Справа: № 749/330/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Шаповал З.О. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
14 липня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Дуденкові О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Корюківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Щорського районного суду Чернігівської області від 20 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Корюківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання відновлення виплати призначеної пенсії за віком, -
Постановою Щорського районного суду Чернігівської області від 20 травня 2016 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними дії Управління Пенсійного Фонду України в Щорському районі Чернігівської області щодо відмови ОСОБА_2 з 01.06.2015 року в нарахуванні та виплаті раніше призначеної пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу»; визнано протиправними дії Управління Пенсійного Фонду України в Щорському районі Чернігівської області щодо відмови ОСОБА_2 в нарахуванні та виплаті раніше призначеної пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу» починаючи з 01.01.2016 року; зобов'язано Корюківське об"єднане управління Пенсійного фонду України з 01.10.2015 року по 31.12.2015 року провести нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»; зобов'язано Корюківське об"єднане управління Пенсійного фонду України відновити з 01.01.2016 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває на обліку в вище зазначеному управлінні та отримує пенсію за віком, яка призначена відповідно до Закону України «Про державну службу» 28.09.2011 року.
Позивач після призначення пенсії продовжує працювати на посаді завідуючої державного нотаріусу Щорської районної державної нотаріальної контори, є державним службовцем (згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»» від 01.10.2008 року), що підтверджується копією трудової книжки позивачки.
10.03.2016 року позивач звернулась до відповідача з заявою про відновлення виплати даної пенсії, однак 24.03.2016 року відповідач відмовив позивачу у зв'язку із внесенням змін до ст.37 Закону України «Про державну службу», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 2 березня 2015 року, якими було тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, припинено виплату пенсій у період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач дійсно з 1 червня 2015 року неправомірно допускає бездіяльність, яка полягає у тому, що він з 1.06.2015р. не поновив виплату пенсії за віком позивачу, оскільки з даної дати позивач вже не є особою, яка має право на призначення пенсії за спеціальним законом («Про державну службу»), і відповідно став прирівняним до звичайного працівника у правах на призначення пенсії на загальних підставах. Тому пенсійні права позивача з 1.06.2015р. відповідачем порушуються і вони підлягають судовому захисту шляхом покладення на відповідача обов'язку відновити виплату позивачу пенсії по за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу».
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як свідчать матеріали справи, позивач працює на посаді, яка відповідно до Закону України «Про державну службу» віднесена до категорії посад державних службовців.
Пенсійне забезпечення державних службовців регулюється статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII.
З 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (Закон №213-VIII), яким внесено зміни до ряду законів, зокрема до Закону України «Про державну службу» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.
Згідно з п. 5 Закону №213-VIII у статті 37 Закону України «Про державну службу» частину четверту замінено частиною такого змісту, зокрема: «Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цієї статті, не виплачуються.
Станом на 01 квітня 2015 року посада, на якій працює позивач, дійсно, передбачала право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у зв'язку з чим відповідачем правомірно виплату пенсії позивачу було припинено з 01.04.2015.
Разом з тим, відповідно до п. 5 «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Вказаний в пункті 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про державну службу» щодо пенсійного забезпечення і, відповідно, пенсії за цим Законом не призначаються.
З 01 червня 2015 року особам, які підпадають під дію Закону України «Про державну службу», пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, з 01 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у зв'язку із чим, передбачені частиною першою статті 47 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону відпали, і з 1 червня 2015 року перешкоди для невиплати позивачу вказаної пенсії відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.08.2015 (справа №К/800/38456/15).
З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про протиправність бездіяльності відповідача у нездійсненні позивачу поновлення виплати пенсії, починаючи з 01 червня 2015 року.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005 якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції в частині застосування вимог ч.2. ст.99 КАС України, а саме задовольнити позовні вимоги в межах шестимісячного строку з дня звернення до адміністративного суду (01.04.2016 року), тобто починаючи з 01.10.2015 року.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Щодо визначення суми судового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 названого Закону судовий збір справляється за подання апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
З огляду на те, що предметом позову є визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання останнього вчинити дії, позовні вимоги є вимогами немайнового характеру.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, складала 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Положеннями ч. 1 зазначеної статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01.01.2016 року приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 року № 928-VIII встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1378,00 грн.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідно до положень ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, розмір судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції становить 606,32 (1378 * 0,4 * 110%).
Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 року було відстрочено апелянту сплату судового здору до винесення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з апелянта вказаної вище суми судового збору.
Керуючись ст.ст. 41, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Корюківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України - залишити без задоволення, а постанову Щорського районного суду Чернігівської області від 20 травня 2016 року - без змін.
Стягнути з Корюківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у сумі 606 грн. (шістсот шість) 32 коп.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 15.07.2016.
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Степанюк А.Г.
Василенко Я.М.