04 квітня 2007 р.
№ 2-3/04
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:
Кравчука Г.А.
суддів:
Мачульського Г.М.
Шаргала В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу та касаційну скаргу
ОСОБА_1ОСОБА_2
на рішення
Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 12.05.2004р.
та ухвалу
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.2005р.
у справі
№ 2-3/04
за позовом
1). ОСОБА_32). ОСОБА_4
до
1). ОСОБА_22). ОСОБА_1
про
розірвання установчого договору і розділ майна ТОВ "Гриф", -
Позивачі звернувшись з позовом про розірвання установчого договору ТОВ “Гриф», також просили розділити майно товариства, та виділити частину земельної ділянки, яка була виділена під розміщення приміщення кафе.
Відповідачка ОСОБА_1 звернулась з зустрічним позовом про розірвання установчого договору ТОВ “Гриф», просила реально виділити в натурі належну їй частину статутного фонду.
Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2004р. (суддя Поєдинок А.А.), залишеним без змін оскарженою ухвалою суду апеляційної інстанції (колегія суддів у складі: головуючого -судді Берещанської І.І., суддів Чистякової Т.І., Белинчук Т.Г.), позов задоволено, розірвано установчий договір ТОВ “Гриф», виділено сторонам рівні частини приміщення кафе магазину та частини земельної ділянки, визнавши за ними право власності, а частину земельної ділянки залишено в загальному користуванні сторін.
Касаційні скарги ОСОБА_1і ОСОБА_2разом зі справою №2-3/04 супровідним листом Верховного Суду України (вих. №6-16403 кс 05 від 09.02.2007р.), з посиланням на п.6 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів", передані до Вищого господарського суду України для розгляду в касаційному порядку.
В своїх аналогічних за змістом касаційних скаргах відповідач-1 та відповідач-2 просять вказані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду 1-ї інстанції в іншому складі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.ст.52, 59, 64 Закону України "Про господарські товариства", ст.ст.15, 15-1, 27, 46, 62, 202, 202-1 Цивільного процесуального кодексу України.
Відзиву на касаційні скарги не надійшло.
Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційні скарги в частині справи що виникла з корпоративних відносин не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в квітні 1997р. між сторонами укладений установчий договір про створення ТОВ "Гриф", зареєстрований в Сімферопольській райдержадміністрації 10.04.1997р., також був затверджений Статут ТОВ. Відповідно до установчих документів внески всіх учасників товариства є рівними. Для здійснення господарської діяльності рішенням Новоандріївської сільради від 16.11.1998р. ТОВ "Гриф" виділена в користування для будівництва кафе на 20 місць з магазином земельна ділянка розміром 0, 0927 га, а 01.12.1998р. отриманий державний акт на право постійного користування землею. На вказаній земельній ділянці на 1367 км автодороги Москва-Сімферополь ТОВ "Гриф" було побудовано та здано в експлуатацію приміщення магазину загальною площею 87 м2. Внаслідок виходу із складу товариства 3-х учасників із 4-х і виникла необхідність розділу майна товариства.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що згідно п.21 Установчого договору товариство продовжує функціонувати за умови, що воно складається не менш ніж з двох учасників, однак з врахуванням виходу з товариства трьох учасників з чотирьох суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для розірвання установчого договору. Також суд визнав запропонований варіант розподілу майна таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, інтересам сторін та не обмежує їхні права, а відтак місцевий суд дійшов до висновків про наявність правових підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, також зазначивши в оскарженій ухвалі, що отримання позивачами при виході із товариства своїх часток у грошовому еквіваленті не підтверджено належними доказами.
Відповідно до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо рішення або постанова суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. З матеріалів справи вбачається що суд апеляційної інстанції в порядку, визначеному процесуальним законодавством України у їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.
