ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 липня 2016 року № 826/1021/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Арго-торгівельна мережа»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві.
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 8926552208 від 17.01.2014, № 8826552208 від 17.01.2014
Товариство з обмеженою відповідальністю «Арго-торгівельна мережа» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ГУ Міндоходів міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 8926552208 від 17.01.2014, № 8826552208 від 17.01.2014.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго-торгівельна мережа» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014 №8926552208 та №8826552208.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.01.2016 № К/800/30273/14 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 по справі №826/1021/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У судовому засіданні 19.04.2016 замінено неналежного відповідача Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва ГУ Міндоходів міста Києва на належного Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.
Податкові зобов'язання позивачу нараховані за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Кратор Дніпро» за період з 01.01.2010 по 31.12.2011. Підставою нарахування податкових зобов'язань став висновок податкового органу про те, що договір, укладений між позивачем та ТОВ «Кратор Дніпро» не спричиняє реального настання правових наслідків.
Позивач, не погоджуючись з такими висновками податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся, дійсно мав господарські правовідносини з ТОВ «Кратор Дніпро», які мали реальний характер та за якими було отримано товар використаний позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, надали додаткові усні пояснення та просили суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки №3/26-55-22-08/32249009 від 10.01.2014 інших доводів, крім зазначених у вказаному акті перевірки відповідачем наведено не було.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти позовних вимог та просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд, ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
Під час судового розгляду справи, суд,-
В період з 25.12.2013 по 27.12.2013 Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ГУ Міндоходів міста Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго-торгівельна мережа» з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Кратор Дніпро» за період з 01.01.2010 по 31.12.2011.
За результатами перевірки складено акт №3/26-55-22-08/32249009 від 10.01.2014, яким встановлено порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 13739330,00 грн. та порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пунктів 198.1, 198.6 статті 198, статті 185 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 11169064,00 грн.
17.01.2014 на підставі зазначеного акту прийняті податкові повідомлення - рішення №8826552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 17 174 162,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 3434832,00 грн. та № 8926552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 7 893 389,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 1 578 378,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Арго-торгівельна мережа» не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями № 8926552208 від 17.01.2014, № 8826552208 від 17.01.2014, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Вищий адміністративний суд України скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 по справі №826/1021/14 зазначив наступне: "Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат зараховуються суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності, під якою розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
Разом з тим, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.
Суди у підтвердження фактичного здійснення господарських операції з придбання товарів посилаються на наявність первинних документів, зокрема договорів поставки та специфікацій до них, податкових та видаткових накладних, платіжних доручень, при цьому не конкретизуючи їх суті, без належної оцінки відображених в таких документах інформації та показників.
Таким чином, судами не з'ясовано умов спірних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з контрагентом, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не перевірено обставин справи щодо транспортування та оприбуткування позивачем отриманих товарів, відображення їх у бухгалтерському обліку, не перевірено використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності.
Судами попередніх інстанцій також не перевірено обставин справи щодо підстав порушення, а також стану кримінальної справи, в рамках якої проводилася перевірка позивача.
Судами першої та апеляційної інстанцій не надано правової оцінки доводам відповідача щодо не підтвердження відомостей Товариством з обмеженою відповідальністю «Кратор Дніпро», не перевірено доводи щодо заперечення директорами контрагента ОСОБА_2 та ОСОБА_3 факту здійснення господарської діяльності.
Із наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те чи Товариство з обмеженою відповідальністю «Кратор Дніпро» було спроможним виконати поставку товарів, замовлених позивачем; чи могло поставити замовлений обсяг та вид товарів в обумовлені сторонами строки; як мало оформлятись виконання поставки товарів; чи мав контрагент позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності."
При розгляді справи судом було перевірено чи мали операції між позивачем та ТОВ «Кратор Дніпро» реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем отриманих товарів.
При цьому, суд виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та до складу валових витрат, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість та зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції. Також, судом було зобов'язано позивача та відповідача надати всі наявні докази на обґрунтування їх правових позицій.
З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини з ТОВ «Кратор Дніпро» за договорами поставки товару № 05/0 від 05.10.2010, 12/10 від 12.10.2010, 18/10 від 18.10.2010, б/н від 22.10.2010, б/н від 28.10.2010, АК18-11 від 08.11.2010, № АК9-11 від 09.1.2010, № АК17-11 від 17.11.2010, №АК22-11 від 22.11.2010, № АК23-11 від 23.11.2010, № АК03-12 від 03.12.2010, № АК8-12 від 08.12.2010, № АК14-12 від 14.12.2010, № АК22-12 від 22.12.2010, № 24-12 від 24.12.2010, б/н від 05.01.2011, б/н від 11.01.2011, б/н від 18.01.2011, б/н від 20.01.2011, б/н від 27.01.2011 предметом яких є здійснення поставки товару .
Факт здійснення поставки товару за вказаними договорами підтверджується наявними в матеріалах справи копіями копіями договорів № 05/0 від 05.10.2010, 12/10 від 12.10.2010, 18/10 від 18.10.2010, б/н від 22.10.2010, б/н від 28.10.2010, АК18-11 від 08.11.2010, № АК9-11 від 09.1.2010, №АК17-11 від 17.11.2010, № АК22-11 від 22.11.2010, № АК23-11 від 23.11.2010, № АК03-12 від 03.12.2010, № АК8-12 від 08.12.2010, № АК14-12 від 14.12.2010, № АК22-12 від 22.12.2010, № 24-12 від 24.12.2010, б/н від 05.01.2011, б/н від 11.01.2011, б/н від 18.01.2011, б/н від 20.01.2011, б/н від 27.01.2011 з додатками (специфікаціями), видаткових накладних позиції товару зазначені в яких відповідають позиціям товару визначених в специфікаціях до вказаних договорів,
На підтвердження здійснення оплати за товар отриманий від ТОВ «Кратор Дніпро» позивачем надано суду платіжні доручення.
Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) серії АБ № 640425 виданої 14.01.2013 та Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АГ № 397020 станом на 11.02.2014 видами діяльності позивача за КВЕД є "47.71 Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах", "47.72 Роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах", "46.42 Оптова торгівля одягом та взуттям", "46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту", а отже товар отриманий позивачем за договорами № 05/0 від 05.10.2010, 12/10 від 12.10.2010, 18/10 від 18.10.2010, б/н від 22.10.2010, б/н від 28.10.2010, АК18-11 від 08.11.2010, № АК9-11 від 09.1.2010, № АК17-11 від 17.11.2010, № АК22-11 від 22.11.2010, № АК23-11 від 23.11.2010, № АК03-12 від 03.12.2010, №АК8-12 від 08.12.2010, № АК14-12 від 14.12.2010, № АК22-12 від 22.12.2010, № 24-12 від 24.12.2010, б/н від 05.01.2011, б/н від 11.01.2011, б/н від 18.01.2011, б/н від 20.01.2011, б/н від 27.01.2011 укладеними з ТОВ «Кратор Дніпро» був використаний позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку.
Відповідачем доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази суду не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що ТОВ «Кратор Дніпро» не відобразило у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Кратор Дніпро».
Щодо посилань відповідача на факт відсутності ТТН та документів щодо оприбуткування товару суд звертає увагу на наступне.
Наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.01.2016 у справі № 826/6697/14.
Крім того, документи щодо оприбуткування товару, є внутрішньою документацією позивача факт відсутності або наявності якої не можу належним чином засвідчувати факт реального здійснення фінансово - господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.
Водночас суд звертає увагу на те, що відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 18.12.2014 винесеної старшим слідчий з особливо важливих справ першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві старшим лейтенантом податкової міліції Тахтаровим Олександром Станіславовичем за результатами розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №32014100000000020 за результатами аналізу договорів по взаємовідносинам між позивачем та ТОВ «Кратор Дніпро» встановлено, що відповідні фінансово - господарські операції відображались службовими особами позивача у бухгалтерському та податковому обліку в повному обсязі.
Також в зазначеній постанові вказано наступне: "Також, реальність проведених фінансово-господарських операцій TOB «Арго-Торгівельна Мережа» підтверджується перерахуванням грошових коштів на рахунок TOB «Кратор Дніпро» у 2010-2011 роках.
Вищевказане також підтверджується показаннями допитаної як свідка головного бухгалтера TOB «Арго-Торгівельна Мережа» ОСОБА_7, яка показала, що за період із жовтня 2010 року по січень 2011 року між TOB «Арго-Торгівельна Мережа» та TOB «Кратор Дніпро» були укладені договори поставки товарів, а саме: одягу та аксесуарів. Товар був поставлений TOB «Арго-Торгівельна Мережа», що підтверджується наданими при перевірці Печерській ДІТІ у м. Києві видатковими накладними. Всі первинні документи, що стосувались укладення та виконання Договорів на поставку між TOB «Арго-Торгівельна Мережа» та TOB «Кратор Дніпро», оформлені належним чином, відповідають вимогам, що ставляться до таких документів ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», а самі правочини були такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків за такими Договорами. Поставлені товари були реалізовані через мережу магазинів ГОВ «Арго-Торгівельна Мережа» кінцевому споживачу, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами.
Вищевказане також підтверджено показами директора TOB «Арго- Торгівельна Мережа» ОСОБА_6 та працівників товариства."
З огляду на викладене, враховуючи позицію Вищого адміністративного суду України та той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з ТОВ «Кратор Дніпро» суду не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Кратор Дніпро» мали реальний товарний характер.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов - задовольнити повністю.
2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 8926552208 від 17.01.2014 та №8826552208 від 17.01.2014.
3.Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 2, код ЄДРПОУ 39669867) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго-торгівельна мережа» (01001, м. Київ, про. Виноградний, 1/11, к. 2, код ЄДРПОУ 32249009) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487.20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.П. Огурцов