11 липня 2016 року м. Київ справа № 800/359/16
Суддя Вищого адміністративного суду України Лосєв А.М., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
доВерховної Ради України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
29 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Верховної Ради України, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо не прийняття рішення про передачу гуртожитку по вулиці Обсерваторній, 11/1 до територіальної громади міста Києва;
2) зобов'язати Верховну Раду України прийняти рішення та передати гуртожиток по вулиці Обсерваторній, 11/1 до територіальної громади міста Києва.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2016 року зазначений позов було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків.
11 липня 2016 року недоліки позовної заяви були усунуті.
Розглянувши позовну заяву разом з доданими до неї документами, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.
Згідно частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України також закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність Верховної Ради України, яка полягає у неприйнятті рішення про передачу гуртожитку у власність територіальної громади.
На обґрунтування пред'явленого позову зазначено, що відповідно до положень Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» рішення про передачу у власність гуртожитків до територіальної громади міста Києва уповноважена приймати Верховна Рада України.
Законом України «Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012 - 2015 роки» затверджено загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012 - 2015 роки.
Однак, до 31 грудня 2015 року відповідачем не було прийнято відповідного рішення про передачу гуртожитку по вулиці Обсерваторній, 11/1 в місті Києві до комунальної власності, чим допущено протиправну бездіяльність, яка грубо порушує право позивача на житло, що гарантоване статтею 47 Конституції України.
Тобто, предметом даної вимоги є захист права позивача на житло.
Тим часом, спір про захист права конкретної фізичної особи на одержання житла є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права, можуть виступати учасниками цивільних відносин (статті 2, 80 Цивільного кодексу України), і розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.
Частиною 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У Кодексі адміністративного судочинства України не передбачено винятків з установленого Цивільним процесуальним кодексом України правила, зокрема щодо розгляду спорів про забезпечення житлом мешканців гуртожитків державної форми власності.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2008 року у справі №21-2172во07.
Додатково суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що предметом спору є право володіння, користування і розпорядження нерухомим майном, яке є державною власністю і той факт, що Верховна Рада України є суб'єктом владних повноважень, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2008 року у справі №21-1540во06.
Згідно з частиною 1 статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Відтак, дана справа не відповідає вищенаведеному нормативному визначенню адміністративної справи, а тому суд приходить до висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, на виконання приписів частини 6 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суд роз'яснює позивачу про те, що з аналогічним позовом він має право звернутися до суду загальної юрисдикції в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 109, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя
Вищого адміністративного
суду України А.М. Лосєв
Суддя А.М. Лосєв