13 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Луспеник Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року,
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
Свої позовні вимоги мотивувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, яку вона придбала у травні 2003 року. Зазначала, що на час придбання квартири вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 та, з її дозволу, у 2004 році до спірної квартири були вселені та зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - діти ОСОБА_3 У 2008 році вона та ОСОБА_3 переїхали проживати до іншого будинку, а відповідач ОСОБА_2 та його брат залишились проживати за місцем реєстрації. ОСОБА_3 помер у 2011 році. Після його смерті вона повернулась в належну їй квартиру, проте ОСОБА_2 своїми діями робить спільне проживання неможливим, застосовує відносно неї та членів її сім'ї насильство, псує її особисті речі, з приводу чого вона неодноразово зверталась до органів внутрішніх справ.
Позивач, з урахуванням викладеного, просила виселити ОСОБА_2 з спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно виходив з того, що позивач, як власник спірної квартири, в силу положень ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а тому особа, яка не є членом родини власника спірної квартири підлягає виселенню.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, яку вона придбала 24 травня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу.
На момент придбання спірної квартири ОСОБА_1 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3
У 2004 року, з дозволу ОСОБА_1, до спірної квартири були вселені та зареєстровані діти ОСОБА_3 - ОСОБА_9 та ОСОБА_2
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зі змісту статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник житлового будинку, квартири, згідно ст. 383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім᾽ї, інших осіб.
Власник майна, згідно ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-158цс14 від 5 листопада 2014 року, яка є обов'язковою для всіх судів.
Суди, ухвалюючи рішення, врахували вищевказані вимоги закону, та дійшли вірного висновку про виселення відповідача зі спірної квартири.
Доводи касаційної скарги, матеріали витребуваної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Разом з тим, суди в мотивувальній частині рішень, посилаючись на ст.ст. 321, 391, 405 ЦК України, додатково та необгрунтовано послалися на ст. 116 ЖК України, як підставу для виселення, оскільки норми ст. 116 ЖК України можуть бути застосовані до правовідносини у сфері користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, однак не підлягають застосуванню до правовідносин приватного житлового фонду.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань (ч. 2 ст. 337 ЦПК України).
Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на викладене, з мотивувальної частини рішень підлягає виключенню посилання на ст. 116 ЖК України, як підставу для виселення.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року залишити без змін, виключивши з мотивувальної частини судового рішення посилання на ст. 116 ЖК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко
С.П. Штелик