"06" липня 2016 р. м. Київ К/800/1886/15
Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград»
на постанову та ухвалуКіровоградського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року
у справі№ 811/3243/13-а
за позовомОбласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград»
доЗнам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області
проскасування податкових повідомлень-рішень,
Обласне комунальне виробниче підприємство «Дніпро-Кіровоград» (далі - ОКВП «Дніпро-Кіровоград») звернулось в суд з позовом до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - Знам'янська ОДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 липня 2013 року № 0000161115, № 0000151115, якими за затримку сплати грошового зобов'язання за платежем надходження збору за спеціальне використання води від підприємств ЖКГ, зобов'язано сплатити штраф в розмірі 4 995, 24 грн. та 2 460, 10 грн. відповідно; № 0000271115 та № 0000171115, якими за затримку сплати грошового зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб, зобов'язано сплатити штраф у розмірі 91, 98 грн. та 50 689, 26 грн. відповідно.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОКВП «Дніпро-Кіровоград» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги частково, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку позивача за період з 01 січня 2013 року по 26 липня 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 26 липня 2013 року № 199/1530/03346822 (далі - акт), згідно з яким позивачем порушено вимоги підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 та пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України.
На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 липня 2013 року:
- № 0000161115, яким за затримку сплати грошового зобов'язання за платежем надходження збору за спеціальне використання води від підприємства ЖКГ, зобов'язано сплатити штраф в розмірі 4 995, 24 грн.;
- № 0000151115, яким за затримку сплати суми грошового зобов'язання за платежем надходження збору за спеціальне використання води від підприємства ЖКГ, зобов'язано сплатити штраф в розмірі 2 460, 10 грн.;
- № 0000271115, яким за затримку сплати грошового зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб, зобов'язано сплатити штраф у розмірі 91, 98 грн.;
- № 0000171115, яким за затримку сплати грошового зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб, зобов'язано сплатити штраф у розмірі 50 689, 26 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Право на проведення органами державної податкової служби камеральних перевірок встановлено пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, у відповідності до якого камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби. (підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).
Пунктами 36.1, 36.5 статті 36 Податкового кодексу України встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Згідно з п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Системний аналіз наведених положень Податкового кодексу України, що діяли на час спірним правовідносин, дає підстави стверджувати, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому під час проведення камеральної перевірки не має правових підстав для визначення порушень термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання.
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій належними чином не перевірили усі обставини по справі, зокрема, підстави та порядок проведення перевірки, не дослідили вчинені відповідачем дії та їх відповідність закону, як і не перевірили порядок прийняття акта перевірки і його відповідність вимогам закону.
Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість суду касаційної інстанції перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» задовольнити частково.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року у справі № 811/3243/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев
Н.Є.Маринчак