Рішення від 21.07.2016 по справі 756/7866/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

21 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Прокопчук Н.О.

суддів: Антоненко Н.О.,Стрижеуса А.М.

при секретарі: Голубович С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1,ОСОБА_2,ОСОБА_3

на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 березня 2016 року

в цивільній справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Академічний-15» до ОСОБА_1,треті особи : ОСОБА_2,ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

ВСТАНОВИЛА :

У червні 2014 року позивач звернувся із даним позовом до ОСОБА_1,ОСОБА_2,ОСОБА_3.

Посилався на те,що вказані особи проживають у квартирі АДРЕСА_1, проте ,споживаючи житлово-комунальні послуги ,не здійснюють їх оплату, внаслідок чого виникла заборгованість,просив стягнути з відповідачів солідарно на користь ЖБК заборгованість у розмірі 30 465.22 грн. станом на 01.03.2014 року .

Під час розгляду справи представник позивача уточнював та змінював позовні вимоги і остаточно просив стягнути з відповідача ОСОБА_1,який з червня 2011 року є членом ЖБК і йому належить 1\2 частина цієї квартири, на користь позивача 30 465.22 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги станом на 01.11.2012 року .

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 30.03.2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість станом на 01.12.2012 року у розмірі 27 935 .51 грн. та судовий збір у розмірі 279.35 грн. У задоволені позову в інший частині відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач та треті особи ставлять питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначають ,що рішення суду є незаконним та необґрунтованим,ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права. Обставини,що мають значення для справи, встановлені неповно, позовні вимоги є недоведеними,а висновки суду - помилковими. Судом безпідставно не задоволено їх заяву про застосування позовної давності та не враховано відсутність договірних правовідносин між сторонами,а також тієї обставини,що відповідач набув повноліття лише у 2004 році,а членом ЖБК став лише у 2011 році й тому не може бути відповідальним за будь які борги існуючи до цього часу . Крім того, у 2011 році ОСОБА_1 одночасно сплачено авансовий платіж в сумі 18 000 грн. та здійснено інші щомісячні платежі.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених в ній.

Представник Житлово-будівельного кооперативу «Академічний-15»-Савченко Н.Л. надала свої заперечення та просила апеляційну скаргу відхилити, після перерви в судове засідання не з'явилася.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги,перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги та стягнувши заборгованість по комунальним платежам та витратам на утримання будинку у визначеній сумі,суд виходив з того,що відповідач є власником 1\2 частини квартири,споживає житлово-комунальні послуги,які не сплачує,внаслідок чого виникла заборгованість,починаючи з 1999 року ,яка має бути ним сплачена. При цьому суд вважав,що співвласники квартири несуть солідарні зобов'язання щодо її утримання й тому немає значення до кого саме пред'явлено позов ,а те, що позивач зазначив іншого співвласника не відповідачем ,а третьою особою ,не має правового значення, а також не вбачав підстав для задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності.

Проте,погодитися з такими висновками суду у повній мірі не можна,оскільки вони зроблені із порушенням норм матеріального та процесуального права,ґрунтуються на неповно з'ясованих обставинах ,що мають значення для справи,що є ,відповідно до ст.309 ЦПК України,підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_1 набув право власності на 1\2 частину квартири на підставі договору дарування від 25.09.2002 року, будучи неповнолітнім ,за згодою його батьків ( а. с. 80 т.1).

01.10.2002 року Київським міським бюро технічної інвентарізації та реєстрації права власності на нерухоме майно проведено реєстрацію вказаного договора в реєстровій книзі 102-64 за № 989 та видане реєстраційне посвідчення № НОМЕР_1 ( а.с.81 т.1).

З довідки ЖЕК № 502 від 05.11.2012 року убачається ,що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають 4 особи: ОСОБА_3,ОСОБА_1,ОСОБА_2,ОСОБА_5

При цьому двоє з цих осіб ,а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири в рівних частках.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідноіз частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-2951цс15.

Виходячи з викладеного доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно з ч.4 ст. 319,ст. 322 ЦК України - власність зобов'язує . Власник зобовязаний утримувати майно,що належить йому ,якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 360 ЦК України встановлено,що співвласник відповідно до свої частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління,утримання та збереження спільного майна,у сплаті податків,зборів(обов'язкових платежів),а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями,пов'язаними із спільним майном.

За таких обставин, відповідач, як співвласник квартири АДРЕСА_1, повинен утримувати майно, співвласником якого він є, та оплачувати за послуги, які йому надаються з приводу утримання цього майна відповідно до належної йому частки у цьому майні.

Відповідачем суду не було надано доказів укладення з іншим управителем договору про утримання його майна у зазначеному будинку, а відтак позивач має правові підстави для пред'явлення даного позову.

Позивачем надані відповідні докази на підтвердження тарифів, на підставі яких нараховувалася плата за утримання будинку і прибудинкової території, а також оплата за опалення, водопостачання та водовідведення,які узгоджуються з положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" та відповідачем не спростовані.

Згідно розрахунку поданного позивачем заборгованість по квартирі АДРЕСА_1 за житлово-комунальні послуги станом на 01.11.2012 року складає 30 465.22 грн. Розрахунок заборгованості здійснено з 2001 року по грудень 2012 року .

