Ухвала
іменем україни
13 липня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,
Черненко В.А., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача, закриття рахунків, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 2 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2016 року,
У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, у якому з урахуванням уточнень просив:
- закрити основний рахунок карт №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_2, утворених за договором від 18 вересня 2013 pоку № SAMDNO1000737761778, який припинив свою дію 18 березня 2014 року;
- стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») на його користь суму банківського вкладу за договором від 18 вересня 2013 року, яка з урахуванням інфляції складає 413 282 грн 87 коп., та 3 % річних в якості фінансових санкцій за користування коштами за період з 18 березня 2014 року до 18 вересня2015 pоку у розмірі 12 623 грн 38 коп.;
- стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь відсотки за весь час користування коштами за період з 18 березня 2014 року до 18 вересня 2015 pоку, що становить 101 759 грн 06 коп.;
- стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь 25 тис. грн моральної шкоди;
- стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь 6 тис. грн витрат за надання правової допомоги.
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 18 вересня 2013 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір банківського вкладу, за умовами якого банк прийняв від нього грошові кошти в розмірі 148 293 грн на депозитний рахунок на строк6 місяців. Також 18 вересня 2013 року було укладено додаткову угоду до вказаного договору, яка встановлювала надбавку у розмірі 2 % річних на строк вкладу із дорученням перерахування її на окремий бонусний рахунок.
Ще до закінчення строку дії депозитного вкладу належні йому депозитний та бонусний рахунки разом із нарахованими відсотками було заблоковано. Після закінчення строку депозитного вкладу він особисто звернувся за місцем укладення договору (Кримське регіональне відділення ПАТ «ПриватБанк», м. Сімферополь, вул. Героїв Аджимушкая, 1), де йому повідомили, що депозитний рахунок заблоковано і зняти кошти з нього він не може, тому що відділення закрито. Виписка із рахунків, отримана ним станом на 30 червня 2014 року, свідчить про те, що в період з 18 березня 2014 до 30 червня 2014 року кошти у сумі 235 070 грн 33 коп. та 1 808 грн 86 коп. на рахунках наявні і зберігаються без нарахування відсотків за депозитними вкладами.
На його неодноразові звернення із вимогою закрити основний рахунок карт № № НОМЕР_1 та НОМЕР_2, утворених за договором від 18 вересня 2013 pоку, який припинив свою дію, і повернути йому кошти за місцем його проживання, отримав пропозицію приїхати у м. Дніпропетровськ і підписати згоду на повернення вкладу через 5 років.
Унаслідок блокування його рахунку він позбавлений можливості користуватися своїми коштами, не може придбати житло, на що розраховував, відкриваючи депозитний рахунок, фактично позбавлений права користуватися належним йому майном на власний розсуд, що безпідставно порушує його право власності, наносить йому моральну шкоду.
З урахуванням наведених вище обставин позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Закрито основний рахунок карт№ НОМЕР_1 та НОМЕР_3, утворених за договором від 18 вересня 2013 pоку № SAMDNO 1000737761778, який припинив свою дію 18 березня 2014 року.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 суму банківського вкладу за договором від 18 вересня 2013 року, яка з урахуванням інфляції складає 413 282 грн 87 коп., та 3 % річних в якості фінансових санкцій за користування коштами за період із 18 березня 2014 року до 18 вересня 2015 pоку, що становить 12 623 грн 38 коп.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 відсотки за весь час користування коштами за період з 18 березня 2014 року до 18 вересня 2015 pоку у розмірі 101 759 грн 06 коп.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 2 715 грн 76 коп. судових витрат за надання правової допомоги.
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» у дохід держави судовий збір в сумі 6 090 грн.
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розподілу судових витрат, зменшено розмір стягнутого судового збору з 6 090 грн до 3 654 грн. В іншій частині судове рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Судом установлено, що 18 вересня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», відділення якого знаходиться у м. Сімферополі, Автономна Республіка Крим, із заявою про оформлення вкладу «Депозит Плюс на 6 місяців».
На підставі вищевказаної заяви 18 вересня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір банківського вкладу на умовах депозитного продукту в національній валюті України на суму 148 293 грн терміном на 6 місяців.
18 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено додаткову угоду до договору банківського вкладу, згідно з п. 1.1 якої надбавка у розмірі 2 % встановлюється на строк вкладу. При продовженні вкладу на новий строк розмір надбавки встановлюється на рівні надбавки, що діє в банку на день закінчення попереднього строку вкладу для вкладів даного найменування і строку, при цьому додаткова угода не укладається.
Вищевказаний договір та додаткова угода до нього оформлені у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Героїв Аджимушкая, 1. Стороною договору вказано ПАТ КБ «ПриватБанк» з юридичною адресою: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ.
Після закінчення дії договору ОСОБА_3 подав вимогу відповідачу про бажання отримати суму вкладу готівкою та нараховані проценти. На теперішній час грошові кошти не повернуті.
Листом від 20 січня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило позивача про припинення, у зв'язку з окупацією території Автономної Республіки Крим, діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Кримського півострова та про відсутність у банку можливості повернення коштів за договором банківського вкладу від 18 вересня 2013 року № SAMDN01000737761778 у зв'язку з тим, що позивач підпадає під дію Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Частково задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що всупереч нормам цивільного законодавства відповідач не повернув позивачу суму вкладу разом з нарахованими відсотками, чим порушив умови договору банківського вкладу від 18 вересня 2013 року та права останнього вільно розпоряджатися власними коштами.
Суд апеляційної інстанції фактично погодився з рішенням суду першої інстанції, змінив його лише в частині розподілу судових витрат і зазначив, що висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та вимогам ст. 10 ЦПК України про змагальність сторін і ст. 60 ЦПК України про обов'язки доказування і подання доказів.
Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно зі ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов'язаний надати клієнту під підпис.
Пункт 10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція), передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Згідно з п. 2.9 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Згідно зі ст. ст. 1058, 1059 ЦК України та положеннями Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; факт видачі вкладнику лише ощадної книжки не є підтвердженням укладення договору банківського вкладу та внесення вкладником грошової суми.
Зазначена правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Згідно із ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
Закриття рахунку здійснюється відповідно до п. 20.5 Інструкції.
Датою закриття поточного рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день.
У день закриття поточного рахунку банк зобов'язаний видати клієнту довідку про закриття рахунку.
Частиною 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 зазначав, що договір депозитного вкладу він уклав під час перебування на території Автономної Республіки Крим і він оформлювався підрозділом філії ПАТ КБ «ПриватБанк» у м. Сімферополі.
Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати подання оригіналу (ч. 2 ст. 64 ЦПК України).
Оригінали письмових доказів, як зазначено у ст. 138 ЦПК України, до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
Проте у матеріалах справи відсутні як оригінал такого договору, так і завірена судом його копія, а також будь-які інші документи у розумінні положень вищевказаних норм законодавства, що підтверджувало б внесення грошових коштів на рахунок банківської установи для зарахування на його рахунок.
Наявна на а. с. 14 копія квитанції, у якій зазначена сума внесених коштів у розмірі 148 298 грн, не містить ні відбитку печатки, ні підпису працівника банку.
На порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України суд не вказав, які норми права передбачають вирішення та задоволення позовних вимог про правовідносини з банківського вкладу на підставі ніким не завіреної та не підписаної, без реквізитів ПАТ КБ «ПриватБанк», печатки банку, даних щодо внесення коштів, копії квитанції.
Враховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалене ним рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко
С.П. Штелик