13.07.2016 року Справа № 904/1659/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)
суддів: Євстигнеєва О.С., Чередка А.Є.
при секретарі судового засідання: Крицькій Я.Б.,
за участю представників сторін:
від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № 1 від 07.03.2016 року
від відповідача: юрисконсульт І категорії ОСОБА_2, довіреність № 16-05-2529 від 23.05.2016 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Надеждівського житлово-комунального підприємства на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2016 року у справі № 904/1659/16
за позовом Надеждівського житлово-комунального підприємства, с. Надеждівка Криворізького району Дніпропетровської області
до Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про визнання відсутності права
Надеждівське житлово-комунальне підприємство звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання" про застосування строків позовної давності до заборгованості позивача перед відповідачем в сумі 127 353, 34 грн., утвореної за період з 2000 по 2002 роки, та визнання відсутності у відповідача права на стягнення з позивача заборгованості за період з 2000 по 2002 роки в сумі 127 353, 34 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2016 року у справі № 904/1659/16 (суддя Кеся Н.Б.) у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що позивач невірно обрав спосіб захисту своїх прав та інтересів у правовідносинах з відповідачем, оскільки наслідком застосування позовної давності судом є відмова у позові особи, що звернулася до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У справі немає до позивача позову про стягнення з нього спірної суми заборгованості або інших вимог, пов'язаних зі спірним боргом, тому відсутні правові підстави для застосування у спорі між позивачем та відповідачем, що розглядається, такого інституту матеріального права як позовна давність. Окрім того, суд врахував, що відповідачем надані акти звірки взаєморозрахунків з позивачем, згідно з якими позивач увесь спірний період, починаючи з 2002 року по 2015 рік, фактично підтверджував спірну заборгованість, отже, визнавав її. За висновком суду даний факт свідчить про переривання строку позовної давності, який на момент вирішення даного спору не сплинув.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Надеждівське житлово-комунальне підприємство подало апеляційну скаргу. Посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, позивач просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ті обставини, що між сторонами у справі укладено договір на централізоване питне водопостачання № 17/04/16 від 01.12.2015 року. 01.03.2016 року на адресу позивача від відповідача надійшло повідомлення про відключення від централізованого водопостачання позивача у зв'язку з заборгованістю останнього у сумі 193 291, 74 грн. Однак, за доводами позивача, всі послуги. надані відповідачем позивачу на підставі вказаного договору починаючи з 2006 року по теперішній час оплачуються своєчасно та у повному обсязі, у зв'язку з чим підстав для припинення надання послуг з водопостачання немає. Питання щодо заборгованості, яка виникла у період з 01.04.2003 року по 01.02.2006 року врегульоване у судовому порядку рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2006 року по справі № 9/173, яке перебуває на виконанні. На сьогоднішній день залишкова сума боргу за вказаним судовим рішенням становить 99 872, 77 грн. Зважаючи на те, що вказана сума заборгованості є значною для позивача, останній звернувся до відповідача з пропозицією розстрочити оплату вказаної заборгованості по 31.03.2017 року. Щодо виставленої відповідачем до оплати заборгованості у сумі 127 353, 34 грн., утвореної за період з 2000 по 2002 роки, на думку позивача, її не може бути визнано, а побудоване на цій підставі попередження про припинення надання послуг з водопостачання у 2016 році позивач вважає безпідставним. Позивач зазначає, що в 2000-2002 роках Криворізьке районне житлово-комунальне підприємство мало значну заборгованість перед відповідачем - у загальному розмірі 837 555, 14 грн. Однак, у жовтні 2002 року Криворізьке районне житлово-комунальне підприємство реорганізовано, а його кредиторську заборгованість розподілено та передано новоствореним ЖКП, у тому числі і позивачу у сумі 127 353, 34 грн. Позивач не визнає пред'явлену відповідачем вимогу щодо оплати заборгованості, утвореної за період з 2000 по 2002 роки у сумі 127 353, 34 грн., оскільки за вказаною заборгованістю спливла позовна давність. За доводами позивача, останній платіж за спірною заборгованістю у сумі 127 353, 34 грн. датований 2002 роком, строк правомірної вимоги про його стягнення сплив ще у 2005 році, а відтак в 2016 році відповідач втратив матеріальне право вимоги за зобов'язаннями 2000-2002 років. Позивач вважає, що самі по собі акти звірки взаєморозрахунків, надані відповідачем, не є безумовним свідченням визнання боргу, а є такими лише за певних умов, тобто з урахуванням конкретних обставин справи. На думку позивача, надані відповідачем акти звірки не вважаються доказами переривання перебігу позовної давності, оскільки вони вчинялися вже після спливу позовної давності. Окрім того, жоден наданий відповідачем акт звірки взаєморозрахунків не дозволяє ідентифікувати та прийти до однозначного висновку, що в ньому мова йде саме про спірну заборгованість у сумі 127 353, 34 грн., адже в актах значаться значно більші суми, які включають в себе будь-які інші зобов'язання. Отже, за доводами позивача, вказані докази є суперечливими та неоднозначними, а відтак не можуть бути прийняті судом до уваги. Також, позивач вважає, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні безпідставно дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування у даному спорі позовної давності, оскільки за приписами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; відтак, правом на заявлення про сплив позовної давності наділені в рівній мірі кожна із сторін (як позивач, так і відповідач), а у поєднанні з положеннями частини другої статті 20 ГК України, якою встановлено такий спосіб захисту права суб'єкта господарювання як визнання відсутності права, заявлені позивачем вимоги є правомірними. Ці два поняття, як стверджує позивач, перебувають у нерозривному та причинно-наслідковому зв'язку; зі спливом позовної давності відповідач втратив оспорюване право вимоги.
Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що заборгованість у сумі 127 353, 34 грн. виникла під час дії договору № 98 на постачання води підприємствам, установам, організаціям від 01.02.2001 року, укладеного між ДПП "Кривбаспромводопостачання" та Криворізьким районним житлово-комунальним підприємством. За доводами відповідача, при передачі заборгованості у вказаній вище сумі Криворізьким районним житлово-комунальним підприємством позивачу строк виконання позивачем зобов'язань не було встановлено. У період між укладенням вищевказаного договору та договору від 01.12.2015 року на централізоване питне водопостачання № 17/04/16 сторонами складалися у двосторонньому порядку акти звірки взаєморозрахунків, згідно з якими позивач визнавав суму боргу, яка накопичувалася з 2000 року та включає до себе спірну заборгованість у сумі 127 353, 34 грн. Отже, на думку відповідача, перебіг позовної давності щодо вимог відповідача стосовно стягнення заборгованості у розмірі 127 353, 34 грн. починається після пред'явлення вимоги про сплату заборгованості, а твердження позивача про визнання ним боргу після спливу позовної давності є необґрунтованими. Оскільки перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, відповідач вважає, що строк позовної давності було перервано у зв'язку з підписанням позивачем актів звірки взаєморозрахунків за період з 01.02.2006 року по 30.11.2014 року, якими позивач визнав наявність у нього заборгованості перед відповідачем у розмірі 127 353, 34 грн. Даний факт, за доводами відповідача, свідчить про переривання строку позовної давності, який на момент вирішення спору не сплинув. Посилання позивача щодо неможливості відокремлення спірного боргу в актах звірки взаєморозрахунків позивача та відповідача, за доводами відповідача, є безпідставним, так як відповідні обставини позивачем не доведені.
Судове засідання, призначене для розгляду апеляційної скарги у даній справі на 04.07.2016 року, не відбулося у зв'язку з відрядженням головуючого судді Коваль Л.А. (доповідача).
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання на 13.07.2016 року.
У судовому засіданні 13.07.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2001 року Державне промислове підприємство "Кривбаспромводопостачання" (постачальник) та Криворізьке районне житлово-комунальне підприємство (споживач) уклали договір № 98 на подачу води підприємствам, установам, організаціям, за умовами якого (п.1.1.) постачальник зобов'язався подати, а споживач прийняти та оплатити воду питну у передбаченому договором об'ємі, воду технічну напірну, воду технічну попускну (а.с. 85-87, т. 1).
Відповідно до змісту акту по передачі дебіторської заборгованості перед підприємством постачальником питної води ДПП "Кривбаспромводопостачання" за 2000-2002 роки (а.с. 30, т. 1):
на підставі розпорядження голови райдержадміністрації № 933-р від 31.10.2002 року "Про створення тимчасової комісії по реорганізації Криворізького районного житлово-комунального підприємства та передачі заборгованостей житлово-комунальних платежів Криворізького районного житлово-комунального підприємства житлово-комунальним підприємствам на територіях сільських та селищних рад";
у відповідності з рішенням сесії Криворізької районної ради від 10 жовтня 2002 року "Про реорганізацію Криворізького районного житлово-комунального підприємства", розпорядженням голови Криворізької райдержадміністрації від 20 вересня 2002 року № 806-р "Про створення самостійних житлово-комунальних підприємств" здійснюється передача дебіторської заборгованості Криворізького районного житлово-комунального підприємства новоствореним ЖКП;
на підставі розподільчого балансу складено цей акт про передачу дебіторської заборгованості КР ЖКП перед "Кривбаспромводопостачання", згідно з яким одному із правонаступників реорганізованого підприємства - Надеждівському ЖКП передано дебіторську заборгованість за період 2000-2002 роки у загальній сумі 127 353, 34 грн.