Відповідач заявив про застосування позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня , коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права,або про особу яка його порушила.

Позивач зазначає,що заборгованість по оплаті платежів за утримання будинку та за наданні комунальні послуги виникла з 2001 року.

Оскільки оплата послуг з утримання будинку і прибудинкової території та за надані послуги з водопостачання,водовідведення,теплопостачання здійснюється щомісячними платежами ,то право вважається порушеним з моменту недотримання споживачем строку оплати кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення,тобто з наступного місяця після ненадходження щомісячного платежу.

Відповідач набув повну цивільну дієздатність після досягнення ним вісімнадцяти років, а саме після 14.06.2004 року і саме з цього часу у позивача виникло право вимоги до нього.

Із заявою про видачу судового наказу позивач звернувся до суду у лютому 2013 року. Судовий наказ про стягнення з відповідача заборгованості від 25.02.2013 року скасований ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 28.04.2013 року .

З даним позовом ЖБК «Академічний-15» звернулося до відповідача 04.06.2014 року.

Частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч.3 ст. 264 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до ч.1 ст.95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч.1,3 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 ЦПК України суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 118 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 цього Кодексу, може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

За своєю сутністю судовий наказ є актом реалізації судової влади, яким вирішується цивільна справа по суті заявлених вимог.

Як і в наказному, так і в позовному провадженні реалізуються завдання цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Підставою для відкриття наказного провадження у справі є прийняття судом заяви про видачу судового наказу, а для відкриття позовного провадження - позовної заяви.

Результат вирішення цивільної справи по суті у позовному провадженні закріплюються у рішенні суду. За результатами вирішення справи у наказному провадженні видається судовий наказ.

З огляду на викладене та на положення ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 264 ЦК України необхідно дійти висновку, що подання заяви про видачу судового наказу та його видача судом перериває позовну давність.

Проте,позовні вимоги до відповідача заявлено за період до грудня 2012 року та не охоплюють періоду після звернення із заявою про видачу судового наказу.

А тому заборгованість слід обраховувати у межах заявлених позовних вимог з урахуванням трирічного строку позовної давності, тобто за три роки ,що передували зверненню до суду із вищевказаною заявою,а саме з лютого 2010 року по грудень 2012 року .

За цей період заборгованість по квартирі АДРЕСА_1 за житлово-комунальні послуги за розрахунком позивача становить 23 371.88 грн.,а саме :за лютий - грудень 2010 року - в сумі 7 63.76 коп.;за січень- грудень 2011 року - в сумі 10 236 .61 грн., за січень -грудень 2012 року - в сумі 6071.51 грн.

З огляду на те,що відповідачу належить 1\2 частина квартири і доказів на підтвердження тому ,що його частка у власності на квартиру є іншою матеріали справи не містять,за вказаний період він мав сплатити 1\2 від нарахованих платежів,тобто 11 338.94 грн.

Разом із цим,згідно долучених до справи копій квитанцій,відповідачем сплачено: 21.07.2011 року 1000 грн.,05.10.2011 року -1230 грн.,12.10.2011 року - 1230 грн.,07.11.2011 року 1230 грн.,а усього 4 690 грн.( т.2 а.с.15,16).

У червні 2011 року відповідачем сплачено також 18 000 грн. на рахунок ЖБК «Арсеналец 15» (т.1 а.с.110).

При цьому позивач вказує,що ця сума сплачена на часткове погашення заборгованості по квартирі,а відповідач це заперечує та зазначає,що він сплатив ці кошти в рахунок майбутніх платежів по оплаті житлово-комунальних послуг.

За відсутності у квитанції визначення призначення цього платежу,здійсненого під час вирішення питання про вступ відповідача до ЖБК та можливістю іншого ніж зазначають сторони його призначення, колегія суддів не ураховує цей платіж на погашення боргу,оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, а належних доказів на підтвердження своїх тверджень сторонами не подано.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що з відповідача слід стягнути існуючу заборгованість за послуги з утримання будинку і прибудинкової території та комунальних платежів станом за період з 01.02.2010 року по 01.01.2012 року в розмірі 6 648.94 грн. ( 11 338.94 грн.- 4690 грн.).

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача належить стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору 279 грн.50 коп.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 309, 313-314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1,ОСОБА_2,ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 30 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту : Позов Житлово-будівельного кооперативу «Академічний-15» до ОСОБА_1,треті особи : ОСОБА_2,ОСОБА_3 - про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_2,зареєстрованого в АДРЕСА_1 на користь ЖБК «Академічний-15» заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг за період з 01.02.2010 року по 01.01.2012 року в розмірі 6 648 (Шість тисяч шістсот сорок вісім ) грн.94 коп. та судовий збір у розмірі 279 грн. 50 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення ,але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий :

Судді :

Справа № 756/7866/14-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/ 7335 /2016

Головуючий у суді першої інстанції: Шумейко О.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.

Попередній документ
59170074
Наступний документ
59170076
Інформація про рішення:
№ рішення: 59170075
№ справи: 756/7866/14-ц
Дата рішення: 21.07.2016
Дата публікації: 28.07.2016
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Апеляційний суд міста Києва
Категорія справи: Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про стягнення плати за користування житлом