Справа № 183/2722/16
№ 2-а/183/100/16
іменем України
30 червня 2016 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі
судді Юр'євої Т.І.,
секретаря Борух Ю.О.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщені суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , п.п В 2830, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому вказує, що 03.12.2014 року між ним і ТВО командира в/ч пп НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України. З 22.01.2015 року згідно наказу №16 від 05.03.2016 року і наказ № 65 від 11.03.2016 року він перебував в зоні проведення антитерористичної операції та брав безпосередньо участь у бойових діях в селищі Піски, Донецької області. До дисциплінарної чи будь-якої іншої відповідальності не притягувався та сумлінно виконував військовий обов'язок по захисту територіальної цілісності України. За місцем служби характеризується позитивно. Відповідно до контракту його зобов'язалися призначити на посаду командира відділення гранатометного взводу, механізованої роти, механізованого батальйону в/ч пп В 2830. Весь період служби перебував у званні сержанта та, всупереч Контракту, займав наступні посади: снайпер, старший розвідник, навідник, старший стрілець, але фактично виконував обов'язки снайпера. Як зазначено у п.2 Контракту відповідач зобов'язується забезпечити належні умови для проходження військової служби:
-призначення його на військові посади відповідно до отриманої освіти та військово-облікової спеціальності, присвоєння військових звань, просування по службі з урахуванням ділових і моральних якостей;
-встановлену тривалість робочого часу, крім періоду військових навчань, походів кораблів, бойових стрільб, бойового чергування, несення служби у добовому наряді;
-належне матеріальне забезпечення під час проходження військової служби;
-виплату підйомної допомоги на нього та кожного члена сім'ї, який переїжджає разом із ним на нове місце проходження військової служби.
За 15 місяців служби чергових та позачергових військових звань відповідно до строків вислуги, передбачених п.46 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, присвоєно не було.
За вказаний вище строк служби перебував у офіційній відпустці на 10 діб.
Комплект літнього форменого одягу отримав через рік служби 02.12.2015 року.
Підйомна допомога не виплачувалась.
Відповідно до п.3 Контракту цей контракт є строковий та укладається відповідно до строків, встановлених законодавством, за погодженням сторін на до оголошення демобілізації.
25.03.2016 року набрав чинності Указ Президента України №115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року №607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2915 року №15.
Тому 26.03.2016 року він особисто подав рапорт про звільнення його в запас у зв'язку з закінченням строку дії Контракту, тобто оголошення демобілізації. Відповідь на його рапорт він не отримав.
Таким чином, він вважає бездіяльність командування військової частини необґрунтованою та неправомірною.
Позивач просить припинити (розірвати) Контракт на підставі п з) ч.6 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок», тобто в зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту командуванням. Зобов'язати відповідача звільнити його в запас з виключенням із списків особового складу частини.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав із підстав, у ньому викладених, та просив його задовольнити.
Представник військової частини НОМЕР_1 , п.п В 2830 в судове засідання не з'явився, письмово надали суду заперечення, в яких зазначили, що командування військової частини пп НОМЕР_2 дотримується вимог чинного законодавства щодо соціального та правового захисту військовослужбовців. Після укладення контракту 03.12.2014 року наказом командира військової частини пп НОМЕР_2 №75-к сержант запасу ОСОБА_1 був призначений на посаду командира гранатометного відділення 3 механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону, тобто на ту посаду, яка і зазначена у контракті. Вони просять у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Суд, вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
03.12.2014 року між ОСОБА_1 і ТВО командира в/ч пп НОМЕР_2 полковником ОСОБА_2 було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України. Відповідно до контракту його зобов'язалися призначити на посаду командира відділення гранатометного взводу, механізованої роти, механізованого батальйону в/ч пп В 2830. Весь період служби перебував у званні сержанта та, всупереч Контракту, займав наступні посади: снайпер, старший розвідник, навідник, старший стрілець, але фактично виконував обов'язки снайпера, що підтверджується записами у військовому квітки.
Як зазначено у п.2 Контракту відповідач зобов'язується забезпечити належні умови для проходження військової служби:
-додержання його особистих прав і свобод та прав членів його сім'ї, включаючи надання пільг, гарантій і компенсацій, установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України;
-призначення його на військові посади відповідно до отриманої освіти та військово-облікової спеціальності, присвоєння військових звань, просування по службі з урахуванням ділових і моральних якостей;
-встановлену тривалість робочого часу, крім періоду військових навчань, походів кораблів, бойових стрільб, бойового чергування, несення служби у добовому наряді;
-належне матеріальне забезпечення під час проходження військової служби;
-виплату підйомної допомоги на нього та кожного члена сім'ї, який переїжджає разом із ним на нове місце проходження військової служби.
Цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до оголошення мобілізації.
У військовому квитку позивача зроблений запис про прийом його на військову службу за контрактом та зазначено наказ, який є підставою зарахування його до списків особового складу Збройних Сил України.
Згідно Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року № 303/2014, затвердженого Законом України № 1126/VII від 17.03.2014 року в Україні введено особливий період. Вказаний період згідно Указів Президента триває і на даний час.
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, та Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Абзацом 5 статті 1 вказаного Закону визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування. Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Частинами 1,2 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Абз. 4 ч. 4 ст. 4 даного Закону визначено, що одним із видів військова служби є військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу.
Статтями 19, 20 Закону визначено загальні умови укладання контракту, та прийняття на військову службу.
До таких нормативно-правових актів відносяться: Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1 153/2008 (далі - Положення) та Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 (далі - Інструкція).
Згідно абз. 1 п.15 Положення встановлено, що з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Як встановлено пунктом 26 Положення контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту. Підпис посадової особи скріплюється відповідною гербовою печаткою.
Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.
Після укладення контракту про проходження військової служби виникають військовослужбові відносини, які є різновидністю адміністративних, характеризуються нерівністю сторін, тобто подальше правове регулювання здійснюється на підставі методу влади і підпорядкування. Взаємні права та обов'язки між учасниками вказаних правовідносин виникають лише після підписання сторонами відповідного контракту.
Позивач зазначає, що за 15 місяців служби чергових та позачергових військових звань відповідно до строків вислуги, передбачених п.46 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, присвоєно не було. За вказаний вище строк служби перебував у офіційній відпустці на 10 діб. Комплект літнього форменого одягу отримав через рік служби 02.12.2015 року. Підйомна допомога не виплачувалась.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 11 статті 2 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу» встановлено, що виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 8 статті 26 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу», встановлено, вичерпний перелік осіб підлягають звільненню з під час дії особливого періоду з військової служби.
Питання звільнення з військової служби регламентовані цим законом та розділом 12 Положення.
Ч.6 ст.26 цього Закону, врегульовано питання звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.
Позивач просить розірвати контракт на підставі п з) ч.6 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок», тобто в зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту командуванням ( за бажанням військовослужбовця).
26.03.2016 року ОСОБА_1 особисто подав рапорт про звільнення його в запас у зв'язку з закінченням строку дії Контракту, тобто оголошення демобілізації. Відповідь на його рапорт він не отримав.
На думку суду, підлягає до задоволення вимога позивача про розірвання контракту тому що, відповідач не надав будь - яких доказів на підтвердження належності виконання умов контракту відповідачем.
Як зазначалося вище судом, на момент прийняття військовослужбовця на військову службу так і на даний час Збройні Сили України діють в умовах функціонування особливого періоду.
Відповідно до ч. 11 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» встановлено, що виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», встановлено, вичерпний перелік осіб підлягають звільненню з під час дії особливого періоду з військової служби.
Питання звільнення з військової служби регламентовані цим законом та розділом 12 Положення.
Відповідно до п. 252 Положення у разі оголошення мобілізації: усі військовослужбовці, які перебувають на цей час на військовій службі у Збройних Силах України, звільненню в запас не підлягають, за винятком військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до 16 років.
З аналізу норм чинного законодавства, нормативно-правових актів є всі підстави стверджувати, що у позивача відсутні підстави на звільнення з військової служби під час функціонування Збройних Сил України в умовах особливого періоду.
У разі оголошення демобілізації наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення, військовослужбовці військової служби за контрактом, у яких строк контракту закінчився в особливий період, звільняються з військової служби за підставами, визначеними частиною шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З аналізу вказаних норм питання звільнення військовослужбовців з військової служби є виключною компетенцією військових органів з врахуванням видів служби та статусу військовослужбовця.
Тому питання звільнення позивача з військової служби повинно здійснюватися не судом, а військовими органами з врахуванням норм чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 158, 160 ч.3, 162, 163 КАС України, на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ), про визнання бездіяльності неправомірною, та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладений між ТВО командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 і ОСОБА_1 від 03.12.2014 року, розірвати.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
На постанову може бути подана апеляційна скарга в адміністративний апеляційний суд Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня її проголошення.
Суддя: Т.І. Юр'єва