з ДчП „Теплотехсервіс” ЗАТ „Теплотехніка” на користь ПАТ „НАК „Нафтогаз України” 16 084,51 грн. пені, 57 650,60 грн. інфляційних, 4 127,64 грн. 3% річних та 1 409,20 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Мотивуючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а пеня зменшенню на 50 %, оскільки даний випадок є винятковим і виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на фактичне виконання основного зобов'язання відповідачем, причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, незначність прострочення виконання зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, добровільне усунення винною стороною (відповідачем) порушення та його наслідків.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, ПАТ „НАК „Нафтогаз України” звернулось з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині зменшення розміру пені та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. В іншій частині позивач просить залишити рішення без змін.
Скаржник не погоджується з прийнятим рішенням та вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що під час розгляду справи при зменшенні розміру пені, суд не враховав інтересів позивача.
11.07.2016 року через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У судовому засіданні представники позивача підтримували доводи, викладені у апеляційній скарзі. Представник відповідача в судові засідання не з'явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштових відправлень.
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в апеляційній скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.12.2013 року між ПАТ „НАК “Нафтогаз України” (Продавець) та ДчП “Теплотехсервіс” ЗАТ “Теплотехніка” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природнього газу № 1811/14-БО-ЗЗ (Далі - Договір).
Відповідно до умов розділу 1 Договору (із змінами відповідно до додаткової угоди № 1) Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що Продавець передає Покупцю в період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ в обсязі до 280 тис. куб. м.
Згідно з пунктом 6.1. Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати обсягів газу протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
В пункті 7.2 Договору сторони визначили, що у разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.
Пунктом 9.3 Договору встановлено, що строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Відповідно до розділу 11 Договору, він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.
На виконання умов вказаного Договору, ПАТ „НАК „Нафтогаз України” поставило в період з січня 2014 року по грудень 2014 року, ДчП „Теплотехсервіс” ЗАТ „Теплотехніка” прийняло природній газ, на загальну суму 1 072 230,75 грн., що підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи та завіреними належним чином копіями актів приймання-передачі природного газу б/н від 31.01.2014 року, від 28.02.2014 року, від 31.03.2014 року, від 30.04.2014 року, від 31.05.2014 року, від 30.06.2014 року, від 31.07.2014 року, від 31.10.2014 року, від 30.11.2014 року та від 31.12.2014 року.
Однак, відповідач проводив розрахунки за поставлений природний газ з простроченням встановленого Договором строку, що і стало причиною звернення ПАТ „НАК „Нафтогаз України” з позовом до господарського суду Херсонської області про стягнення з ДчП „Теплотехсервіс” ЗАТ „Теплотехніка” на його користь 32 169,01 грн. пені, 57 650,06 грн. інфляційних, 4 127,64 грн. 3% річних на загальну суму 93 946,71 грн. На момент подачі позову суму основного боргу сплачено в повному обсязі.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якій клопотав про зменшення розміру пені до 1 грн., посилаючись на те, що порушення виконання зобов'язання пов'язано з тяжким фінансовим становищем, спричиненим різницею в тарифах, яка виникла через невідповідність тарифів на теплоенергію розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, а також невиконання населенням, бюджетними організаціями зобов'язань по оплаті наданих послуг.
Згідно зі ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Ст.. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За вимогами ст. 712 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з вимогами ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
В ч. 6 ст. 223 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.549; ч.ч. 1, 2, ст. 551 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Ст..ст. 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи невиконання відповідачем договірного грошового зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості поставленого позивачем природного газу, судова колегія вважає правильним висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог, проте, перевіривши поданий позивачем розрахунок, вважає його невірним, а отже рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з огляду на наступне.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Листом Верховного Суду України від 03.04.97 р. № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач нарахував суми інфляційних за періоди прострочки виконання зобов'язань, менші місяця, в той час як інфляція є девальвацією грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, що збільшує суму основного боргу, який повинен існувати протягом місячного періоду прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання, причому саме визначена позивачем сума боргу відповідача повинна існувати в цей період, а в даному випадку відповідач частково сплачував борг у визначений позивачем період.
Таким чином, у зв'язку з невірним розрахунком позивача, судова колегія зробила власний розрахунок інфляційних, згідно з яким позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних підлягають частковому задоволенню в сумі 21 817,94 грн. за загальний період прострочки з січня 2014 року по грудень 2014 року.
При нарахуванні пені та 3 % річних по кожному платежу позивач помилково в період прострочки враховує день здійснення відповідачем оплати, що є неприпустимим, оскільки пеня та 3 % річних, згідно з чинним законодавством та умовами Договору, нараховується за кожний день прострочення, яке припиняється при повній або частковій оплаті, а отже пеня та 3 % річних повинні нараховуватись за період до дня наступної оплати.
Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, з яким погодився місцевий господарський суд, при визначені кількості днів прострочки з урахуванням часткових проплат, ним помилково враховується зайвий день прострочки оплати суми боргу, тоді як в цей день у відповідача вже існує прострочка оплати зменшеної суми боргу.
Здійснивши власний розрахунок, апеляційна інстанція зазначає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3 % річних в сумі 3 890,29 грн. та пеня в розмірі 30 159,11 грн. за загальний період з 15.02.2014 року по 31.03.2015 року, враховуючи нарахування цих санкцій за зобов'язаннями відповідача оплатити отриману продукцію за кожний місяць в строки, обумовлені Договором.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо зменшення пені, яка підлягає стягненню на 50 % та вважає потрібним вказати наступне.
Згідно з п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно приписів ст. 233 Господарського кодексу України, якщо штрафні санкції, що підлягають сплаті дуже великі у порівнянні зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Так, з приписів названих статей вбачається, що при зменшенні розміру санкцій повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, а й інші інтереси, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Оскільки пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов'язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов'язання (санкцією), як правового наслідку його порушення (ст. 611 Цивільного кодексу України), неустойка має компенсаційний характер та її розмір, як і розмір пені повинні бути відповідними розміру понесених позивачем збитків.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що оскільки заявлена до стягнення сума пені не відповідає наслідкам здійсненого відповідачем правопорушення і позивачем не надано суду жодних документів в підтвердження понесених ним збитків та інших негативних наслідків, які настали для нього через несвоєчасну оплату поставленого відповідачу газу, також те, що прострочення грошових зобов'язань за кожною місячною поставкою не є значним, позовні вимоги позивача перенасичені грошовими вимогами, то судом першої інстанції правомірно зменшено розмір пені на 50%.
За таких обставин, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 15 079,55 грн. (30 159,11 грн. - 50%).
Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення. Зокрема, судовою колегією розглянуті та відхилені доводи позивача щодо необхідності відмови у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені з посиланням на судову практику, оскільки в даному випадку судовою колегією викладені причини задоволення такого клопотання, і це не тільки з причини важкого матеріального становища відповідача, а відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції скористався своїм суб'єктивним правом, яке надано йому чинним процесуальним законодавством України і у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування рішення в цій частині за нормами ст.104 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”, м. Київ залишається без задоволення, а рішення господарського суду Херсонської області від 24.05.2016 року у даній справі підлягає зміні в частині стягнення розміру пені в сумі 15 079,55 грн., 3 % річних в розмірі 3 890,29 грн., інфляційних у сумі 21 817,94 грн. з відмовою у стягненні 53 158,93 грн. В решті рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за апеляційний розгляд справи покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 49; 99; 101; 102; п. 4 ст. 103; п. 4 ч.1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”, м. Київ на рішення господарського суду Херсонської області від 24.05.2016 року по справі № 923/359/16 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 24.05.2016 року по справі № 923/359/16 змінити.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”, м. Київ до Дочірнього підприємства „Теплотехсервіс” Закритого акціонерного товариства „Теплотехніка”, м. Херсон про стягнення пені в сумі 32 169,01 грн., 3 % річних в розмірі 4 127,64 грн. та інфляційних в сумі 57 650,06 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Дочірнього підприємства „Теплотехсервіс” Закритого акціонерного товариства „Теплотехніка”, м. Херсон (73008, м. Херсон, пров. Смоленський, 2-а, код ЄДРПОУ - 34457654) на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”, м. Київ (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ - 20077720) пеню в сумі 15 079,55 грн., 3 % річних в розмірі 3 890,29 грн. та інфляційні у сумі 21 817,94 грн.
Відмовити у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”, м. Київ до Дочірнього підприємства „Теплотехсервіс” Закритого акціонерного товариства „Теплотехніка”, м. Херсон про стягнення пені в розмірі 17 089,46 грн., 3 % річних в розмірі 237,35 грн. та інфляційних у сумі 35 832,12 грн.
Стягнути з Дочірнього підприємства „Теплотехсервіс” Закритого акціонерного товариства „Теплотехніка”, м. Херсон (73008, м. Херсон, пров. Смоленський, 2-а, код ЄДРПОУ - 34457654) на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”, м. Київ (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ - 20077720) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 378,00 грн.
В іншій частині рішення господарського суду Херсонської області від 24.05.2016 року по справі № 923/359/16 залишити без змін.
Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
ОСОБА_2