79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"07" липня 2016 р. Справа № 907/565/15
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий судя: ОСОБА_1
судді: Дубник О.П.
ОСОБА_2
при секретарі судового засідання Сосула О.,
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_3 (згідно довіреності від 21.03.2016);
від відповідача - не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “ВіЕйБі Банк” ОСОБА_4 за № 22/2-10541 від 26.02.2016 року
на рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2016, суддя - Йосипчук О.С., у справі № 907/565/15
за позовом: публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», м. Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_4, м. Київ
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Проект Фортуна», м. Київ
про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.02.2014 року нікчемним,
визнання нікчемним акту приймання-передачі від 07.02.2014 року до договору купівлі-продажу земельної ділянки,
визнання права власності на земельну ділянку,
рішенням господарського суду Закарпатської області від 10.02.2016 у справі № 907/565/15 в задоволенні позову публічного акціонерного товариства “Всеукраїнський акціонерний банк”, м. Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Проект Фортуна» про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.02.2014 нікчемним, визнання нікчемним акту приймання-передачі від 07.02.2014 до договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України вартість земельної ділянки пл. 0,521 га за яку її придбано. Зокрема, місцевий господарський суд зазначає, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору та такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимоги позивача про визнання нікчемним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 07.02.2014 року та визнання нікчемним акта приймання - передачі від 07.02.2014 року до договору купівлі - продажу земельної ділянки не підлягають задоволенню з підстав недоведеності вартості земельної ділянки пл. 0,521 га, що унеможливлює встановлення факту перевищення на 20 % і більше оплати від вартості майна, отриманого банком, як це передбачено п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”. Суд першої інстанції зазначає також те, що вимоги позивача про визнання власності на спірну земельну ділянку належить відмовити, оскільки позивач не довів наявності права, за захистом якого звертається до суду.
В апеляційній скарзі ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” просить, рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2016р. скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що земельну ділянку, яка є предметом оскаржуваного договору, в порушення вимог п.3 ч.3 ст.38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (далі - Закон) було відчужено банком за ціною значно нижчою від тієї, за яку банк її придбав та відповідно обліковував на балансі, у зв'язку з чим банк взяв на себе збиткове зобов'язання, яке призвело до зменшення його майна. Вважає, що для застосування положень п.3.ч.3 ст. 38 згаданого Закону необхідність наявності перевищення оплати на 20 відсотків і більше законодавець пов'язує виключно з договорами, за якими банк виступає в якості отримувача товарів, робіт, послуг або є покупцем за договором купівлі - продажу. Апелянт зазначає, що звичайна ціна повинна була визначатися станом на дату відчуження земельної ділянки за оскаржуваним договором, тобто станом на 07.02.2014 р. Натомість звітом, виконаним ТОВ «Актив Експерт» спільно з ТОВ «ЄСП Оцінка-капітал» ринкова вартість земельної ділянки була визначена не станом на дату її відчуження відповідачу (07.02.2014 р.), а станом на 10.01.2014 р., що в свою чергу не може вважатися звичайною ціною земельної ділянки у відповідності до вимог Податкового кодексу України, та правових висновків Верховного Суду України. Разом з тим, скаржник наголошує, що місцевий господарський суд прийшов до безпідставного висновку стосовно того, що висновки, які містяться в звіті від 07.02.2014 р., виконаного ЗАТ “Консалтингюрсервіс” спільно з ТОВ “Консалтингова фірма “Євротерра”, не є належним доказом. Також зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо неналежності формулювання позовної вимоги про визнання правочину недійсним не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про призначення судової оціночно-земельної експертизи.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Проект Фортуна" просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки містить всі вимоги передбачені ч.ч. 1,2 ст.132 ЗК України. Водночас, при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки між ТОВ “Проект Фортуна” та банком у передбаченому законом порядку та формі було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов укладеного договору. Окрім цього, відповідач зазначає, що Законом України “Про оцінку земель” визначено, що експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки. Відтак, з метою визначення вартості земельної ділянки сторонами було замовлено послугу щодо визначення ринкової вартості земельної ділянки. Згідно висновку наданого оцінювачем - ТОВ «Актив Експерт» спільно з ТОВ «ЄСП Оцінка-капітал», ринкова вартість земельної ділянки станом на 10.01.2014 р. становить 503 911,00 грн. Таким чином, доводи банку щодо заниження ринкової вартості земельної ділянки є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ТОВ “Проект Фортуна” купило зазначену земельну ділянку по ціні вищій від ринкової вартості встановленої експертними організаціями. Згідно висновку рецензента звіт, виконаний ЗАТ “Консалтингюрсервіс” та ТОВ “Консалтингова фірма “Євротера” не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним, і не може бути використаний.
Позивачем подано заяву від 26.02.2016 р. про призначення судової оціночно-земельної експертизи для визначення звичайної ціни земельної ділянки станом на момент укладення договору.