01.12.2015 року Державне промислове підприємство "Кривбаспромводопостачання" (виробник) та Надеждівське житлово-комунальне підприємство (споживач) уклали договір на централізоване питне водопостачання № 17/04/16, за умовами якого (п.1.1.) виробник бере на себе зобов'язання надавати споживачу вчасно та відповідної якості послуги централізованого питного водопостачання у визначених договором об'ємах, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором (а.с. 26-29, т. 1).
Відповідно до п. 6.3. Договору № 17/04/16 виробник має право, завчасно попередивши споживача, обмежити або припинити йому надання послуг у разі, зокрема, несвоєчасного внесення плати за надані послуги.
01.03.2016 року, вих. № 22-04-1144, відповідач звернувся до позивача з листом, яким поінформував, що станом на 29.02.2016 року загальна заборгованість позивача по договору № 17/04/16 становить 193 291, 74 грн.; несплата з боку позивача вартості спожитих послуг ставить під загрозу платоспроможність відповідача та, як наслідок, може призвести до нестабільної роботи системи водопостачання у зв'язку з відключенням підприємства від енергоносіїв. Також у листі зазначено, що відповідач надає для підписання графік реструктуризації заборгованості на термін до 31.08.2016 року, який є додатком до листа; у разі невиконання графіку реструктуризації заборгованості та відмови в його підписанні відповідач попереджає позивача про припинення надання послуг по договору № 17/04/16 від 01.12.2015 року на централізоване питне водопостачання з 18.03.2016 року (а.с. 33, у тому числі зворотна сторона, т. 1).
З акту звірки взаєморозрахунків між сторонами означеного договору за період з 01.01.2015 року по 30.11.2015 року (а.с. 31-32, т. 1) вбачається, що до вказаної у повідомленні заборгованості включена також заборгованість Криворізького районного житлово-комунального підприємства, яка передана Надеждівському житлово-комунальному підприємству, у сумі 127 353, 34 грн.
В матеріалах справи наявні акти звірки взаємних розрахунків відповідача з Криворізьким районним житлово-комунальним підприємством за станом на 01.08.2000 року, за станом на 01.03.2001 року та за станом на 01.10.2002 року (а.с. 62-64, т. 1), а також акти звірки взаємних розрахунків відповідача з Надеждівським житлово-комунальним підприємством за станом на 01.10.2002 року, за станом на 01.12.2003 року, за період з 01.01.2004 року по 30.11.2004 року, за період з 01.11.2005 року по 30.11.2005 року, за період з 01.09.2006 року по 31.12.2006 року, за період з 01.06.2006 року по 31.08.2006 року; за період з 01.05.2006 року по 31.05.2006 року, за станом на 01.02.2006 року, за період з 01.07.2007 року по 30.11.2007 року; за період з 01.03.2007 року по 30.06.2007 року; за станом на 01.02.2007 року; за період з 01.04.2008 року по 30.11.2008 року; за період з 01.01.2008 року по 31.03.2008 року; за період з 01.01.2009 року по 30.04.2009 року; за період з 01.05.2009 року по 30.11.2009 року; за період з 01.05.2009 року по 30.09.2009 року; за період з 01.04.2010 року по 30.11.2010 року; за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року; за період з 01.07.2012 року по 30.11.2012 року (а.с. 66-84, т. 1).
За положеннями статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільних прав та інтересів у судовому порядку встановлює ст. 16 ЦК України, способи захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання визначає ст. 20 ГК України.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з частиною другою статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Позивач відповідно до поданої ним позовної заяви, що розглядалася судом першої інстанції у даній справі, просить суд застосувати строк позовної давності до заборгованості позивача перед відповідачем у сумі 127 353, 34 грн., утвореної за період з 2000 по 2002 роки, та визнати відсутність у відповідача права на стягнення з позивача заборгованості за період з 2000 по 2002 роки у сумі 127 353, 34 грн.
Враховуючи характер спірних правовідносин, позивач звернувся до господарського суду за захистом порушеного, як вважає позивач, права, обравши неналежний спосіб захисту.
Вимоги про визнання відсутнім права на стягнення певної суми є вимогами про встановлення юридичного факту.
