Дата документу Справа №
Є.У. № 324/699/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Лінник Г.О.
Провадження № 22-ц/778/2072/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
22 червня 2016 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Трофимової Д.А.
Суддів: Крилової О.В.
ОСОБА_2
При секретарі: Семенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Донецького національного університету про поновлення на роботі, виплату заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди,
У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що з 16 травня 2011 року він працював сторожем у гуртожитку № 7 Донецького національного університету. З 1 травня 2013 року він був переведений на посаду коменданта гуртожитку № 7 цього ж навчального закладу.
На початку липня 2014 року ряд гуртожитків студентського містечка були захоплені озброєними бойовиками, що зробило неможливим нормальне функціонування закладу. Згодом з соціальних мереж він дізнався про переїзд університету в м. Вінниця. Враховуючи, що з ним був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 17 липня 2013 року, він залишився в м. Донецьк, де продовжив працювати на займаній посаді. Проте, заробітна плата за вересень та подальші місяці не виплачувалася.
В подальшому позивач дізнався, що наказом ректора Донецького національного університету № 249-К/16 від 06.10.2014 року його було звільнено на підставі ст. 36 п. 6 КЗпП України. ОСОБА_3 вважає своє звільнення незаконним.
Крім того, внаслідок незаконних дій відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає в наступному: порушились його нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного життя, порушені стосунки з оточуючими людьми, через відсутність заробітку він та його родина опинились в скрутному матеріальному становищі, оскільки заробітна плата є їх джерелом існування.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд зобов'язати керівництво Донецького національного університету зробити наступні юридичні дії за фактом його звільнення: визнати його звільнення незаконним, поновити на роботі; провести його звільнення за ст. 36 п. 6 КЗпП України відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України; видати в день звільнення належним чином оформлену трудову книжку відповідно до Інструкції № 58; здійснити з ним розрахунок в терміни, вказані в ст. 166 КЗпП України з урахуванням рівня інфляції; надати копію наказу про його звільнення; виплатити компенсацію за невикористану відпустку згідно вимог ст. 83 КЗпП України; виплатити компенсації та виплати, які гарантовані колективним договором і іншими нормативними документами; письмово повідомити його про види і розміри перед виплатою вказаних сум; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 900 000 грн.
Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 551,20 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
При апеляційному розгляді справи позивач надав суду письмові пояснення до апеляційної скарги (т. 3, а.с. 37-51), які особисто підтвердив у судовому засіданні апеляційного суду, відповідно до яких свої позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги підтримав частково, просив визнати незаконним наказ ректора Донецького національного університету про його звільнення, поновити його на роботі на тій посаді, з якої його було звільнено, стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі та індексацію в сумі 2 348 грн. 80 коп., компенсацію за невикористану відпустку - 451 грн. 80 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу - 53 869 грн. 22 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 900 000 грн.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
На підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок надзвичайної ситуації, що склалася в м. Донецьку у 2014 році, порушень діючого законодавства України про працю при звільненні ОСОБА_3 з боку власника чи уповноваженого ним органу допущено не було.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 6, 7 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю ст. 5-1 КЗпП України визначено, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення.
За правилами ст. 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 від 22.06.1982 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» (ратифікована 04.02.1994р.) трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
Пленум Верховного Суду України в п. 18 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.
Звільнення є одним із видів дисциплінарних стягнень (ст. 147 КЗпП України).
Положеннями ст. 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору з працівником.
Пунктом 6 частини 1 цієї норми визначено, що такою підставою може бути відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 КЗпП України, та в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 32 КЗпП України).
З матеріалів справи вбачається, що з 16 травня 2011 року ОСОБА_3 знаходився у трудових відносинах з Донецьким національним університетом, працюючи на посаді сторожа, а наказом від 13 травня 2013 року його було переведено на посаду коменданта гуртожитку № 7 цього ж навчального закладу (т. 1, а.с. 7-9).
Відповідно до Наказу Міністерства Освіти і Науки України від 30 вересня 2014 року № 1084 «Про організацію освітнього процесу Донецького національного університету України в місті Вінниця», враховуючи складну суспільно-політичну ситуацію на сході України та продовження збройного конфлікту на території міста Донецьк, з метою збереження життя та здоров'я громадян України, а також забезпечення конституційного права кожного на належні, безпечні і здорові умови праці (у тому числі навчання), на заробітну плату, не нижче від визначеної законом, Донецький національний університет буде проводити свою освітню діяльність на території м. Вінниця.
Згідно п. 2 цього Наказу, Ректору Донецького національного університету України доручено: «забезпечити оперативне інформування співробітників і студентів Університету через веб-сайт Університету www.donnu.edu.ua з усіх питань, що стосуються організації освітнього процесу, забезпечення місцем проживання (гуртожитками) тощо».
