Рішення від 18.04.2011 по справі 2-710/11

Жовтневий районний суд м.Кривого Рогу

м. Кривий Ріг, вул. Невська, 3, 50029, (0564) 53-50-84

Справа № 2-710/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2011 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Ваврушак Н. М.,

при секретарі Плотнікової Т. Б.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду міста ОСОБА_4, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2, позовні вимоги підтримали, просили задовольнити в повному обсязі, в обґрунтування вимог вказали, що позивачу належить на праві власності житловий будинок та земельна ділянка за адресою: м. Кривий Ріг вулиця Якушкіна б. 51, по сусідству у будинку 49 мешкає відповідач ОСОБА_6, у якої на межі росте дерево та стоїть сарай, що перешкоджає користуватися земельною ділянкою. Просить усунути перешкоду у користуванні земельною ділянкою, а саме зобов'язати відповідача знести сарай та спилити дерево. Наполягає на стягненні матеріальної шкоди у розмірі 5680 грн., відповідно до локальної смети, за відновлення пошкодженої огорожі. Позивач, вважає, що діями відповідача їй завдана моральних страждань, які оцінює у 5000 грн., також просить стягнути судові витрати у розмірі 494,30 грн.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову. У письмових запереченнях до позову зазначила, та представник вказала у судовому засіданні, що позов визнають частково, не проти знести сарай та спилити дерева, проти відшкодувати матеріальної та моральної шкоди, та судових витрат. Вважають, що моральної шкоди позивач не зазнала, оскільки своїми діями, а саме будівлею огорожі та своєю поведінкою завдають моральних страждань відповідачу.

В судовому засіданні встановлено, що згідно договорів дарування, які посвідчені приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 23 квітня 2009 року та 15 травня 2010 року, позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння № 51 по вулиці Якушкіна в м. Кривому Розі та, земельна ділянка площею 0,0726 га., кадастровий номер 1211000000:04:420:0013, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область місто Кривий Ріг вулиця Якушкіна б. 51. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель споруд. Межа земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння, відповідають плану до державного акту на право власності на земельну ділянку, розташування будівель та споруд відповідають технічній документації. Самочинно забудованих будівель та споруд немає. Земельна ділянка та домоволодіння має огорожу висотою 2 метра по периметру земельної ділянки. Дозвіл на будівництво (установку) огорожі затверджено головним спеціалістом управління містобудівництва та архітектури, огорожа внесена до технічного паспорту домоволодіння.

Відповідач ОСОБА_5 є власником домоволодіння № 49 по вулиці Якушкіна в місті Кривому Розі, на території якого, на межі з домоволодінням № 51 (тобто позивача по справі), на відстані 20 сантиметрів від межі, виконаний фундамент під господарську споруду, на якому побудована дерев'яна господарська споруда, а саме: сарай для утримання худоби, дах якого значно виступає над фундаментом будівлі та, відповідно, знаходиться на території домоволодіння позивача. Також на межі з боку відповідача насаджені дерева, гілки яких також знаходяться на території домоволодіння позивача. З боку межі з домоволодінням відповідача ОСОБА_5 огорожа шлакоблочна, висота складає 2 метра, вздовж огорожі розташований цегловий гараж, який має дах з шиферу.

15 жовтня 2010 року виїжджала комісія виконкому Жовтневої районної у місті Ради по розгляду скарги на дії відповідача, оскільки позивач зверталась до комісії з питань вирішення земельних спорів, внаслідок розгляду даного звернення, їм було роз'яснено про порушення ОСОБА_5 норм ДБН 360-92, а також надано припис щодо ліквідації споруди. Також відповідача було попереджено, що в разі невиконання даного припису вона буде притягнута до адміністративної відповідальності. Однак вирішити дане питання в добровільному порядку сторони не спромоглися.

Стаття 96 Земельного Кодексу України вказує на те, що землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власності суміжних землевласників та землекористувачів та дотримуватись правил добросусідства; ст. 152 Земельного Кодексу України - «користувачі земельної ділянки можуть вимагати усунення будь-яких перешкод та порушень його прав на землю відшкодування завданих збитків.

У судовому засіданні встановлено, що господарська споруда ОСОБА_5 та дерево, що росте на межі перешкоджають ОСОБА_1 користуватися своєю власністю, а саме обслуговувати огорожу та гараж.

Суд вважає, що відповідач визнає позов частково, у частини перешкоди в користуванні земельною ділянкою позивача, так як своїми діями вони на це вказують. У судове засідання представник відповідача надала фотографії, де зазначено, що вони частково знесли спірний сарай та спилили гілки дерева, що росте на межі. Не проти того, щоб знести іншу частину сараю, та спилити дерево, суд вказані дії розцінює як бажання вирішити спір, в зв'язку з частковим визнанням позову.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вказує на те, що «спори щодо додержання правил добросусідства - обов'язку власників і землекористувачів обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо), розглядаються судами відповідно до статей 103-109 ЗК України і в тому разі, коли вони попередньо не розглядалися відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів».

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 перешкоджає ОСОБА_1 користуватися земельною ділянкою, і тому необхідно усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача знести господарчу споруду (сарай) та спилити дерево, що росте на межі, та задовольнити вказані вимоги.

Розглядаючи вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди, суд зазначає, наступне. Позивач наголошує, що діями позивача пошкоджено огорожу та дах гаражу, оскільки позивач позбавлена права належним чином користуватись земельною ділянкою, так як позивач порушила її межі. Вказує, що внаслідок протиправних дій відповідача на теперішній час пошкоджено 32 кв. метра належної позивачу шлакоблочної огорожі №2, яка розділяє домоволодіння сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 394 ЦК України, власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі. Позивач вказує, що внаслідок вищезгаданих протиправних дій відповідача зазнала матеріальних втрат на загальну суму 5680 гривень, вважаю за потрібне стягнути дану суму з відповідача. Однак, судом не приймаються вказані доводи до уваги, так як між діями відповідача та наслідками повинен буди причинний зв'язок. Суд зазначає, що позивачем не надано доказів, що від дій відповідача сталося пошкодження огорожі та даху гаражу, та не доведено розміру матеріальної шкоду. З вказаного суд родить висновок про відмову у задоволенні вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди.

Також суд не знаходить підстав для задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди, оскільки між сторонами виникли несприятливі стосунки, і до суду позивачем не надано доказів щодо спричинення їй моральних страждань саме з приводу перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Заслухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи: договір дарування, виписка з реєстру прав власності, технічний паспорт, державний акт на землю, повідомлення, витяг з протоколу № 13 від 15 жовтня 2010 року, технічна документація із землеустрою, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне, відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати присуджуються позивачеві відповідно до розміру задоволених вимог. Так як позов підлягаю частковому задоволенню, то на користь позивача слід стягнути з відповідача розмір судового збору - 8,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120 грн., витрати на правову допомогу - 300 грн., які є у межах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом цивільних справ…», та усього відшкодуванню підлягає сума 428,50 грн.

На підставі викладеного і відповідно до ст. ст. 22-23, 325, 386, 394, 1166 - 1167, 1192 ЦК України, ст. ст. 95, 96, 103, 106, 107, 116, 152, 158 ЗК України та керуючись ст. 88, 212 - 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Усунути перешкоди в користуванні земельної ділянки що належить ОСОБА_1 за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Якушкіна, б. 51, шляхом зобов'язання ОСОБА_5 знести господарчу споруду (сарай) та спилити дерево, що росте на межі, за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Якушкіна, б.49.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 428,50 грн.

В інших вимогах позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд міста ОСОБА_4.

Суддя Н. Ваврушак

Повний текст рішення виготовлено 22 квітня 2011 року.