14 липня 2016 року м. Київ К/800/6630/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Черпака Ю.К. (судді-доповідача),
Головчук С.В.
Ліпського Д.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі Волинської області, третя особа Ковельська дирекція Волинського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, про визнання дій протиправними, стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року,
встановив:
У квітні 2015 року ОСОБА_4 пред'явила позов до Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі Волинської області про визнання протиправними дій в частині несвоєчасної виплати заробітної плати при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11232,65 грн та моральної шкоди в сумі 5000,00 грн.
Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі Волинської області щодо невиплати ОСОБА_4 всіх сум, що їй належали до виплати в день звільнення. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі Волинської області на користь ОСОБА_4 11028,42 грн середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.01.2015 року по 24.03.2015 року та 200,00 грн моральної шкоди. В решті позову відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання дій протиправними, стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні залишено без розгляду. В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди провадження у справі закрито.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, вважаючи ухвалу апеляційного суду незаконною та прийнятою з порушенням норм процесуального права, просить її скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Посилається на помилковість висновків апеляційного суду про залишення позову без розгляду в частині та закриття провадження у справі в решті позовних вимог.
В запереченні на касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі Волинської області просить суд відмовити в задоволенні касаційної скарги і залишити ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Суди встановили, що ОСОБА_4 працювала в Управлінні Пенсійного Фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області на посаді головного спеціаліста відділу по контрольно-перевірочній роботі.
Згідно з наказом відповідача від 08.01.2015 року № 02-0 позивача звільнено з роботи з цієї дати за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності.
У день звільнення ОСОБА_4 працювала, проте повного розрахунку з позивачем відповідач не провів, розрахунковий лист їй вручено 09.01.2015 року, а частковий розрахунок проведено відповідачем 17.01.15 р. Дата остаточного розрахунку відповідача з ОСОБА_4 - 25.03.2015 року.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що протягом 54 робочих днів (17 днів січня 2015 року, 20 днів лютого 2015 року, 16 днів березня 2015 року без врахування 25 числа цього місяця, коли позивач отримала на картковий рахунок належні їй суми) відповідачем допущено протиправну бездіяльність та затримано розрахунок з позивачем при її звільненні, оскільки їй не було виплачено усіх належних сум. Суд також присудив позивачу суму морального відшкодування у розмірі 200 грн., мотивувавши це тим, що не отримавши в день звільнення належних їй до виплати грошових сум, позивач зазнала моральних страждань.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли з трудових правовідносин, в яких відповідач є органом державної влади, у зв'язку з чим справа підсудна окружному адміністративному суду і розглянута районним судом з порушенням правил предметної підсудності. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який позивач просить стягнути, не є заробітною платою у розумінні Закону України «Про оплату праці» та не підпадає під дію частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, тому для звернення до суду із вимогою про стягнення такої суми застосовується передбачений частиною 3 статті 99 КАС України строк звернення для справ щодо звільнення громадян з публічної служби - 1 місяць. Апеляційний суд не знайшов поважних причин для пропуску позивачем строку звернення до суду та з цих підстав залишив позов без розгляду в частині визнання дій протиправними, стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо строку звернення позивачем до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає наступне.
В силу статей 47, 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Вимога звільненого працівника щодо виплати належних йому сум при звільненні є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.
Частиною 3 статті 99 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 25 постанови пленуму від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Отже, при зверненні працівника до суду із заявою про вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку перебіг строку розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Суди встановили, що остаточний розрахунок з ОСОБА_4 проведено 25 березня 2015 року, до суду з цим позовом вона звернулась 07 квітня 2015 року, а тому нею не пропущено строк звернення до суду.
За таких обставин, висновок апеляційного суду про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_4 в частині визнання дій протиправними, стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, передбаченого частиною 3 статті 99 КАС України, є неправильним.
Така правова позиція щодо застосування норм права узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 26.12.2011 (справа № 6-77ц11) та від 24.06.2015 року (справа № 6-116цс15).
Стосовно висновків апеляційного суду щодо підсудності спору, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
В силу пункту 1 частини 2 статті 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Відповідач у даній справі є органом державної влади, спір виник з відносин публічної служби, а тому він підлягає розгляду окружним адміністративним судом. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що справу розглянуто з порушенням правил предметної підсудності адміністративних справ.
Водночас, з приводу закриття апеляційним судом провадження в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то згідно з частиною 2 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
ОСОБА_4 заявлена вимога про визнання протиправними дій і стягнення коштів, тому даний спір про є публічно-правовим, відтак позовна вимога про стягнення моральної шкоди підлягає розгляду за правилами КАС України. У зв'язку з цим апеляційний суд помилково вважав, що вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
За правилами пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України розгляд і вирішення справи неповноважним судом є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Відповідно до статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Апеляційним судом прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, тому його рішення підлягає скасуванню із направленням справи на продовження розгляду до цього суду.
Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді:Черпак Ю.К.
Головчук С.В.
Ліпський Д.В.