Відповідно до п. 3 вказаного Наказу було оголошено про те, що «Співробітникам, аспірантам (докторантам) та студентам Донецького національного університету України, які мають бажання продовжити працювати (навчатися) у цьому Університеті (чи в системі освіти та науки України), зареєструватися на сайті https://donnu.gov.ua/ (конфіденційність гарантована) або ж повідомити керівництво будь-яким іншим способом про своє бажання працювати (навчатися) у цьому Університеті (т. 2, а.с. 8).
Наказом ректора Донецького національного університету № 249-К/16 від 06.10.2014р. позивач був звільнений із посади коменданта гуртожитку № 7 Донецького національного університету за п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з відмовою від переведення в іншу місцевість разом з ДонНУ. Підстава: наказ МОНУ від 30.09.2014р. № 1084 «Про організацію освітнього процесу Донецького національного університету України в місті Вінниця» (т. 2, а.с. 14).
Судом надано невірну правову оцінку тим обставинам, які слугували підставою для звільнення позивача, у результаті чого було зроблено помилковий висновок про законність звільнення особи за п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Висновок суду про те, що відповідачем вжито вичерпних заходів щодо повідомлення позивача про нове місце розташування Донецького національного університету є необґрунтованим. Цей висновок жодними належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПУ України не підтверджуються.
Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд послався на довідку заступника директора Навчально-практичного обчислювального центру Донецького національного університету № 10/01-13/25 від 18.02.2016 року, згідно якої у Базі даних співробітників, аспірантів (докторантів), студентів, що зареєструвалися відповідно до Наказу МОН України від 30.09.2014 року № 1084 на сайті https://donnu.gov.ua/ з метою повідомлення про своє бажання працювати (навчатися) в Донецькому національному університеті у м. Вінниця, відсутня інформація щодо реєстрації ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 9).
Проте, розміщення вказаної вище інформації на сайті не підтверджує оповіщення позивача про зміну місця знаходження Донецького національного університету України.
Законодавчо обов'язок щодо оповіщення особи покладено саме на роботодавця. Обов'язок щодо відшукання працівників Університету (у т.ч. і ОСОБА_3В.) та повідомлення їх про зміну місця знаходження Університету, наказом міністра Міністерства Освіти і Науки України № 1084 від 30 вересня 2014 року було покладено на ректора Донецького національного університету України.
В матеріалах справи відсутні як докази повідомлення позивача про нове місце розташування Донецького національного університету, так і письмова відмова ОСОБА_3 переїжджати разом із Університетом до іншого міста.
Колегія суддів бере до уваги, що проведення на окупованій території антитерористичної операції та втрата відповідачем документів Університету ускладнили виконання обов'язку відповідача, як роботодавця, про повідомлення позивача про нове місце розташування Донецького національного університету й отримання від працівника відмови від переведення на роботу в іншу місцевість разом із Університетом, проте, вказані обставини не можуть слугувати підставами для визнання законним порушення трудового законодавства, зокрема конституційного права позивача на працю.
З огляду на вищевказані порушення у діях роботодавця, суд зробив помилковий висновок про законність дій відповідача при звільненні ОСОБА_3 Звільнення з підстав п. 6 ст. 36 КЗпП України вимагає дотримання відповідних вимог, передбачених законодавством про працю України, а доказів про їх виконання відповідачем не надано. Відтак, звільнення позивача не можна вважати законним, т.я. воно проведено з порушенням відповідного порядку.
В зв'язку з недоведеністю законності звільнення позивача, наказ ректора Донецького національного університету № 249-К/16 від 06.10.2014р. в частині звільнення ОСОБА_3 з займаної посади за п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з відмовою від переведення в іншу місцевість разом з ДонНУ є незаконним.
За вимогами ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, на підставі ст. 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на роботі на посаді коменданта гуртожитку № 7 Донецького національного університету, тобто, на тій посаді, з якої його було звільнено.
Далі, за положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належну оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
У порушення вищезазначених норм, позивача не було ознайомлено із наказом про звільнення та не було вручено його копію, не було видано належну оформлену трудову книжку та не проведено розрахунку у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: "Про оплату праці", "Про індексацію грошових доходів населення", "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати"; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
За положеннями ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
За нормами ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
За положеннями ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Крім того, положеннями статті 34 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Середній заробіток позивача визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 з подальшими змінами.
Пунктами 2 та 8 Порядку "Обчислення середньої заробітної плати", який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з довідки відповідача № 45/01-13/18 від 27.04.2016 року, первинна бухгалтерська, кадрова, нормативно-правова та інша документація Донецького національного університету станом на 31 серпня 2014 року, а також матеріальні цінності захоплені невстановленими особами та залишилися у місті Донецьку (т. 2, а.с. 182, 207).