У судовому засіданні 07.07.2016 представник позивача просив рішення господарського суду Закарпатської області від 22.10.2015р. скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги. Також, представник позивача підтримав подане клопотання про призначення експертизи з підстав, вказаних у ньому, проте просив змінити прохальну частину клопотання конкретизувавши експерту установу, яка проводитиме експертизу - ПП «Апстрім-Експерт».
За приписами ст.41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 “Про деякі питання практики призначення судової експертизи” роз'яснено, що у разі, коли наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Розглянувши вказане клопотання про призначення судової оціночно-земельної експертизи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання, оскільки судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, в той час як матеріали даної справи містять достатньо належних доказів для прийняття рішення без призначення експертизи. У матеріалах справи наявний звіт про оцінку земельної ділянки, яка була відчужена за спірним правочином, вказаний звіт було рецензовано в порядку, встановленому ст. 13 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, матеріали справи містять документи на підтвердження повноважень суб'єктів оціночної діяльності на здійснення такої діяльності, а позивачем жодних доказів, які б містили суперечливі вказаному звіту відомості щодо вартості відчужених прав вимоги, не надано.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2016р. у справі №907/565/15 залишенню без змін, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що на підставі постанови Правління Національного Банку України № 733 від 20.11.2014 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 прийнято рішення № 123 про запровадження з 21.11.2014 по 20.02.2015 року включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №128 від 24.11.2014, Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №35 від 17.02.2015 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" по 20.03.15 включно, а наказом Фонду гарантування вкладів № 55 від 17.02.2015 продовжено повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" ОСОБА_4
Рішенням виконавчої дирекції Фонду №63 від 20.03.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку ОСОБА_4 строком на один рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.
Закон України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, на який покликається позивач, є спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Частиною 1 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Під час проведення уповноваженою особою фонду перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ “Всеукраїнський акціонерний банк” протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, з підстав визначених ч.3 ст.38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, позивачем було виявлено укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,521 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0015, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №201.
Також, судами встановлено що, на примусове виконання наказу господарського суду Закарпатської області № 14/39 від 28.10.2011, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ в Закарпатській області ОСОБА_6 складено акт про реалізацію предмета іпотеки від 29.11.2012 (а.с. 77 Т.1), серед якого спірна земельна ділянка за кадастровим номером: 2122485201:01:008:0015, на користь стягувача - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк".
Між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (продавець) та ТОВ "Проект Фортуна" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07.02.2014 (далі договір) (а.с. 21-22, Т.1), посвідчений ОСОБА_7, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №201.
За умовами п.1.1. договору продавець передає у власність (продає), а покупець приймає належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,521 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с/рада Пилипецька кадастровий номер 2122485201:01:008:0015, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
Згідно п.1.2. договору право власності продавця (позивача) на земельну ділянку посвідчується свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідченого ОСОБА_8, приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області 01.12.2012р. за реєстровим № 1484.
За умовами договору (п. п. 3.1, 3.2) останній вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення; право власності на відчужувану земельну ділянку у покупця підлягає обов'язковій державній реєстрації відповідно до ст.ст. 182, 210 та 657 Цивільного кодексу України та ст. 132 Земельного кодексу України, та виникає з моменту такої державної реєстрації у відповідності до ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України, ст.ст. 182, 334 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3,4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
Відповідно до п. 1.8. договору сторони передають земельну ділянку по акту приймання-передачі земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.
Отже, сторони в договорі визначили акт приймання-передачі суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, а тому договір як джерело матеріального права при вирішенні спору підлягав застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України. (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 08.04.2014 у справі № 3-7гс14)
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору між сторонами підписано акт приймання - передачі від 07.02.2014 року (а.с. 23, Т.1), яким підтверджено, що продавець передав, а покупець прийняв земельну ділянку площею 0,521 га продану за спірним договором.
За погодженням сторін договору визначена ціна продажу земельної ділянки, яка становить 503 911,00 грн. без урахування ПДВ (п. 2.1 договору).
Таким чином, між сторонами виникли договірні відносини купівлі-продажу, які регулюються главою 54 ЦК України.
Отже, предметом позову є вимоги позивача про: 1) визнання нікчемним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 07.02.2014року; 2) визнання нікчемним акту приймання передачі земельної ділянки від 07.02.2014року; 3) визнання права власності на земельну ділянку площею 0,521га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер: 2122485201:01:008:0015, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
Нормативною підставою для визнання договору та акту приймання - передачі нікчемними позивач зазначає п.3 ч.3 ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.
Нормативною підставою для визнання права власності на земельну ділянку позивач зазначає ст. 216 ЦК України.
Провівши аналіз заявлених позивачем вимог, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позовна вимога щодо визнання нікчемним спірного договору не відповідає способу захисту порушеного права визначеного в ст.ст. 16 ЦК та ст.20 ГК України сторона, права якої та інтереси порушено, може звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним. При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. (Постанова Пленуму Верховного суду України 06.11.2009 № 9). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16.
Таким чином, суд може лише підтвердити, встановити, констатувати факт нікчемності правочину, але не визнавати правочин таким, оскільки правочин є нікчемним, тобто неоспорюваним, вже в силу вказівки закону.
Пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону, на який покликається позивач передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору
За приписами ч.ч. 4, 5 ст. 38 Закону Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч.2 ст.38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Уповноважена особа Фонду, здійснюючи перевірку вчинених банком правочинів, протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення нікчемних правочинів з підстав, визначених ст. 38 Закону, вважає, що спірний договір укладений банком та товариством 07.02.2014 року є нікчемним в силу частини 3 зазначеної статті Закону, оскільки відчуження майна банком, на її думку, відбулося за цінами нижчими від звичайних, і оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості цього майна отриманого банком.
Так, як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка 25.12.2012 року була придбана банком з прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (а.с.30, Т.1), а відчуження банком зазначеної земельної ділянки за спірним договором здійснено за ціною 503 911,00 грн. (а.с. 22, Т.1).
В той же час, за змістом вищезазначеної норми Закону такі правочини неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк відчужив це майно за цінами нижчими від звичайних, тобто саме факт відчуження банком майна у таких правочинах за цінами нижчими від звичайних є визначальною ознакою нікчемності договору згідно ч. 3 ст. 38 Закону.
Пунктами 1.6 договору визначено, що ринкова вартість земельної ділянки станом на 10.01.2014 року складає 503 911,00 грн. згідно висновку наданого оцінювачем - ТОВ «Актив експерт» спільно з ТОВ «ЄСП Оцінка-капітал».
Згідно п.2.3. договору зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.
Згідно п.4.2. договору продавець та покупець заявляють та гарантують один одному та іншим особам, що ціна продажу в п.2.1. договору відповідає їх дійсним намірам. Згідно п.4.3. договору ціна продажу земельної ділянки. Зазначена в цьому договорі, є результатом попередньої домовленості продавця з покупцем.
Отже, у змісті спірного договору сторони визначили та погодили ціну продажу земельної ділянки у сумі 503 911,00 грн., яку продавець вважав вигідною для себе та відповідає ринковій вартісі земельної ділянки станом на 10.01.2014 року, яка складає 503 911,00 грн. згідно висновку наданого оцінювачем - ТОВ “Актив експерт” спільно з ТОВ «ЄСП Оцінка-капітал», яка визначена в умовах договору.
Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Пунктом 2.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні.
Визначення поняття “звичайна ціна” надано в пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
Правові засади здійснення оцінки майна та використання її результатів визначаються Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - Закон про оцінку), положення якого поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.
Оцінка майна за змістом ст. 3 цього Закону - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Статтею 4 Закону про оцінку визначено, що професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.
Практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону.
Суб'єктами оціночної діяльності згідно ст. 5 Закону про оцінку є, зокрема, суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.
Згідно ст. 6 Закону про оцінку оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.
В силу ст. 12 Закону про оцінку звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Рецензування звіту про оцінку майна відповідно до ст. 13 Закону про оцінку здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, укладенню сторонами спірного договору передувало визначення у порядку встановленому Законом про оцінку майна ринкової вартості спірної земельної ділянки суб'єктами оціночної діяльності - ТОВ «Актив експерт» спільно з ТОВ «ЄСП Оцінка-капітал» - з виготовленням звіту про оцінку майна, що містить висновки про вартість майна. За даними цього звіту ринкова вартість спірної земельної ділянки становить 503 911,00 грн. (а.с. 210, Т.1), що відповідає вартості, за якою земельну ділянку було відчужено на користь відповідача за спірним договором , - 503 911,00 грн.
Отже, наведеним спростовано доводи позивача щодо відчуження земельної ділянки за заниженою ціною, за ціною нижче звичайної.
При цьому, суд не приймає посилання позивача на звіт про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки виконаний на замовлення позивача ЗАТ “Консалтингюрсервіс” та ТОВ “Консалтингова фірма “Євротерра”, яким ринкова вартість спірної земельної ділянки станом на 07.02.2014 року визначена в сумі 681 160,00 грн. (а.с. 161, Т.1), з огляду на те, що вартість земельної ділянки станом на 10.01.2014р. - 503911,00 грн. відображено у самому договорі купівлі-продажу земельної ділянки (п. 1.5 цього договору), тому враховуючи те, що зазначену земельну ділянку було придбано відповідачем саме за вказану ціну, у позивача відсутні достатні та законні підстави стверджувати про заниження вартості цієї земельної ділянки при її продажу та стверджувати про понесені банком у зв'язку з цим збитки.
