"12" липня 2016 р. Справа № 920/343/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя
ОСОБА_1, суддя Лакіза В.В.,
при секретарі Лисокобилка А.Ю.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2 за довіреністю від 01.01.2015р.,
відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю від 01.01.2016р.
розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства “Іскра”, с.Басівка, Сумський район, Сумська область (вх. № 1489Х/2) на рішення господарського суду Сумської області від 14.04.2016 р. у справі № 920/343/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторг-Дон”, м.Миколаїв
до відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства “Іскра”, с.Басівка, Сумський район, Сумська область
про стягнення 53456,49 грн.
Рішенням господарського суду Сумської області від 14.04.2016р. (суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_4 акціонерного товариства “Іскра” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторг-Дон” 36124,82 грн. основного боргу, 7929,03 грн. пені, 5418,72 грн. штрафу, 639,30 грн. 3% річних, 1526,36 грн. інфляційних збитків, 1331,24 грн. витрат по сплаті судового збору; в частині стягнення 1818,26 грн. пені - відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за укладеним договором, на вимогу позивача зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних, пеню та штраф.
Публічне акціонерне товариство “Іскра” не погодилось з зазначеним рішенням, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 14.04.2016 р. у справі № 920/343/16 і ухвалити нове рішення, відповідно до якого стягнути з ПАТ “Іскра” заборгованість в розмірі 36124,82 грн., пеню 9742,29 грн., 3% річних в розмірі 639,30 грн., збитки, спричинені інфляційними процесами в розмірі 1526,36 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що господарський суд першої інстанції прийняв рішення у першому судовому засіданні, без представника відповідача, що, на думку апелянта, є порушенням норм процесуального законодавства, а також зазначає, проте, що стягнення одночасно і пені, і штрафу рішенням місцевого господарського суду є порушенням норм Конституції України, а саме ч. 1 ст. 61.
Від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу (вх. 6025 від 13.06.2016р.), в яких просить залишити апеляційну скаргу ПАТ «Іскра» без задоволення.
У судовому засідання 12.07.2016р. представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати в частині стягнення штрафу.
Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
05.03.2015р. між ТОВ «Техноторг-Дон» та ПАТ «Іскра» укладений договір купівлі-продажу СУ №124.
Відповідно до п. 1.1. договору позивач (продавець) зобов'язується передати у власність відповідачу (покупцю), а відповідач у порядку й на умовах, передбачених даним договором, зобов'язується приймати та оплачувати запасні частини до техніки, асортимент, кількість та вартість яких визначається відповідно до рахунків-фактур позивача до цього договору, що є невід'ємними частинами.
Відповідно до п.2.3 договору відповідач (покупець) зобов'язується оплачувати позивачу (продавцю) вартість товару протягом 14 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі та/або видаткової накладної відповідно до п.4.1 договору.
Відповідно до п.4.1 договору, відповідач (покупець) здійснює одержання поставленого товару в день його поставки позивачем (продавцем).
Відповідно до п.4.2 договору, факт поставки позивачем (продавцем) товару відповідачу (покупцеві) згідно з п.п. 3.1.1 цього договору сторони фіксують шляхом складання відповідного двостороннього акту приймання-передачі та/або видаткової накладної, у яких зазначають асортимент, комплектність, кількість та вартість товару, що передається покупцю.
Згідно з п. 8.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його тексту їхніми печатками (у разі їх наявності) і діє до 31 грудня 2015р.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за укладеним договором виконав, а саме, позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною від 30.07.2015р. № Ы-152735 на суму 1973,41 грн. видатковою накладною від 04.08.2015р. № Ы-156427 на суму 4550,00 грн.; видатковою накладною від 04.08.2015р. № Ы-156430 на суму 5865,86 грн.; видатковою накладною від 04.08.2015р. № Ы-156460 на суму 2925,65 грн.; видатковою накладною від 05.08.2015р. № Ы-157778 на суму 1868,46 грн.; видатковою накладною від 06.08.2015р. № Ы-160019 на суму 1338,96 грн.; видатковою накладною від 06.08.2015р. № Ы-160028 на суму 7347,78 грн.; видатковою накладною від 12.08.2015р. № Ы-164226 на суму 2723,47 грн.; видатковою накладною від 12.08.2015р. № Ы-164232 на суму 4686,36 грн.; видатковою накладною від 12.08.2015р. № Ы-164980 на суму 550,99 грн.; видатковою накладною від 13.08.2015р. № Ы-166161 на суму 346,68 грн.; видатковою накладною від 13.08.2015р. № Ы-166167на суму 1459,02 грн.; видатковою накладною від 17.08.2015р. № Ы-167807на суму 567,04 грн., на яких міститься підпис повноважного представника відповідача, а також довіреностями на отримання товару. Таким чином, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товарів на загальну суму 36203,68 грн.
Однак, відповідач свої зобов'язання за укладеним договором не виконав, а саме здійснив оплату поставленого товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем по вищезазначеним накладним в загальній сумі 36124,82 грн.
Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до господарського суду першої інстанції з позовною заявою про стягнення з відповідача суми основної заборгованості, пені, штрафу, інфляційних та 3% річних.
14.04.2016р. господарським судом Сумської області прийнято рішення, яким позов задоволено частково, з підстав, зазначених вище.
