Справа: № 760/1170/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Оксюта Т.Г. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
12 липня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Зубрицькому Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 22.04.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до департаменту Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень про скасування постанови, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив: скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження від 29.12.2015 у виконавчому провадженні № 48838232, що відкрито на підставі виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 25.08.2015.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 22.04.2016 позов задоволено.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням військова частина НОМЕР_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 29.05.2015 позов ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними задоволено частково; визнано неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 щодо непризначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у розмірі 30-місячного грошового забезпечення в порушення вимог Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у розмірі 30-місячного грошового забезпечення у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
На підставі вказаної постанови 25.08.2015 судом першої інстанції виданий виконавчий лист.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24.09.2015 було відкрито виконавче провадження з виконання постанови суду.
З матеріалів виконавчого провадження № 4883822 вбачається, що в ході здійснення виконавчого провадження військова частина НОМЕР_1 перерахувала стягувачу грошові кошти в розмірі 5 056,20 грн., що підтверджується листами в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 09.12.2015 № 222/4/1661 та від 26.10.2015 № 222/4/1349, а також платіжним дорученням № 2698 від 21.10.2015.
У зв'язку з вказаними обставинами 29.12.015 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Позивач, вважаючи, що постанова суду виконана боржником не в повному обсязі, а тому немає підстав для закінчення виконавчого провадження, звернувся з даним позовм до суду.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки відсутні підстави, визначені п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» для закінчення виконавчого провадження, то постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова Валентина Олександровича від 29.12.2015 про закінчення виконавчого провадження є незаконною та підлягає скасуванню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що державним виконавцем при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження не порушено норм Закону України «Про виконавче провадження», а дії державного виконавця при виконанні рішень суду повністю відповідали Закону.
Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вжити передбачених цим законом заходів з примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначений виконавчим документом.
Статтею 76 цього ж Закону передбачено, що після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 вказаного Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення. У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені наслідки закінчення виконавчого провадження. У разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Колегія суддів звертає увагу, що постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 29.05.2015 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у розмірі 30-місячного грошового забезпечення у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону.
Відповідно довідки МСЕК від 23.07.2013 серії 10ААА № 811216 ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІ групи 23.07.2013 довічно.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2014, розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 , за посадою старшого техніка військової частини НОМЕР_1 , яку він займав на день звільнення з військової служби, станом на 23.07.2013 складає 2 817, 68 грн.
Отже, загальний розмір заборгованості боржника перед стягувачем на початок виконавчого провадження № 48838232, становив 84 530,40 грн. (2 817,68 грн. грошове забезпечення станом на 23.07.2013 (дата встановлення інвалідності) * 30).
Згідно платіжного доручення військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2015 № 2698 стягувачу було перераховано 5 056, 20 грн., а тому, залишок заборгованості станом на 29.12.2015 складав 79 474, 20 грн. (84 530, 40 - 5 056, 20).
Таким чином, колегія суддів вважає, що боржник виконав судове рішення у рамках виконавчого провадження № 48838232 частково, у зв'язку з чим застосування державним виконавцем положень п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», як підставу закінчення виконавчого провадження, є передчасним, що вірно встановлено судом першої інстанції.
При цьому, часткове виконання рішення суду чи зобов'язання виконати рішення в майбутньому не входить до виключного переліку підстав, за яких виконавче провадження підлягає закінченню, передбачених ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції зроблені не вірні висновки про загальний розмір заборгованості боржника перед стягувачем на початок виконавчого провадження № 48838232, який становив 84 530, 40 грн., так як в постанові Солом'янського районного суду міста Києва від 22.04.2016 зазначено, що дата встановлення інвалідності 23.07.2013, а в постанові Солом'янського районного суду міста Києва від 29.05.2015 - що ОСОБА_2 друга група інвалідності встановлена 17.07.2013, хоча дата первинного огляду, зазначена у довідці до акта огляду МСГК № 144913 - 13.07.2011 колегія суддів зазначає наступне.
17.07.2013 за наслідками огляду медико-соціальна експертна комісія встановила 2 групу інвалідності. Повторним оглядом МСЕК від 23.07.2013 інвалідність установлено довічно, причина інвалідності - травма, пов'язана з виконанням обов'язків військовослужбовця (а.с. 44).
Також, аналізуючи постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 29.05.2015, колегія суддів не вбачає підстав визначати загальний розмір заборгованості боржника з дати первинного огляду, зазначеної у довідці до акта огляду МСГК № 144913 від 13.07.2011, оскільки в даній постанові зазначено, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги саме 17.07.2013, а тому вищевказані доводи апелянта колегією суддів не беруться до уваги.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 22.04.2016 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст ухвали виготовлений 13.07.2016.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Шурко О.І.
Кузьменко В. В.