Згідно ст.1115 цього кодексу у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Доводи касаційних скарг стосовно того, що позивачі не довели фактів внесення своєї долі майна, та доводи позивачів що ОСОБА_3 вийшов із складу засновників товариства і, відповідно, отримав свою долю у грошовому еквіваленті, не спростовують висновків попередніх судових інстанцій, оскільки як вірно встановлено судами докази що підтверджували б вказані обставини, відсутні.
Крім того судами попередніх інстанцій розглянуто позовні вимоги та вирішено спір стосовно виділення сторонам земельних ділянок, із визнанням за ними право власності на такі земельні ділянки.
Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається що такі земельні ділянки не були внеском до статутного фонду товариства, не є власністю цього товариства. А відтак такі земельні ділянки не є майном що може бути поділене між учасниками товариства.
Так, із Державного акту на право постійного користування землею вбачається, що земельну ділянку було виділено в постійне користування ТОВ “Гриф».
Розділ ІІІ Земельного кодексу України визначає правове регулювання права на землю. Главою 14 цього кодексу регулюються правовідносини щодо права власності на землю, а главою 15 вказаного кодексу - права постійного користування землею. Згідно ст.78 зазначеного кодексу право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Частиною другою цієї норми визначено що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них, а згідно частини третьої вказаної статті земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Частиною другою вказаної норми визначено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що земельна ділянка та споруда, що розташована на ній, є окремо визначеними законодавством об'єктами правовідносин, земельні ділянки не були внеском у статутний фонд товариства його учасниками, ці земельні ділянки не є власністю товариства а, як вбачається із Державного акту на право постійного користування землею, земельну ділянку було виділено товариству в постійне користування для функціонування цього товариства. Набуття ж права власності та права користування цими земельними ділянками фізичними особами має відбуватись у загальному порядку, визначеному земельним законодавством, за участі органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, відповідно до приписів глави дев'ятнадцятої Земельного кодексу України.
Між тим, згідно ст.12 ч.1 п.4 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
За вказаних обставин після вирішення справи в частині що виникла з корпоративних відносин, в іншій частині справа зі спору щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою та про визнання права власності на земельні ділянки, які не були внеском у статутний фонд товариства його учасниками та не є власністю товариства, має вирішуватись відповідно до Земельного кодексу України.
Таким чином справа в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою та про визнання права власності на земельні ділянки, які не були внеском у статутний фонд товариства його учасниками та не є власністю товариства, не є справою, що виникає з корпоративних відносин, та не підвідомча господарським судам виходячи із суб'єктного та предметного складу, визначеного ст.ст.1, 12 ГПК України. Відтак касаційне провадження у цій частині підлягає припиненню, у зв'язку із помилковим прийняттям касаційних скарг в цій часині до розгляду Вищого господарського суду України.
Оскільки касаційні скарги ОСОБА_1і ОСОБА_2разом зі справою №2-3/04 супровідним листом Верховного Суду України (вих. №6-16403 кс 05 від 09.02.2007р.), з посиланням на п.6 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів", передані до Вищого господарського суду України для розгляду в касаційному порядку, ці касаційні скарги разом зі справою №2-3/04, з урахуванням викладених обставин, підлягають поверненню до Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України для їх подальшого руху у відповідності із Законом України “Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ» від 22 лютого 2007 року №697-V.
Керуючись ст.ст.1, 12, 1115, 1117, 1119 пп.1 та 4, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційні скарги ОСОБА_1та ОСОБА_2в частині справи що виникла з корпоративних відносин залишити без задоволення, а рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 13.05.2004р. та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.2005р. у справі №2-3/04 Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим, в цій частині, залишити без змін.
В іншій частині провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1та ОСОБА_2припинити.
Справу та касаційні скарги ОСОБА_1і ОСОБА_2в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою та про визнання права власності на земельні ділянки, повернути до Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України для їх подальшого руху у відповідності із Законом України “Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ» від 22 лютого 2007 року №697-V.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
С у д д і Г.М. Мачульський
В.І. Шаргало