Доводи позивача про значне заниження ринкової вартості спірної земельної ділянки через те, що ринкова вартість згідно звіту ТОВ «Актив експерт» спільно з ТОВ «ЄСП Оцінка-капітал» була визначена станом на 10.01.2014 року, а спірний договір було укладено 07.02.2014 року, суд не приймає з огляду на те, що датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником (ч.5 ст. 3 Закону).
Враховуючи те, що в силу приписів частини 2 ст. 19 Закону України "Про оцінку земель" та пункту 3.4 Порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 2 від 09.01.2003р. (у редакції чинній на дату проведення оцінки), термін чинності звіту становить один рік з дати оцінки, а звіт про оцінку, наданий відповідачем, складений на дату 10.01.2014 р., тому при укладенні оспорюваного договору, у сторін не було правових підстав проводити повторну грошову оцінку.
Доводи скаржника про те, що земельна ділянка в сукупності з іншим майном становила комплекс, вартість Земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом, тому продаж земельної ділянки окремо від інших елементів комплексу знижує вартість як самої земельної ділянки, так і комплексу в цілому не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки земельна ділянка площею 0,521га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер: 2122485201:01:008:0015, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування не є складовою частиною комплексу і була придбана самим позивачем такими ж частинами, як і в подальшому продана відповідачу. Матеріали справи не містять в собі відомостей про реєстрацію спірного майна в складі комплексу.
Таким чином, оскільки в судовому розгляді спростовано доводи позивача щодо того, що відчуження майна банком за спірним договором відбулося за цінами нижчими від звичайних, позивачем не доведено існування підстав, які за приписами п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону свідчать про нікчемність правочину, а зокрема, спірного договору.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Приписами ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.
З огляду на наведені положення та приписи ст. 16 ЦК України, якою визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, встановлення судами неналежності формулювання позивачем вимоги щодо визнання нікчемним спірного договору, апеляційний суд зазначає, що у даному випадку відсутні докази для встановлення нікчемності спірного договору.
Щодо позовної вимоги про визнання нікчемним акту прийому передачі земельної ділянки від 07.02.2014 року, то апеляційний суд зазначає наступне.
Правочин - це дія осіб, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).
Згідно п.1.8 договору сторони фактично передають земельну ділянку по акту приймання передачі земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.
Акт прийому-передачі земельної ділянки за своїм змістом не є правочинами, оскільки такі акти самі по собі не є діями осіб, які спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а лише констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору. В даному випадку спірний Акт фіксував факт фактичного передання земельної ділянки між контрагентами.
Отже, враховуючи вищевикладене, обраний позивачем спосіб захисту - визнання нікчемним акту прийому-передачі з огляду на приписи ст.16 ЦК України та ст. 20 ГК України, не відповідає встановленим законом способам захисту цивільних прав та інтересів, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання нікчемним акту.
Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 05 серпня 2015 року у справі № 912/1799/14.
Вимога позивача про визнання права власності на спірну земельну ділянку обґрунтовується ним з посиланням на приписи ст. 216 ЦКУ, в той час як зазначена норма передбачає застосування реституції як способу захисту цивільного права у разі недійсності правочину, чого не встановлено у даній справі.
Приписами ч.1 ст.216 ЦКУ встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Реституція є зобов'язально-правовим способом захисту цивільного права та застосовується до договірних правовідносин, які є предметом судового дослідження у даній справі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач звернувся до суду за захистом права, яке не є порушеним та в спосіб, що не відповідає змісту права.
Натомість, вимога про визнання права власності є речово-правовим способом захисту цивільних прав і застосовується у випадку (ст.392 ЦК України) якщо право власника оспорюється або не визнається іншою особою. Застосування такого способу захисту можливе лише за умови, коли сторони спірних відносин не перебувають у зобов'язальних відносинах.
З огляду на наведені приписи законодавства та фактичні обставини справи, вимога позивача про визнання власності на спірну земельну ділянку до задоволення не підлягає, оскільки останній не довів наявності права, за захистом якого звертається до суду.
Разом з тим, у ході судового розгляду даної справи встановлено, що власником майна - спірної земельної ділянки - є товариство з обмеженою відповідальністю "Проект Фортуна" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.02.2014, який укладено у встановленій законодавством формі, з дотриманням вимог закону, договір не суперечить приписам, зокрема, п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону, порушенням якої мотивовано даний позов.
Враховуючи вищенаведене та, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності, колегія дійшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
Рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2016 в справі №907/565/15 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Всеукраїнський акціонерний банк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “ВіЕйБі Банк” ОСОБА_4 за № 22/2-10541 від 26.02.2016 року - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя: Бойко С.М.
Судді: Дубник О.П.
ОСОБА_2
Повний текст постанови виготовлений 11.07.2016 р.