20 липня 2016 року Чернігів Справа № 825/542/16
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Поліщук Л.О.,
за участі секретаря Клименок А.С.,
за участі представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
22.03.2016 ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУ НП у Київській області), в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 19.02.2016 №80 о/с в частині звільнення з поліції ОСОБА_2 19.02.2016; зобов'язати Головне управління Національної поліції у Київській області поновити ОСОБА_2 на попередній роботі (посаді) 19.02.2016; стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу; застосувати обов'язкові правові наслідки ухваленого рішення, зокрема, встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання постанови; допустити негайне виконання постанови.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказом відповідача від 19.02.2016 №80 о/с його було звільнено зі служби в поліції (через службову невідповідність, підставою звільнення є атестаційний лист. Про те під час звільнення позивач перебував на лікарняному. У статті 77 Закону України «Про національну поліцію» зазначені умови звільнення зі служби. Враховуючи те, що питання про звільнення позивача з займаної ним посади в період лікарняного не врегульовано нормами спеціального законодавства, то на вказані правовідносини поширюються трудові гарантії Кодексу законів про працю України щодо недопустимості звільнення особи в період її перебування на лікарняному. Таким чином, враховуючи встановлену законодавством заборону звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності з ініціативи власника або уповноваженого ним органу вбачається порушення трудових гарантій позивача з боку відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився надіслав до суду заперечення в яких позовні вимоги не визнав та зазначив, що оскаржуваний наказ видано на підставі атестаційного листа ОСОБА_2 від 11.01.2016. Таким чином, відповідачем при винесення наказу від 19.02.2016 №80 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції за пп. 5 (через службову невідповідність) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» дотримано вимоги Закону України «Про Національну поліцію». Отже, відповідач при винесенні оскаржуваного наказу діяв у спосіб та у межах повноважень передбачених законодавством України.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ з вересня 2007 року.
Відповідно до Наказу ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с «По особовому склад» ОСОБА_2 присвоєно звання старший сержант поліції (а.с.96).
Згідно з відомістю-протоколом комісії ГУ НП Київської області № 16.00000108 від 05.01.2016 ОСОБА_2 було включено до переліку осіб, які мали проходити співбесіду.
За результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення атестаційною комісією (більшістю голосів) прийнято рішення, що ОСОБА_2 займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби через службову невідповідність, що підтверджується атестаційним листом від 11.01.2016 (а.с.98).
Не погоджуючись з висновками атестаційної комісії, позивач оскаржив даний висновок до Апеляційної атестаційної комісії північного регіону (а.с.117-118)
Згідно листів непрацездатності позивач з 03.02.2016 по 19.02.2016 включно перебував на лікарняному, з 20.02.2016 повинен приступити до служби (а.с.129-131).
Наказом ГУ НП у Київській області від 19.02.16 № 80 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_2, поліцейського Відділу поліції зони Чорнобильської АЕС , звільнено у запас (з постановкою на військовий облік) на підставі пп. 5 п. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) з 19 лютого 2016 року. Підстава - атестаційний лист ОСОБА_2 від 11.01.2016 (а.с.97).
Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію", який набрав чинності 07.11.2015 (окрім окремих положень).
Звільнення зі служби через службову невідповідність передбачено пп. 5 ч. 1 ст. 77 ЗУ "Про Національну поліцію".
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами атестації на підставі атестаційного листа ОСОБА_2 від 11.01.2016, позивача звільнено з поліції через "службову невідповідність", як такого, що не відповідає займаній посаді.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що атестування ОСОБА_2 було проведене у межах наданих повноважень атестаційним комісіям та у спосіб, який передбачено наказом МВС України від 17.11.2015 №1465 «Про затвердження Інструкції по порядок проведення атестування поліцейських», оскільки дії, рішення відповідача під час проведення атестації та її результати позивач не оскаржує, так як не обґрунтовує свій позов порушенням його прав під час проведення атестації.
Суд звертає увагу, що підставою позову є порушення установленого законом порядку звільнення, а саме винесення наказу в період тимчасової непрацездатності позивача.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи під час прийняття оскаржуваного наказу ОСОБА_2 перебував на лікарняному, що підтверджується довідками про тимчасову непрацездатність (а.с.129-131).
Нормами спеціального Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року не врегульовано питання щодо звільнення осіб, прийнятих на службу до поліції, у період тимчасової непрацездатності.
Таким чином, до спірних правовідносин щодо правомірності звільнення позивача у період його перебування у стані тимчасової непрацездатності підлягають застосуванню норми законодавства про працю.
Відповідно до частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті).
Отже, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.
Відтак, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Згідно пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 з 03.02.2016 по 19.02.2016 перебував на лікарняному в зв'язку з хворобою (а.с.129-131).
Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
На підставі статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Верховенство право є засобом для досягнення мети права і правової системи загалом забезпечення пріоритету природних прав людини. Принцип верховенства права є істотною характеристикою головного співвідношення між людиною та державою. Зазначений принцип є концентрованим виразом юридичних гарантій досягнення індивідом своїх цілей при укладанні суспільного договору, а за допомогою його дії діяльність держави спрямовується на виконання мети утвердження і забезпечення прав людини.
В рішенні Європейського суду по правах людини від 27.05.1996 у справі Гудвін проти Сполученого Королівства зазначено, що суд визнає, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право у світлі своєї оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, статтею 13 Конвенції пр. захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2.4, 7 та 11 до Конвенції» визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
В рішеннях Європейського Суду з прав людини - справа «Красношапка проти України» від 30 листопада 2006 року, «Єфименко проти України» від 18 липня 2006 року, які згідно до положень статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є обов'язковими для виконання Україною, суд неодноразово наголошував, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує ефективний засіб юридичного захисту.
Згідно статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Отже, гарантування кожному права на захист від незаконного звільнення є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародному пакту про громадські та політичні права.
Правова позиція щодо безумовного поновлення працівника у разі звільнення його в період тимчасової непрацездатності викладена у постанові Верховного суду України від 21 травня 2014 року №6-33цс14, від 01 липня 2014 року №21-212а14, яка в силу статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватися судами.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, оскільки ОСОБА_2 незаконно звільнили в період тимчасової непрацездатності, тому суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування наказу про звільнення зі служби позивача, а також поновлення його на роботі.
Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Судом при постановленні даного рішення враховано вимоги постанови Верховного Суду України, викладені у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13), де зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Відповідно до довідки від 21.06.2016 №37 виданої Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП у Київські області, середньомісячна заробітна плата за останні два місяці роботи (грудень 2015 року та січень 2016 року) ОСОБА_2 складає 3645,00 грн., за один робочий день - 117,58 грн. (а.с.122).
Таким чином, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 лютого 2016 року по 20 липня 2016 року в розмірі 17872,16 грн. підлягають задоволенню.
Згідно пунктів 2, 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачем у запереченні на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі, постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 3645,00 грн. допустити до негайного виконання.
Частиною 1 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Абзацом сьомим пункту 4 частини першої статті 163 передбачено, що у резолютивній частині постанови суду першої інстанції зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне встановити ГУ НП у Київській області строк подання звіту, строком один місяць з дня набрання цією постановою законної сили.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_2 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 19.02.2016 №80 о/с в частині звільнення з поліціії ОСОБА_2 19.02.2016
Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді поліцейського Відділу поліції зони Чорнобильської АЕС Головного управління Національної поліції в Київській області з 20.02.2016.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 лютого 2016 року по 20 липня 2016 року в розмірі 17872 (сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят дві) грн. 16 коп.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області подати звіт про виконання постанови суду протягом одного місяць з дня набрання цією постановою законної сили.
Постанова суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 3645 (три тисячі шістсот сорок п'ять) грн. 00 коп. допустити до негайного виконання.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя Л.О. Поліщук