Посилаючись на вказані обставини, представник відповідача пояснив колегії суддів, що Університет позбавлений можливості надати дані про заборгованість по заробітній платі, середній заробіток ОСОБА_3 та дані про невикористану відпустку.
Проте, як встановлено судом, заробітну плату за липень і за серпень 2014 року позивачу було виплачено, що підтверджено копіями розрахункових листків за липень та серпень 2014 року, платіжних доручень від 24.11.2014 року та від 26.11.2014 року, витягів з відомостей нарахування заробітної плати (т. 2, а.с. 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26).
Так, за 23 робочих дні липня 2014 року позивачу було нараховано 2 104,67 грн., за 20 робочих дні серпня 2014 року - 1 604,67 грн. Таким чином, середній заробіток за ці два місяці складає 3 709,34 грн. (2 104,67 грн. + 1 604,67 грн.), середньомісячний заробіток - 1 854,67 грн. (3 709,34 грн. : 2), а середньоденна заробітна плата становить 86,26 грн. (3 709,34 грн. : 43 роб. дн.).
У матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості по заробітній платі, індексації, що наданий позивачем, який зроблений у відповідності до вищевказаних положень КЗпП України, Законів України: "Про оплату праці", "Про індексацію грошових доходів населення", "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (т. 3, а.с. 37-51).
Так, заборгованість по заробітній платі та індексація за період з 01 вересня по 06 жовтня 2014 року становить 2 348 грн. 80 коп.
Також, ОСОБА_3 надано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07 жовтня 2014 року по 22 червня 2016 року (період вимушеного прогулу з дня звільнення позивача по день ухвалення судового рішення про поновлення), який становить 53 869 грн. 22 коп. (вказана сума визначена без утримання податку й інших обов'язкових платежів). Зазначений розрахунок зроблено відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 з подальшими змінами.
Далі, порядок виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку регулюється ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки», згідно з якими грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку виплачується працівнику, зокрема, у разі його звільнення.
Як вбачається з наказу ректора Донецького національного університету № 761/06 від 26.03.2014 року, позивачу підлягає до виплати компенсація за 7 календарних днів невикористаної відпустки (т. 3, а.с. 28-29).
Згідно наданого позивачем розрахунку, який зроблено відповідно до вищевказаних вимог Закону, грошова компенсація за невикористану відпустку (7 календарних днів) становить 451,80 грн. (т. 3, а.с. 37-51).
Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За положеннями п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (статті 1, 3, 4, 31 ЦПК України)
Колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України. Враховуючи, що колегією встановлено факт порушення законних трудових прав позивача, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації його життя, оскільки позивач був змушений звертатися до суду для відстоювання своїх інтересів, обсяг моральних страждань, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, виходячи з засад розумності та справедливості, колегія визначила, що належною компенсацією отриманої позивачем моральної шкоди є сума 3 000 грн., що є виваженим, справедливим та співмірним зі ступенем та тривалістю моральних страждань, заподіяних позивачу.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
З урахуванням наведеного, на підставі ст.ст. 307, 309 ЦПК України судова колегія вбачає підстави для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, а саме, визнання незаконним наказу ректора Донецького національного університету № 249-К/16 від 06.10.2014р. в частині звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України, поновлення позивача на посаді коменданта гуртожитку № 7 Донецького національного університету, стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі в сумі 2 348 грн. 80 коп., компенсації за невикористану відпустку - 451 грн. 80 коп., середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 53 869 грн. 22 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 3 000 грн.
Відповідно до ч. 3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а колегією суддів ухвалено нове рішення, яким його позов задоволено частково, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої Законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що у 2015 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2015 року становить 1 218 грн.
За ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Згідно з п.п. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду дорівнює 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Таким чином, в дохід держави з відповідача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору у суді першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 2 039 грн. 99 коп. (810,30 грн. + 1 229,69 грн.).
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2016 року по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати незаконним наказ ректора Донецького національного університету № 249-К/16 від 06.10.2014р. в частині звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Поновити ОСОБА_3 на посаді коменданта гуртожитку № 7 Донецького національного університету.
Стягнути з Донецького національного університету на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в сумі 2 348 грн. 80 коп., компенсацію за невикористану відпустку - 451 грн. 80 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу - 53 869 грн. 22 коп.
Виплату заробітної плати провести за вирахуванням податку на прибуток та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Донецького національного університету на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 грн.
Стягнути з Донецького національного університету в дохід держави судовий збір у сумі 2 039 грн. 99 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: