22 червня 2016 року м. Київ К/800/52071/15
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухіярова І.О., Голубєва Г.К.,
за участю секретаря Загороднього А.А.
та представників сторін:
позивача - Катющенко І.О.,
відповідача - Перепелюка О.В.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція)
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2015
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015
у справі № 826/8897/15
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Менеджмент Груп" (далі - Товариство)
до Інспекції
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2015 № 0002572204 та № 00082204.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015, позов задоволено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивач належними засобами доказування підтвердив реальність виконання операцій з придбання послуг у спірних контрагентів, тоді як висновки зустрічних перевірок (звірок) постачальників Товариства не можуть спростовувати реальні факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами.
Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні цього позову.
Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає про неможливість виконання спірними постачальниками задекларованих поставок в адресу Товариства в силу браку матеріально-виробничих та трудових ресурсів, дозвільних документів; посилається на розмаїття видів наданих послуг одними й тими самими контрагентами; стверджує про відсутність розумної ділової мети у розглядуваних операціях.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-ресурс» за період з 01.05.2014 по 31.05.2014, з товариством з обмеженою відповідальністю «Сакрос» за період з 01.05.2014 по 31.05.2014, з товариством з обмеженою відповідальністю «Номекс-Про» за період з 01.08.2014 по 31.08.2014, з товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюкост Менеджментс» та контрагентами-покупцями за жовтень, листопад 2014 року.
За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 27.03.2015 № 284/26-54-22-04/07/39096973 та прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 24.04.2015 № 0002572204, за яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 4 189 716,25 грн. (у тому числі на 3 351 773 грн. за основним платежем та на 837 943,25 грн. за штрафними санкціями);
податкове повідомлення-рішення від 24.04.2015 № 0002582204 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 5 586 289,50 грн. (у тому числі 3 724 193 грн. за основним платежем та 1 862 096,50 грн. за штрафними санкціями).
Під час цієї перевірки Інспекція не визнала право позивача на податковий кредит з ПДВ та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат за операціями з придбання у названих контрагентів різних видів послуг (як-от послуг з технічного обслуговування будівель, інженерних систем та комунікацій, рекламно-маркетингових послуг) у зв'язку з фіктивністю цих операцій.
На обґрунтування цього висновку Інспекція послалася на те, що спірні постачальники не перебувають за місцезнаходженням, не мають основних фондів, матеріально-технічної бази і трудових ресурсів для провадження реальної господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань перед позивачем; у ході проведення заходів із зустрічного податкового контролю щодо названих контрагентів виконання операцій з поставки спірних послуг позивачеві не знайшло свого документального підтвердження; фактична діяльність розглядуваних контрагентів мала вигодоформуючий характер та полягала у документальному оформленні безтоварних операцій з метою незаконної конвертації безготівкових коштів у готівку та сприяння іншим суб'єктам в одержанні необґрунтованих переваг в оподаткуванні.
За правилами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування витрат і податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт. Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою, якщо отримана не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. Формально складений пакет первинних документів не може бути підставою для формування даних податкового обліку.
Керуючись наведеними правилами оподаткування при оцінці взаємовідносин платника зі спірними контрагентами, суди встановили, що реальність надання позивачеві задекларованих послуг (послуг з проведення комплексного рекламно-маркетингового обслуговування, технічного обслуговування систем каналізації, водопостачання, ліфтів, з надання клінінгових послуг та послуг з прибирання будівель тощо) спірними контрагентами засвідчена представленими платником актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковим накладними, платіжними дорученнями про оплату позивачем придбаних послуг в безготівковому порядку; також платником подано фотокопії розміщених виконавцями рекламних матеріалів на фасадах будівель, замовлених Товариством, примірники виготовлених друкованих рекламних матеріалів.
Оцінивши вказані докази у сукупності та взаємозв'язку за правилами статті 86 КАС, суди дійшли цілком об'єктивного висновку про те, що позивач належним чином довів факт отримання розглядуваних послуг, їх оплати постачальникам та призначення спірних послуг для використання у господарській діяльності платника з надання в оренду приміщень.
Слід зазначити, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду; з іншого ж боку, розглядувана презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що Інспекцією не подано належних і достатніх доказів для спростування фактів господарської діяльності, засвідчених представленими платником документами первинного обліку.
Так, послання Інспекції на відсутність у заявлених контрагентів трудових ресурсів, основних засобів, майна не є належним свідченням безтоварності розглядуваних операцій. Адже податковим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати постачання названих видів послуг позивачеві із залученням фізичних осіб на умовах найму та орендованого майна. До того ж, Інспекцією не представлено доказів на підтвердження цього факту.
Неперебування контрагентів за місцем реєстрації також не свідчить про неможливість провадження ними господарської діяльності за іншою адресою.
Виконання контрагентами платника обов'язку зі зберігання документів первинного обліку та їх подання на вимогу контролюючого органу також не може впливати на порядок відображення господарських операцій у податковому обліку Товариства.
Твердження Інспекції про вигодоформуючий характер діяльності спірних постачальників також мають характер припущень, а тому не можуть слугувати належною підставою для визначення податкового обов'язку платника. Відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження організованої схеми руху грошових коштів по замкнутому ланцюгу, в результаті чого сплачені на користь цього постачальників кошти повертались Товариству. Перевіркою не встановлено існування змови Товариства з його постачальниками, здійснення ними узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій, які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування.
За таких обставин суди попередніх інстанцій з урахуванням сукупності встановлених у справі обставин та наявних у ній доказів дійшли цілком обґрунтованого висновку про недоведеність Інспекцією порушення платником правил оподаткування у відображенні у податковому обліку наслідків розглядуваних операцій та правомірно задовольнили позов.
А відтак процесуальних підстав для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення касаційних вимог не вбачається.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015 у справі № 826/8897/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
Г.К. Голубєва