"06" липня 2016 р. м. Київ К/800/2883/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,
секретар судового засідання Корецький І.О.,
за участю: представника позивача: Павленка В.В.,
представника відповідача: Демченка С.В.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ»
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року
у справі № 804/123/14
за позовом Публічного акціонерного товариства «ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Публічне акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного Управління Міндоходів (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року № 0000433230.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено камеральну перевірку даних Товариства, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2013 року, за результатами якої складений акт від 08 листопада 2013 року № 306/32.3/00191000, згідно з яким позивачем порушено вимоги пунктів 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в зв'язку із чим завищено суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку у розмірі 513 366 грн., заявленої Товариством у податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2013 року у сумі 25 645 756 грн.
Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2013 року (від 18 вересня 2013 року № 9058038781) та уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за липень 2013 року (від 18 вересня 2013 року № 9058038520), не визнано як податкову звітність.
На підставі вказаного акта Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року № 0000433230, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 513 366 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 256 683 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що повідомлення від 18 вересня 2013 року №8442/10.32.5, яким відмовлено у прийнятті уточнюючих розрахунків від 18 вересня 2013 року № 9058038781 та від 18 вересня 2013 року № 9058038520, надіслано на адресу головного бухгалтера Товариства 20 вересня 2013 року та отримано останнім 2 жовтня 2013 року, що підтверджується копіями фіскального чека та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.65-66).
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, оскільки уповноважені особи позивача знали про факт відмови у прийнятті уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань.
Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.
Згідно з пунктом 49.15 статті 39 Податкового кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання податковим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.
За змістом пункту 42.1 статті 42 Податкового кодексу України податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Відповідно до пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
З аналізу наведених норм слідує, що податкові декларації, в тому числі й уточнюючі розрахунки до них, вважаються поданими в разі недотримання податковим органом вимог щодо направлення платнику податків, за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, письмової відмови рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Разом з тим, попередні судові інстанції наведеному правовому регулюванню спірних правовідносин оцінки не надали та не перевірили чи направлялася Інспекцією письмова відмова прийняти уточнюючі розрахунки у спосіб, що визначений положеннями Податкового кодексу України.
Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість суду касаційної інстанції перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев
Н.Є.Маринчак