04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"06" липня 2016 р. Справа№ 910/30557/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Дикунської С.Я.
при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька механізована колона №1»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 10.03.2016
у справі № 910/30557/15 (головуючий суддя Демидов В.О.,
судді Пригунова А.Б., Мандриченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ БУДИНОК "ПІВДЕНЬСХІДЕНЕРГОСЕРВІС",
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАПОРІЗЬКА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №1",
про стягнення 359 196,34 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Південьсхіденергосервіс» (надалі - ТОВ «Торговий будинок «Південьсхіденергосервіс», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька механізована колона №1» (надалі - ТОВ «Запорізька механізована колона №1», відповідач) про стягнення 359 196,34 грн заборгованості, зумовленої неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару за договором від 05.08.2013 №22/13.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька механізована колона №1» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Південьсхіденергосервіс» суму основної заборгованості у розмірі 191 902,40 грн, 158 701,47 грн інфляційних нарахувань, 8 592,47 грн 3% річних та судовий збір в сумі 5 387,95 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізька механізована колона №1» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/30557/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 Товариству з обмеженою відповідальністю «Запорізька механізована колона №1» поновлено строк на апеляційне оскарження, скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Мартюк А.І. та призначено розгляд справи на 08.06.2016.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 розгляд справи відкладено на 22.06.2016 у зв'язку із задоволенням відповідного клопотання позивача та неявкою у судове засідання представників сторін.
У зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І. у відпустці, протоколом про автоматичну зміну складу колегії суддів від 21.06.2016 справа №910/30557/15 передана для розгляду судовій колегії у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Дикунська С.Я. та ухвалою суду від 21.06.2016 апеляційна скарга прийнята до провадження визначеною колегією суддів.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 було відкладено розгляд справи на 06.07.2016 у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.
Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
У судове засідання 06.07.2016 сторони своїх уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли, хоча про дату, місце та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення даним особам поштових відправлень.
Порадившись, колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд справи за наявними матеріалами та за відсутності представників сторін.
06.07.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Південьсхіденергосервіс» (в тексті договору - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізька механізована колона №1» (в тексті договору - замовник) був укладений договір №22/13, відповідно до умов якого в порядку і на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність замовника металоконструкції (надалі - продукція), а замовник прийняти їх і оплатити (пункт 1.1. договору).
Відповідно до пункту 1.2. договору найменування, кількість і вартість продукції визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору.
Поставка продукції здійснюється партіями протягом терміну дії цього договору. Партією продукції вважається продукція, вказана в одній специфікації (пункт 1.3. договору).
За умовами пунктів 3.1.-3.2. договору ціни на продукцію встановлюються в специфікації на кожну партію продукції. Ціна продукції може бути змінена постачальником до моменту передоплати замовником окремої партії продукції в разі змін у ціновій політиці держави, збільшення відпускних цін на метал, інших умовах, що впливають на вартість продукції. Зміну ціни сторони узгоджують додатковою угодою до цього договору.
Згідно з пунктами 4.1., 4.3. договору терміни та умови поставки продукції вказані в специфікаціях, що додаються до цього договору. Постачальник повідомляє про готовність продукції повідомленням за допомогою факсимільного зв'язку. Замовник отримує готову продукцію після повного розрахунку з постачальником.
Відповідно до пункту 5.2. договору приймання продукції здійснюється замовником згідно з накладною.
Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що розрахунки здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 70% передоплати на підставі виставленого постачальником рахунку на передоплату. Оплата решти суми провадиться за фактом виготовлення, згідно рахунку-фактури, протягом трьох банківських днів після повідомлення про готовність продукції, якщо інше не обумовлено в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 (пункт 7.1. договору в редакції додаткової угоди від 31.12.2013).
Сторонами також підписано Специфікацію від 13.03.2014 (Додаток №5 до договору), відповідно до якої, в редакції додаткової угоди від 22.04.2014 № 2 до договору, постачальник постачає покупцеві продукцію У330-2+5 на загальну суму 539 623,60 грн. Порядок розрахунків: 40% передоплати, 60% протягом 15 календарних днів з моменту відвантаження. Строк поставки: 10 робочих днів з моменту надходження проміжного авансу на розрахунковий рахунок постачальника.
Згідно Специфікації від 25.03.2014 (Додаток №6 до договору) сторони домовилися про постачання продукції на загальну суму 64 557,60 грн. Порядок розрахунків: 50% передоплати, 50% за фактом відвантаження. Строк поставки: 7 робочих днів з моменту надходження передоплати на розрахунковий рахунок постачальника.
За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні приписи містить стаття 712 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Покупець, відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Отже, укладення між ПАТ «ТБ «Південьсхіденергосервіс» та ТОВ «Запорізька механізована колона №1» договору поставки було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку зі здійснення його оплати.
У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач виготовив та поставив товар на загальну суму 604 181,20 грн, що підтверджується виставленими позивачем рахунками на оплату від 25.03.2014 №20 та від 13.03.2014 №27, видатковими накладними від 16.04.2014 №21 на суму 64 557,60 грн та від 22.04.2014 №22 на суму 539 623,60 грн, підписаними уповноваженими представниками обох сторін та скріпленими печатками підприємств, а відповідач на підставі довіреностей №1604.4 від 16.04.2014 та №1604.3 від 16.04.2014 вказаний товар отримав.
Відповідач, в порушення умов договору, здійснив часткову оплату товару на суму 412 280,94 грн, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача та платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.
Оскільки отриманий товар відповідач в повному обсязі не оплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 191 902,40 грн основного боргу, 8 592,47 грн 3% річних та 158 701,47 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, апелянт зазначив, що позивачем, в порушення умов договору, не було виставлено рахунок-фактуру на оплату товару, поставленого згідно Специфікації №5 до договору, в редакції додаткової угоди від 22.04.2014, у зв'язку з чим строк виконання зобов'язання з оплати 131 177,70 грн у відповідача не настав.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє дані твердження скаржника, оскільки рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлені товари.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405.
Твердження апелянта про те, що товар згідно видаткової накладної від 22.04.2016 №22 прийнято неуповноваженою особою відповідача, оскільки у довіреності від 16.04.2014 №1604.3 як підставу отримання товарно-матеріальних цінностей визначено рахунок №27 від 13.03.2014, згідно якого передбачено менша вартість товару, ніж було поставлено, колегія суддів находить необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними у справі доказами.
Судова колегія зазначає, що факт здійснення господарських операцій сторонами з поставки товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами, якими є видаткові накладні, на яких і ґрунтуються позовні вимоги. Останні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 №88.
При цьому, підписана видаткова накладна є належним доказом отримання товару контрагентом, а прийняття юридичною особою товару за видатковими накладними та його часткова оплата свідчать про схвалення юридичною особою дій свого представника.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем доказів оплати товару у повному обсязі не надано, що в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.
Оскільки розмір заборгованості підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 191 902,40 грн.
Водночас у зв'язку з простроченням оплати отриманого товару позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 8 592,47 грн та інфляційних втрат у розмірі 158 701,47 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Колегія суддів встановила, що позивачем правильно розраховано розміри 3 % річних та інфляційних втрат, а відтак, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку щодо задоволення цих позовних вимог у заявленому позивачем обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач також зазначає про порушення судом норм процесуального права, а саме, здійснення розгляду справи за відсутності його представника, що є безумовною підставою для скасування рішення суду.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Запорізька механізована колона №1» було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103036931446, наданням відзиву на позовну заяву та участю представника відповідача у судовому засіданні 02.02.2016, що відображено у протоколі судового засідання, а відтак, дані твердження апелянта колегія суддів находить безпідставними.
Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 10.03.2016 у справі №910/30557/15 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька механізована колона №1» без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька механізована колона №1» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 у справі №910/30557/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва в від 10.03.2016 у справі №910/30557/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/30557/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Г.А. Жук
С.Я. Дикунська