12 липня 2016 року Житомир справа № 806/930/16
категорія 12.3
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шимоновича Р.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 28825,40 грн. та моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на його користь компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 33229,00 грн;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на його користь 5000,00 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме: одноразова грошова допомога при звільненні виплачена лише 16.05.2016, у той час, як він звільнений із органів поліції з 05.02.2016. На переконання позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України. Також, стверджує, що непроведення вчасних виплат завдало йому моральної шкоди на суму 5000,00 грн.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, подав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача заперечив проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях. Стверджує, що проходження служби в органах поліції врегульовано спеціальним законодавством, яким не передбачена виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, а тому дія норм Кодексу законів про працю України на таких осіб не поширюється, що повністю узгоджується із роз'ясненями Верховного Суду України, викладеними у поснові Пленуму від 24.12.1999 № 13. Також, просив справу розглянути в порядку письмового провадження, про що подав відповідну заяву.
Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Встановлено, що у період з 19.03.1997 по 05.02.2016 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та поліції України на різних посадах, останньою з яких була - старший слідчий Житомирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області (а.с. 9).
Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 05.02.2016 №72 о/с позивач звільнений зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію", вислуга років на день звільнення складає 20 років 6 місяців 15 днів, у пільговому обчисленні - 23 роки 4 місяця 12 днів (а.с. 10).
При цьому, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем не була проведена у день звільнення ОСОБА_1, що підтверджується його неодноразовими зверненнями до відповідача (а.с. 16-19).
Головне управління Національної поліції в Житомирській області у письмових запереченнях стверджує, що не має правових підстав для виплати одноразової грошової допомоги, оскільки Кабінетом Міністрів України на час звільнення позивача не було прийнято рішення щодо порядку нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з органів поліції.
Згідно зі частиною першою статті 9 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в редакції чинній на момент звільнення позивача, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (частина четверта статті 9 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб").
На виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" і постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".
Згідно пункту 10 Постанови, в редакції чинній на момент звільнення позивача, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
02.03.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №154, якою внесено зміни до постанови №393 та передбачено також виплату одноразової грошової допомоги поліцейським при звільненні їх зі служби в поліції.
Як зазначає позивач, 16.05.2016 відповідачем виплачено йому одноразову грошову допомогу при звільненні.
При цьому, вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд виходив з наступних мотивів.
Так, норми Кодексу законів про працю України регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України "Про Національну поліцію".
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988, постановою від 17.07.1992 №393.
Зазначені норми є нормами спеціального законодавства і підлягають до застосування при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів поліції та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у пункті 2 частини другої Постанови Пленуму Верхового Суду України "Про практику застосування судами законодавства про працю" від 24.12.1999 № 13, якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
Але, при цьому, суд зазначає, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно приписів статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до пункту 3 Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
За змістом пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ/поліції норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на службі в поліції є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), а тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню (пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999).
Середньоденний заробіток становить: 13160,00 грн (грошове забезпечення за грудень 2015 року та січень 2016 року) поділити на 42 дня (кількість фактично відпрацьованого часу за грудень 2015 року та січень 2016 року) дорівнює 313,33 грн.
Середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 313,33 грн (середньоденний заробіток) помножити на 99 днів (час затримки розрахунку з 08.02.2016 (робочий день, наступний після звільнення) по день виплати одноразової грошової допомоги при звільненні - 16.05.2016) дорівнює 31019,67 грн.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за затримку проведення розрахунку в саме в розмірі 31019,67 грн, так як позивачем при обрахунку розміру компенсації допущено помилку, а саме: невірно обраховано кількість фактично відпрацьованого часу за грудень 2015 року та січень 2016 року, а також, невірно визначено день, з якого розпочинається перебіг часу затримки проведення розрахунку.
Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно пункту 5 зазначеної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У ході судового розгляду справи не встановлено наявність причинного зв'язку між шкодою і оспорюваними діями відповідача, що свідчить про безпідставність позовних вимог у цій частині.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 128, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 08.02.2016 по день фактичного розрахунку - 16.05.2016 в сумі 31019,67 грн грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Р.М.Шимонович