Проте, виходячи зі змісту ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, встановлення юридичних фактів не відноситься до компетенції господарського суду.
Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що невірно обраний позивачем спосіб захисту є підставою для відмови у позові.
Невизнання - це дії учасника цивільного/господарського правовідношення, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, які спрямовані на заперечення в цілому або у певній частині суб'єктивного права іншого учасника цивільного/господарського правовідношення, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право.
Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. При цьому, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Однак, обраний в даному випадку позивачем спосіб захисту прав та законних інтересів не призводить до поновлення, як вважає позивач, порушеного права та реального захисту його прав у випадку задоволення заявлених позовних вимог. Окрім того, зі змісту позовної заяви та встановлених обставин не вбачається, що відповідач будь-яким чином порушив, не визнав або оспорює якесь право позивача або охоронюваний законом інтерес.
Як зазначено вище, законом надано право на звернення за захистом до суду саме у випадку порушення певних прав і законних інтересів, їх невизнання або оспорювання, проте таке порушення прав позивача з боку відповідача в даному випадку відсутнє.
Позовна давність за визначенням, наведеним у статті 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною третьою ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Наслідком спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є відмова у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).
Строк позовної давності не є присікальним (преклюзивним) строком та не є строком існування самого зобов'язання, сплив позовної давності не обмежує права на звернення за судовим захистом, оскільки зі спливом строку припиняється не право особи на судовий захист, а лише можливість реалізації у примусовому порядку порушеного права (право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного права і право отримати такий захист, внаслідок чого суб'єктивне матеріальне право стає незахищеним).
Так само, сплив позовної давності не припиняє обов'язок особи виконувати взяті на себе зобов'язання та не припиняє право у іншої сторони вимагати виконання таких обов'язків, тобто не припиняє правовідношення саме по собі, проте, застосування примусових заходів захисту в судовому порядку кредитор вчиняти не може.
Отже, вимоги про застосування позовної давності з боку боржника можливі лише у судовому спорі, який пов'язаний з реалізацією кредитором права на захист в судовому порядку свого порушеного інтересу щодо стягнення заборгованості. Вимога про застосування позовної давності не може бути самостійною позовною вимогою, оскільки вказане суперечить правовій природі зазначеного поняття.
Відповідно до п. 2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
З урахуванням вищевикладеного, та враховуючи, що застосування позовної давності у спосіб, що обрав позивач, не узгоджується з нормами законодавства, місцевий господарський суд неправомірно досліджував обставини щодо початку перебігу та переривання позовної давності у даній справі.
З огляду на зазначене, абзац 12 на 4 аркуші рішення суду про настуне: "Крім того, суд приймає до уваги заперечення Відповідача та надані ним акти звірок взаєморозрахунків з Позивачем, згідно з якими Позивач увесь спірний період, починаючи з 2002 року по 2015 рік, фактично підтверджував та, отже, таким чином, визнавав спірну заборгованість. Даний факт свідчить про переривання строку позовної давності, який на момент вирішення даного спору не сплинув. Так, матеріали справи свідчать про те, що востаннє визнання боргу Позивачем відбулося 30.11.2015 р. (а.с 31-32), до цього часу Позивач щорічно, шляхом складання актів звірок, визнавав свій борг. Отже, твердження Позивача про визнання ним боргу після спливу позовної давності не підтверджується матеріалами справи." підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення.
Відтак, наведена частина тексту судового рішення не може в подальшому враховуватись при розгляді спорів між позивачем та відповідачем та не є встановленням оскаржуваним судовим рішенням фактів, які б мали преюдиціальне значення при вирішенні інших спорів між сторонами по справі.
Однак, вказане допущене судом порушення не призвело до прийняття неправильного рішення у справі (його резолютивної частини); в цілому місцевий господарський суд дійшов правильних висновків по суті спору.
З огляду на зазначене вище, апеляційна скарга Надеждівського житлово-комунального підприємства задоволенню не підлягає, оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі підлягає залишенню без змін.
Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи як позивача, так і відповідача, наведені в обґрунтування обставин щодо спливу/неспливу позовної давності у спірних відносинах як такі, що не підлягають встановленню у межах даної справи з наведених вище підстав, а також решту доводів позивача з огляду на викладене вище.
Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на позивача.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Надеждівського житлово-комунального підприємства на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2016 року у справі № 904/1659/16 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2016 року у справі № 904/1659/16 залишити без змін.
Повна постанова складена 18.07.2016 року
Головуючий суддя Л.А. Коваль
Суддя О.С. Євстигнеєв
Суддя А.Є. Чередко