06 липня 2016 року м. Київ К/800/41214/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Перша Українська Хімічна Компанія»
на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2015 року
та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року
у справі№826/5358/15
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Перша Українська Хімічна Компанія»
доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша Українська Хімічна Компанія» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ПУХК») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26 вересня 2014 року № 0009762207.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Перша Українська Хімічна Компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Каракал груп» за період з 01 січня 2013 року по 30 червня 2014 року.
За результатами перевірки 17 вересня 2014 року складно акт №436/1/22-07/33226752, в якому зафіксовано встановлені податковим органом порушення ТОВ «ПУХК» пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень 2014 року на 64617,00 грн.
На підставі висновків зазначеного акта перевірки відповідачем 26 вересня 2014 року винесено податкове повідомлення - рішення №0009762207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 80771,00 грн., з яких за основним платежем 64617,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 16154,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність у контрагента позивача реальної можливості для здійснення господарської операції, за результатами якої позивачем сформовано податковий кредит.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
У розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Відповідні висновки суду узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 червня 2014 року між позивачем та ТОВ «Каракал груп» було укладено договір про надання послуг № КП/01, відповідно до умов якого останній зобов'язувався надати позивачу послуги з переробки та налагодження доліт згідно із специфікацією.
Відповідно до підпункту 1.2 вказаного договору найменування, одиниці виміру, номенклатура та загальна кількість доліт, що підлягають переробці та налагодженню за цим договором визначаються додатковими угодами.
Як вбачається із змісту Специфікації, яка є додатком №1 до договору, роботи з переробки та налагодження доліт включають: огляд та перевірка доліт з метою виявлення пошкоджень або невідповідності технічним умовам, які утворилися в результаті вантажно-розвантажувальних робіт, тривалого транспортування, зберігання або виробничого браку чи дефекту в місці, попередньо зазначеному замовником; перевірка калібру різьби; перевірка зовнішніх діаметрів; дефектоскопія та налагодження лап долота; перевірка твердості наплавки козирка долота; дефектоскопія шапок на наявність тріщин; навантаження доліт, що пройшли перевірку на місце його перебування до проведення робіт; вилучення, вивезення, утилізація пошкоджених доліт в разі неможливості їх налагодження.
Тим часом, позивачем не було надано пояснень та документального підтвердження економічної необхідності укладення зазначеного договору, а також не надано доказів на підтвердження відображення результатів зазначеного договору в бухгалтерському обліку.
Також позивачем не спростовано висновки судів про відсутність у його контрагента можливості виконати зазначених договір.
В касаційній скарзі платник податків зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, проте жодних доказів на підтвердження зазначеного ним не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Українська Хімічна Компанія» залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року у справі №826/5358/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: А.М. Лосєв
Судді: Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна