22 червня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Маринченка В.Л.
суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А. Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_7 до управління соціального захисту населення Сумської міської ради (далі - Управління) про визнання дій неправомірними та стягнення коштів,
У липні 2013 року позивач з урахуванням уточнення позовних вимог звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати дії Управління неправомірними та стягнути з нього недоплачений розмір соціальної допомоги в сумі 2859 грн.
На обґрунтування позову ОСОБА_7 зазначила, що з 1 квітня 2013 року отримувала соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям в розмірі 180 грн 65 коп. на місяць. У подальшому розмір цієї допомоги було перераховано та визначено в сумі 670 грн 50 коп., проте це було нижче прожиткового мінімуму, який відповідно до Закону України від 6 грудня 2012 року № 5515-VI «Про державний бюджет на 2013 рік» (далі - Закон № 5515-VI) для працездатних осіб складав 1147 грн на місяць.
Зарічний районний суд міста Сум постановою від 9 жовтня 2013 року позов задовольнив виходячи з того, що розмір призначеної позивачу державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям є значно меншим, ніж прожитковий мінімум, встановлений Законом № 5515-VI, та суперечить вимогам статей 22, 46 Конституції України.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2014 року, рішення суду першої інстанції про задоволення позову скасував та ухвалив нове - про відмову у його задоволенні виходячи з того, що Управління при призначенні та виплаті позивачу державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям не допущено порушення.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, позивач звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 5 Закону України від 1 червня 2000 року № 1768-ІІІ «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» (далі - Закон № 1768-ІІІ) та статті 9 Закону № 5515-VI. На обґрунтування заяви додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 липня 2013 року (К/800/38752/13), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 5 Закону № 1768-ІІІ та статті 9 Закону № 5515-VI.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України, яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки призначена позивачу державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям за період з 1 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року є нижчою від прожиткового мінімуму, встановленого Законом України від 22 грудня 2011 року № 4282-VI «Про Державний бюджет на 2012 рік» та Законом
№ 5515-VI, що суперечить вимогам статей 22, 46 Конституції України.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із рішенням апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що Законом № 5515-VI було передбачено, що у 2013 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону № 1768-ІІІ у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становив для працездатних осіб 21 відсоток.
Відповідно до положення статті 5 Закону № 1768-ІІІ розмір державної соціальної допомоги не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї.
До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданого для порівняння рішення суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до статті 1 Закону № 1768-ІІІ, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям - це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.
Середньомісячним сукупним доходом, відповідно до названої норми, є обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.
Відповідно до статті 5 Закону № 1768-ІІІ розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї.
Для стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет на відповідний рік.
Відповідно до Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі статтею 9 Закону № 5515-VI у 2013 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону № 1768-ІІІ у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становив: для працездатних осіб - 21 відсоток, для дітей - 75 відсотків, для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів - 100 відсотків відповідного прожиткового мінімуму.
Суди встановили, що позивачу була призначена соціальна допомога з 1 квітня по 30 вересня 2013 року в розмірі 180 грн 65 коп. 20 червня 2013 року ОСОБА_7 звернулася до Управління із заявою про перерахунок соціальної допомоги, оскільки існує рішення суду, яке підтверджує її право на отримання пенсії з 1 травня 2012 року. На підставі зазначеного позивачу як особі, яка втратила працездатність, було проведено перерахунок соціальної допомоги з 1 квітня по
30 вересня 2013 року в розмірі 670 грн 50 коп. з урахуванням раніше виплаченої суми соціальної допомоги.
Відповідно до статті 7 Закону № 5515-VI у 2013 році установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для тих, хто відноситься до основних, соціальних і демографічних груп населення, зокрема, осіб, які втратили працездатність: з 1 січня у сумі 894 грн.
Водночас, відповідно до положень статті 46 Конституції України пенсії, інші виплати соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, з рішенням якого погодився суд касаційної інстанції, зазначив, що Управління при призначенні та виплаті позивачу державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям порушень законодавства не допущено.
Проте, вирішуючи цей спір, суди мали б з'ясувати, чи забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом пенсії, інші соціальні виплати, які отримує особа, що є основним джерелом її існування, та в залежності від установлених обставин - обґрунтованість призначення позивачу відповідного розміру соціальної допомоги.
При цьому суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 11, 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) не вжив заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі під час вирішення спору, а суд касаційної інстанції ці порушення залишив поза увагою.
Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та усунути допущені порушення, а тому, на думку колегії суддів, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.
За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від
7 жовтня 2014 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, оскільки відповідно до частини другої статті 243 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявами про перегляд судових рішень) Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
Заяву ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.Л. Маринченко
Судді:О.Ф. Волков
М.І. Гриців
О.А. Коротких
О.Б. Прокопенко
О.О. Терлецький