ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.07.2016Справа №910/9416/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Океан"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення заборгованості в розмірі 28 747,07 грн. (з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог)
Суддя Комарова О.С.
Представники сторін:
від позивача Скляр А.О. (представник за довіреністю);
від відповідача не з'явились.
У судовому засіданні 12 липня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Океан", 24.05.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 23.05.2016 року до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 28 225,16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № 43/15 від 05.11.2015 року в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 року порушено провадження у справі № 910/9416/16 та призначено розгляд справи на 14.06.2016 року.
Через відділ діловодства суду позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 25 000,00 грн., пеню в розмірі 3142,07 грн. та штраф в розмірі 605,00 грн., що в загальній сумі становить 28 747,07 грн. Вказану заяву прийнято судом та в подальшому розгляд справи здійснювався з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Ухвалою суду від 14.06.2016 року розгляд справи, у зв'язку із неявкою відповідача в судове засідання, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено до 12.07.2016 року.
У судовому засіданні 12.07.2016 року представник позивача позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, підтримав та дав пояснення по суті спору.
Представник відповідача у судове засідання 12.07.2016 року не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -
05 листопада 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Океан" (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № 43/15 (надалі по тексту - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передавати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2. договору, найменування, асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару погоджуються сторонами при оформленні заявки та вказуються в накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.
Пунктами 3.1., 3.3. договору сторони погодили, що оплата кожної партії поставленої продукції здійснюється протягом 7 календарних днів з моменту переходу права власності на товар відповідної партії до покупця на умовах, передбачених договором. Сума, що підлягає оплаті за поставку кожної конкретної партії товару вказується у видатковій накладній. Загальна сума договору складається із сум усіх накладних.
Позивач зазначив, що на виконання умов договору 10.03.2016 року він відвантажив покупцю продукцію згідно із замовленням на загальну суму 60 500,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 1172 від 10.03.2016 року на відповідну суму, тобто останній фактично виконав свої зобов'язання перед покупцем.
Позивач також зауважив, що в період з 21.03.2016 року по 27.04.2016 року покупець частково сплатив борг за отриманий товар в сумі 35 500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи прибутковими касовими ордерами № 494, № 511, № 391, №490, а відтак, наразі, сума заборгованості за поставлений, але неоплачений товар складає 25 000,00 грн. Товар було відпущено Постачальником без попередньої оплати.
Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Матеріалами справи підтверджується поставка позивачем товару за Договором та його прийняття відповідачем.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як уже було встановлено судом, 05 листопада 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Океан" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено Договір поставки № 43/15, за умовами якого продавець зобов'язується передавати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах цього договору.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору позивачем здійснено поставку позивачу товару на суму 60 500,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами та наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 1172 від 10.03.2016 року. Товар було відпущено Постачальником без попередньої оплати.
Таким чином, з матеріалів справи випливає, що постачальником було поставлено товар покупцю на загальну суму 60 500,00 грн., а в період з 21.03.2016 року по 27.04.2016 року покупець частково сплатив борг за отриманий товар в сумі 35 500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи прибутковими касовими ордерами № 494, №511, № 391, № 490.
Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнямя про вручення поштового відправлення (яке наявні в матеріалах справи), доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає 25 000,00 грн. за неоплачений, але отриманий товар, з розрахунку: (65 500,00 грн./ вартість поставленої продукції/ - 35 500,00 грн./ часткова сплата/).
Отже, беручи до уваги положення укладеного між сторонами договору та наявні у справі докази, суд дійшов висновку про наявність факту несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань за договором в сумі 25 000,00 грн., а отже, про наявність заборгованості відповідача перед позивачем у цій частині. Зазначений факт відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано. Таким чином, суд вбачає підстави для задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 25 000,00 грн.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 3 142,07 грн. та штраф в розмірі 605,00 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справах №23/225 від 28.02.2011 року, №06/5026/1052/2011 від 27.04.2012 року та № 3-88гс11 від 09.04.2012 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Пунктами 5.3., 5.4 договору сторони встановили, що за порушення строків оплати товару, вказаних у п. 3.1. договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від суми заборгованості, за кожен день прострочки. У випадку порушення строків оплати товару більше ніж 30 календарних днів покупець сплачує штраф в розмірі 1% від суми поставленого товару.
Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього
Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Так, при перевірці розрахунку суми пені, з урахуванням приписів ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, судом встановлено, що розмір пені, який підлягає стягненню, становить 3 142,07 грн. та штрафу в розмірі 605,00 грн. (60 500,00*1%).
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, підлягають задоволенню про стягнення основного боргу - 25 000,00 грн., 3 142,07 грн. пені та 605,00 грн. штрафу.
Судові витрати позивача щодо сплати судового збору в сумі 1378,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (02105, АДРЕСА_1, код ЄДРЮОФОП НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Океан" (01001, м. Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 10, код ЄДРЮОФОП 36593565) грошові кошти: основного боргу - 25 000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень), пені - 3 142,07 грн. (три тисячі сто сорок дві гривні 07 копійок), штрафу - 605,00 грн. (шістсот п'ять гривень) та судовий збір в розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень). Видати наказ.
3. Копію рішення направити відповідачу у справі № 910/9416/16.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 18.07.2016 року.
Суддя О.С. Комарова