Ухвала
іменем україни
06 липня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Колодійчука В.М.,
суддів: Висоцької В.С., Дем'яносова М.В.,
Кафідової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення апеляційного суду Київської області від 11 листопада 2015 року,
У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулось до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 16 серпня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 29 000 євро зі сплатою 9,5 % на рік, терміном до 15 серпня 2016 року.
ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на підставі відповідних договорів від 16 серпня 2006 року поручилися за виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань у нього станом на 09 червня 2014 року утворилась заборгованість за кредитним договором від 16 серпня 2006 року у розмірі 38 224,60 євро, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 1 767 098,19 грн., яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області
від 27 листопада 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 16 серпня 2006 року в розмірі 554 182,18 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 11 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 16 серпня 2006 року в розмірі 49 500, 94 євро, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 09 червня 2014 року 794 198,13 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 26 435,94 євро, що еквівалентно за курсом НБУ 424 140,92 грн.; заборгованості зі сплати відсотків - 11 788,74 євро, що еквівалентно за курсом НБУ 189 139,75 грн.; комісії за консультаційні послуги - 7 688,57 євро, що еквівалентно за курсом НБУ 123 356,20 грн.; пені за прострочення сплати кредиту - 3 587,69 євро, що еквівалентно за курсом НБУ 57 561,26 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову частково, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заборгованість, яка виникла з вини позичальника, підлягає до стягнення з останнього на користь банку в межах строку позовної давності. Порука є припиненою, оскільки банк протягом шести років та п'яти місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням не пред'явив вимогу до поручителів.
Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлено, що 16 серпня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 29 000 євро зі сплатою 9,5 % на рік, терміном до 15 серпня 2016 року.
З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором 16 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_4 був укладений договір поруки. Аналогічний договір поруки був укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_5
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 213 ЦПК України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 2, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14, обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, апеляційний суд не звернув уваги на додаткову угоду від 02 листопада 2010 року до кредитного договору (а.с. 14 - 20) та додаток № 1 до додаткової угоди від 16 серпня 2006 року (а.с. 21 - 2 2), а також не дослідив належним чином цих документів, які погоджені сторонами, зокрема й поручителями.
За змістом статей 627, 653 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Поручителі визнали свій солідарний обов'язок перед кредитором боржника, про що свідчить укладена між сторонами додаткова угода від 02 листопада 2010 року до кредитного договору.
Сторони погодили, що позичальник з травня 2011 року починає сплату відстрочених платежів, що апеляційним судом також залишено поза увагою.
Суд також не встановив, чи проводив відповідач оплату заборгованості згідно графіку, що затверджений вказаним вище додатком № 1 до додаткової угоди від 02 листопада 2010 року, якщо проводив, то в яких розмірах, в які строки та коли припинив сплату.
За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-1825цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Разом з тим, апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги та не перевірив розрахунки боргу, надані банком, а також не перевірив усіх обставин справи, зокрема, що реструктуризована пеня передбачена в додатку № 1 до додаткової угоди від 16 серпня 2006 року, який підписаний усіма сторонами: банком, боржником та поручителями.
Крім того, інші види стягнень: неустойка, пеня та штраф передбачені умовами додаткової угоди від 16 серпня 2006 року до кредитного договору, зокрема пунктами 4.1. - 4.3., які недійсними у встановленому законом порядку не визнавались (а. с. 19).
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України доказування, а відтак і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 213, 214, 303, 304 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернув, допустив суттєву неповноту у з'ясуванні обставин справи, не дав належну оцінку доказам та пояснення сторін, не вирішив спір по суті.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвалене апеляційним судом рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити.
Рішення апеляційного суду Київської області від 11 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.М. Колодійчук
Судді: В.С. Висоцька
М.В.Дем'яносов
О.В.Кафідова
І.М. Фаловська