11 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Закропивного О.В., Мазур Л.М., Писаної Т.О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві до ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Державна служба з надзвичайних ситуацій України, про виселення, за касаційною скаргою головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року,
У серпні 2015 року головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві (далі - ГУ ДСНС України у м. Києві) звернулося до суду з указаним вище позовом, у якому просило без надання іншого жилого приміщення виселити відповідачів з житлового приміщення АДРЕСА_1 посилаючись на відсутність у відповідачів права на зайняття зазначеного житлового приміщення.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Зокрема, суди першої та апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку, з урахуванням норм Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку», про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до абз. 2 ст. 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (ст. 129 ЖК України).
Судами установлено, що на підставі протоколу комісії соціально-побутових питань ГУ ДСНС України у м. Києві від 7 червня 2006 року № 7 ухвалено рішення про надання ОСОБА_4 - начальнику Держпожежбезпеки, на родину із трьох осіб двокімнатного приміщення АДРЕСА_1 для тимчасового проживання терміном на один рік.
На підставі зазначеного протоколу ОСОБА_4 видано ордер від 25 вересня 2006 року на право заняття із сім'єю, яка складається з трьох осіб (ОСОБА_4, дружини ОСОБА_8 доньки ОСОБА_5.) двокімнатного житлового приміщення АДРЕСА_1 терміном на один рік.
Згідно із довідкою форма № 3 від 22 червня 2015 року відповідачі та ОСОБА_6 (син ОСОБА_4.) безстроково зареєстровані за адресою: кімната АДРЕСА_1.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що після закінчення одного року, на який було видано ордер на проживання відповідачам, вони виселені із жилого приміщення не були, продовжують проживати у спірній кімнаті до цього часу та сплачувати комунальні платежі.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їхнім сім'ям) іншого житла для постійного проживання.
Таким чином, відповідачі на законних підставах (на підставі ордеру) більше п'яти років проживають та зареєстровані в приміщенні, відповідач не був звільнений з роботи за власним бажанням, на даний час є пенсіонером, його дружина є інвалідом 2 групи, а тому відповідачі не підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Закропивний
Л.М.Мазур
Т.О.Писана