1[1]
4 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 4 грудня 2012 року за № 12012000000000360, з обвинувальним актом щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дубно Рівненської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Вересневе Рівненського району Рівненської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України,
за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року, -
за участю:
прокурора - ОСОБА_8 ,
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 4 грудня 2012 року за № 12012000000000360, щодо ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України та ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України повернуто старшому прокурору Першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 через його невідповідність вимогам ст. 291 КПК України.
Зокрема, як зазначив суд в ухвалі, обвинувальний акт, всупереч наведеним вимогам закону, не містить формулювання обвинувачення ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , а лише встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини кримінальних правопорушень та їх правову кваліфікацію, що перешкоджає призначити судовий розгляд на підставі цього обвинувального акта.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати і призначити підготовче засідання у суді першої інстанції на підставі обвинувального акта.
При цьому апелянт зазначає про те, що висновки суду щодо невідповідності обвинувального акта ст. 291 КПК України, що перешкоджає призначити судовий розгляд, суперечать вимогам цього закону та не відповідають дійсності, оскільки обвинувальний акт щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6 містить як виклад тих фактичних обставин, які прокурор вважає встановленими, так і чітке формулювання обвинувачення із зазначенням обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України.
Крім того, прокурор вважає, що вказана судом в ухвалі підстава повернення обвинувального акта не передбачена п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.
На апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_6 подав заперечення, в яких зазначив про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, та просив проводити апеляційний розгляд без його участі.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про те, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 110 КПК України, процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, є обвинувальним акт. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
В свою чергу, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України регламентує, що обвинувальний акт, окрім іншого, має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
При цьому, обвинувачення повинно бути сформульовано повно, чітко та зрозуміло і узгоджуватися з наведеною правовою кваліфікацією, що обумовлено, зокрема, необхідністю забезпечення права на захист, оскільки особа повинна знати, від якого обвинувачення захищатись, і з огляду на висунуте їй обвинувачення обирати правову позицію захисту.
Проте, наведених вимог кримінального процесуального закону при складенні слідчим та затвердженні прокурором обвинувального акта у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6 дотримано не було.
А саме, виходячи із закріпленої у п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України послідовності викладу в обвинувальному акті необхідних відомостей, обвинувальний акт щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6 містить виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, однак взагалі не містить формулювання обвинувачення.
Тому, висновки суду першої інстанції про те, що на підставі такого обвинувального акта неможливо призначити судовий розгляд є обґрунтованими враховуючи також і приписи ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, якого, в даному випадку, не було викладено на виконання вищевказаних вимог закону.
З огляду на це суд на законних підставах повернув прокурору обвинувальний акт щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_6 через його невідповідність вимогам ст. 291 КПК України.
Протилежні доводи апеляційної скарги прокурора не ґрунтуються на вимогах цього закону.
Твердження прокурора в апеляційній скарзі про те, що суд повернув обвинувальний акт з підстав, які не передбачені законом, та з порушенням п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, є неправильним тлумаченням апелянтом цієї статті, яка регламентує можливість прийняття такого рішення виключно в разі, якщо обвинувальний акт не відповідає ст. 291 КПК України, що і було встановлено судом першої інстанції.
Будь-яких інших конкретних доводів, які б свідчили про необґрунтованість повернення обвинувального акта, апелянт не навів, обмежившись лише загальними посиланнями на статті закону.
Порушень норм процесуального права, які були б підставою для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення обвинувального акта, колегією суддів не встановленого.
Таким чином, апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 4 грудня 2012 року за № 12012000000000360, щодо ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України та ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України повернуто прокурору, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Провадження: № 11-кп/796/1075/2016
Категорія КК України: ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366
Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_9
Суддя - доповідач: ОСОБА_1