Колегія суддів погоджується частково з висновком господарського суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено вище, відповідачем не було виконано належним чином умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 05.03.2015р. СУ №124 у розмірі 36124,82 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується з вимогами позивача та вважає, що вони є обґрунтованими щодо стягнення з відповідача на користь позивача за неналежне виконання умов договору від 05.03.2015р. СУ №124 основної суми заборгованості за поставлений товар.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1,2 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
А також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9747,29 грн. пені, 3% річних у розмірі 639,30 грн. та 1526,36 грн. інфляційних нарахувань, штрафу 5418,72 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 статті 231 Господарського Кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6 ст. 232 Господарського Кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 5.2.1. договору була передбачена відповідальність відповідача за порушення строків виконання своїх грошових зобов'язань у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Позивач нарахував 9747,29 грн. пені за прострочення зобов'язань за договором з 14.08.2015р. по 23.03.2016р.
Господарський суд першої інстанції задовольнив частково вимогу позивача та стягнув з відповідача 7929,03 грн. пені, однак, з даним не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Як зазначалось вище, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Однак, відповідно до п. 7.2 договору сторони домовились, про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором припиняється через три роки від дня коли такі зобов'язання мали бути ним виконані.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Укладений договір сторонами не оспорювався, судом не визнавався недійсним, отже, є чинним та є обов'язковим для виконання.
Колегія суддів, зробивши перерахунок, прийшла висновку про стягнення 10203,42 грн., однак, оскільки позивачем заявлялась вимога про стягнення пені у розмірі 9747,29 грн., колегія суддів не може вийти за межі позовних вимог, тому вважає за правомірним задовольнити в цій частині позовні вимоги та стягнути пеню з 14.08.2015р. по 23.03.2016р. у розмірі 9747,29 грн., рішення господарського суду першої інстанції в цій частині скасувати.
А також, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 5418,72 грн., дана вимога задоволена господарським судом першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню ( ч .1 ст. 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 5.2.2. договору відповідач несе відповідальність за договором за порушення останнім строків виконання своїх грошових зобов'язань за цим договором більш ніж на 5 днів, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 15% відсотків від вартості неоплаченого товару.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про правомірність задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 5418,72 грн.
Колегія суддів не може прийняти доводи апелянта щодо неправомірності притягнення до відповідальності у вигляді стягнення і пені, і штрафу за одне правопорушення з огляду на наступне.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відповідно до п. 4. ОСОБА_5 господарського суду від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі N 06/5026/1052/2011). Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N 42/252, від 09.04.2012 N 20/246-08.
А також, відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Вищезазначена позиція щодо одночасного стягнення пені та штрафу узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, відображеної у справах №904/8927/12 від 31.03.2016р., №921/829/15-г/8 від 30.03.2016р.
Таким чином, посилання апелянта не знайшли своє підтвердження та не можуть бути прийнятими колегією суддів.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем у позовній заяві розрахунок 3% річних у сумі 639,30 грн. господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що вони не суперечать нормам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача у повній мірі.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині нарахування відповідачу у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків за договором 639,30 грн. 3% річних.
А також, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Харківської області щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат з огляду на наступне.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.
Як вбачається з матеріалів справи, та з чим погодився господарський суд першої інстанції та погоджується господарський суд апеляційної інстанції, позивач надав розрахунок заборгованості з урахуванням інфляції у сумі 1526,36 грн.
Щодо посилання апелянта на те, що господарський суд першої інстанції прийняв рішення у першому судовому засіданні, без представника відповідача не може бути підставою для скасування рішення у справі з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, ПАТ «Іскра», 04.04.2016р. у відповідності до повернутого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 42) отримав ухвалу господарського суду Сумської області від 30.03.2016р., якою призначене судове засідання на 14.04.2016р.
Таким чином, у відповідача була можливість надіслати до судового засідання відзив на позовну заяву або клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю бути присутнім представника у судовому засіданні. Однак, такі документи у матеріалах справи відсутні, лише відповідачем в апеляційній скарзі зазначено про те, що представник відповідача у відрядженні.
Крім того, відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
А також, колегія суддів зазначає, що ухвалою господарського суду Сумської області від 30.03.2016р. явка представників сторін не була визнана обов'язковою, крім того, у п. 7 вказаної ухвали зазначено про те, що, в разі не з'явлення в судове засідання представників сторін справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, посилання апелянта на те, що господарський суд першої інстанції прийняв рішення у першому судовому засіданні, без представника відповідача не підтверджується матеріалами справи та нормами чинного законодавства.
Таким чином, враховуючи наведені вище положення законодавства, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних, а також штрафу за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним договором.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У зв'язку з чим, рішення господарського суду Сумської області від 14.04.2016р. у справі № 920/343/16 скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 1818,26 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства “Іскра” - задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.2 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства “Іскра”, с.Басівка, Сумський район, Сумська область задовольнити частково.
Рішення господарського суду Сумської області від 14.04.2016 р. у справі № 920/343/16 скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 1818,26 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_4 акціонерного товариства “Іскра” ( 42312, Сумська область, Сумський район, с. Басівка, вул. Тесленка,6А, код 14005946) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторг-Дон” (54025, м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 113/1, код 31764816) 36124,82 грн. основного боргу, 9747,29 грн. пені, 5418,72 грн. штрафу, 639,30 грн. 3% річних, 1526,36 грн. інфляційних збитків, 1331,24 грн. витрат по сплаті судового збору.
Господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.
Повний текст постави складено 14.07.2016р.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Л.М. Здоровко
Суддя В.В. Лакіза