№ 2-1916/16
(№ 760/9150/15-ц)
21. 06. 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Бобровника О. В.
при секретарі: Яковенко Н. К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про поділ спільного майна подружжя,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 - про поділ спільного майна подружжя.
Позивач при зверненні до суду в обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що за час перебування у шлюбі з відповідачем вони придбали майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Позивач зазначає, що в добровільному порядку сторони поділити майно не можуть, в зв'язку з чим позивач просила суд розподілити спільне майно подружжя, визнавши за позивачем право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири, загальною площею 73,6 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за відповідачам право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
Позивач в судове засідання не з'явилась, надавши до суду заяву про розгляд справи у її відсутність в якій також зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд про задоволення позову та не заперечує проти ухвалення по справі заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, свого представника до суду не направив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, жодних заяв чи клопотань до суду не подавав.
Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в справі, приходить до висновку про можливість задоволення позову, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 жовтня 1996 року, від шлюбу сторони дітей не мають (а.с. 4).
Вбачається, що під час перебування у шлюбі сторони придбали майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: за договором купівлі-продажу майнових прав № від 12 квітня 2010 року, укладеного між відповідачем ОСОБА_2 та будівельною компанією «УБК сервіс», квартиру АДРЕСА_1 набуття права власності на яку підтверджується свідоцтвом про право власності від 05.02.2008 року, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (а.с. 9-13).
Позивач при зверненні до суду з даним позовом зазначала, що в добровільному порядку сторони поділити майно не можуть, в зв'язку з чим позивач просила суд про задоволення позову, на що слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Суд вважає, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вказане майно набуте в період шлюбу.
Судом встановлено, що шлюбний договір сторонами не укладався, а тому квартира є спільною сумісною власністю.
Згоди про добровільний поділ майна, що є спільною власністю подружжя, сторонами не було досягнуто.
Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 3 ст. 368 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно 23 до п. Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року N 11 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14 ), ч. 3 ст. 368 ЦК) ( 435-15 ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі ст. 88 ЦПК України, з урахуванням задоволення позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3654 гривень судового збору.
Керуючись ст.. ст.. 60, 61, 69, 70, 71 СК України, ст.. 368 ЦПК України, ст.. ст.. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 224-226, 228 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на спільне майно подружжя в рівних частках - за кожним по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в сумі 3654 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення може бути переглянуто судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя: