Справа: № 826/17730/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
14 липня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Дуденкові О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкстрейдкомпані Київ" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкстрейдкомпані Київ" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС України у місті Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2016 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ "Люкстрейдкомпані Київ" подало апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.
Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем подана відповідачу податкова декларація з податку на додану вартість від 20.03.2015 року за лютий 2015 року, в якій визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 092 130,00 грн.
На виконання зазначеного податкового зобов'язання позивачем було сформовано платіжне доручення від 26.03.2015 року № 101071890 на суму 2 092 130,00 грн. (ПДВ за лютий 2015 року), яке згідно доводів позивача, було подано до ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" для здійснення відповідного перерахунку коштів згідно укладеного між зазначеними сторонами договору на розрахунково-касове обслуговування від 20.12.2011 року № 037-11/АНВ.
Листом від 01.04.2015 року позивач повідомив відповідача, що йому стало відомо про неперерахування ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" вказаних коштів (самостійно визначеного податкового зобов'язання з ПДВ) до Державного бюджету у зв'язку з фінансовими труднощами, у той час, як на його рахунку у зазначеному банку станом на 26.03.2015 року були наявні кошти в сумі 13 017 808,48 грн.
Таким чином, на думку позивача, саме ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" є винним у ненадходженні до бюджету суми самостійно визначеного податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 2 092 130,00 грн.
У свою чергу, відповідач 23.07.2015 року сформував податкову вимогу № 1389-23 на суму податкового боргу по узгодженому грошовому зобов'язанню позивача з ПДВ в розмірі 2 092 130,00 грн. та прийняв рішення № 1389-23 про опис майна у податкову заставу.
Вважаючи вищезазначені акти відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом про їх скасування.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не подані суду належні та допустимі докази отримання та прийняття ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" платіжного доручення від 26.03.2015 року № 101071890 на суму 2 092 130,00 грн. (ПДВ за лютий 2015 року), а також доказів повернення його Банком позивачу без виконання, а тому ненадходження до бюджету відповідних коштів в рахунок сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість сталося з вини позивача.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Згідно з п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації (п. 57.1 ст. 57 Кодексу).
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно з п. 59.1 ст. 59 Кодексу, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 89.1 ст. 89 ПК України, право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.
Разом з тим, відповідно п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Доводи позивача про те, що останнім було сплачено суму узгодженого грошового зобов'язання з ПДВ, самостійно визначену ним у податковій декларації з податку на додану вартість від 20.03.2015 року за лютий 2015 року в розмірі 2 092 130,00 грн., яка віднесена відповідачем до податкового боргу позивача, колегія суддів, не приймає до уваги, оскільки надана ним в якості доказу копія платіжного доручення від 26.03.2015 року № 101071890 на суму 2 092 130,00 грн. (ПДВ за лютий 2015 року), яка згідно його доводів подавалась ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", не містить відмітки банку про його прийняття, отже не може вважатися належним доказом.
В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що під час судового засідання в суді першої інстанції позивачем надавався для огляду судді оригінал вказаного платіжного доручення та належна його копія долучалася до матеріалів справи, однак зазначене нічим не підтверджується.
До матеріалів апеляційної скарги і до своїх додаткових пояснень ТОВ "Люкстрейдкомпані Київ" подало копію платіжного доручення від 26.03.2015 року № 101071890, яке також не містить відмітки банку про його прийняття.
Згідно пункту 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до пункту 21.1. статті 21, пункту 22.1., пункту 22.4. статті 22 зазначеного Закону, ініціювання переказу проводиться шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.
Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів, зокрема, платіжне доручення.
Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.
Згідно пункту 2.14., пункту 2.15. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувача - "Дата надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".
Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту "Дата надходження", який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення.
Порядок повернення банком своїм клієнтам оформлених ними розрахункових документів та супровідних документів визначається в договорах банківського рахунку клієнтів. Банк, повертаючи розрахунковий документ у день його надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої розрахунковий документ не може бути виконано, або/та главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено) та зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку).
Таким чином, зважаючи на наведені норми, враховуючи, що позивачем не подані, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційній інстанції, належні та допустимі докази отримання та прийняття ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" платіжного доручення від 26.03.2015 року № 101071890 на суму 2 092 130,00 грн. (ПДВ за лютий 2015 року), а також доказів повернення його Банком позивачу без виконання, колегія суддів дійшла висновку, що ненадходження до бюджету відповідних коштів в рахунок сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість сталося з вини позивача.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкстрейдкомпані Київ" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 15.07.2016.
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Степанюк А.Г.
Василенко Я.М.