10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Зеленко А.В.
Суддя-доповідач:Капустинський М.М.
іменем України
"05" липня 2016 р. Справа № 288/1631/14-а
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Капустинського М.М.
суддів: Мацького Є.М.
Шидловського В.Б.,
за участю секретаря судового засідання Гунько Л.В.,
апелянта, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Попільнянського районного суду Житомирської області від "08" червня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Лікар Попільнянського районного відділення Андрушівського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ "ЖОЛЦ ДСЕСУ" ОСОБА_4 про вчинення певних дій,
В листопаді 2014р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про:
- визнання незаконною відмову дати обґрунтовану відповідь по суті порушених ним у зверненні-запиті від 19.07.2013р.;
- зобов'язати належного відповідача дати обґрунтовану відповідь по суті його звернення від 19.07.2013р.;
- відшкодувати за рахунок держави моральну шкоду в розмірі 2 мінімальних заробітні плати;
- встановити судом строк для подання відповідачем до суду звіту про виконання постанови.
Постановою Попільнянського районного суду Житомирської області від 08.06.2015р. в задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний позивачем лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у розмінні статті 17 КАС України, а позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених, на його думку, прав, шляхом визнання незаконною (тобто не передбачену жодним законом) відмови дати обґрунтовану відповідь по суті питань, порушених ним у зверненні-запиті від 19 липня 2013 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції із ухваленням нового - про задоволення позову.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши докази, зібрані в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення скарги з огляду на наступне.
Предметом даного позову є визнання незаконною відмови відповідача у наданні обґрунтованої відповіді по суті питань, викладених у зверненні-запиті від 19 липня 2013 року, зобов'язання надати обґрунтовану відповідь.
Відповідно до преамбули Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації".
Проаналізувавши запит позивача, колегією суддів встановлено, що вказаний запит за своїм змістом є інформаційним запитом у розумінні Закону України "Про доступ до публічної інформації" (надалі по тесту - Закон).
Приписами ст.10 Закону визначено, що кожна особа має право, зокрема, знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону.
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (ст.12 Закону).
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.19 Закону запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Як визначено ч.ч.4,5 ст.19 Закону письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити:
1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Судом встановлено, що 19 липня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Попільнянського відділення - філії відділу Андрушівського санітарного нагляду міжрайонного управління головного управління державної санітарно-епідеміологічної служби в Житомирській області із запитом на отримання інформації щодо сплати Попільнянською райсанепідстанцією за період його роботи з 11 лютого 1999 року по 18 лютого 2005 року обов'язкових страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (а.с.4).
Враховуючи наведені вище норми законодавства та проаналізувавши запит позивача від 19.07.2013р. на відкриту інформацію щодо обов'язкових страхових внесків, суд вважає, що він відповідає всім наведеним вимогам, а тому має розглядатись у порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».
На запит позивача останньому надано відповідь від 13.06.2014р., в якій з посиланням на приписи ст.7 ЗУ "Про звернення громадян" зазначено про повернення запиту у зв'язку із відсутністю повноважень у відділення та у посадової особи відділення на надання відповіді.
Частиною першою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
При цьому, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч.2 ст.6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст.21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч.5 ст.19 цього Закону (ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Крім того, згідно з ч.2 наведеної статті, відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (ч.3 ст.22 Закону).
Відповідно до ч.4 ст.22 Закону у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови;
4) порядок оскарження відмови;
5) підпис.
Таким чином, надана позивачу відповідь лікарем Попільнянського районного відділення Андрушівського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ "ЖОЛЦ ДСЕСУ" ОСОБА_4 від 13 червня 2014 року, оформлена без належних реквізитів, найменування посади та прізвища посадової особи.
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до статті 3 КАС України адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.
Виходячи з наведеного, колегія суддів критично ставиться до тверджень суду першої інстанції, про те, що позивачем був обраний невірний спосіб захисту порушених прав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав позивачу відповіді на запитувану публічну інформацію в контексті приписів ст.ст.20,22 ЗУ "Про доступ до публічної інформації", а відтак протиправно обмежив право позивача на доступ до публічної інформації.
В зв'язку з наведеним, обґрунтованими є позовні вимоги про визнання незаконною відмови дати обґрунтовану відповідь та зобов'язання належного відповідача дати обґрунтовану відповідь по суті звернення від 19.07.2013р..
Також, колегія суддів не погоджується і з висновком суду першої інстанції що ідентичність звернення позивача по даній справі з його зверненням у справі №2а-288/52/13, свідчить про невірний вибір способу захисту порушених прав позивачем у розглядаємій справі. З оглянутих матеріалів зазначених справ слідує, що хоча справи й стосуються одного звернення від 19.07.2013 року, але вони мають різний предмет спору, який стосується різних форм реагування Відповідача на зазначене звернення.
Що до позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі двох мінімальних заробітних плат, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Зокрема, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач стверджуючи про те, що відповідачем завдано йому моральну шкоду, обґрунтувуючи в чому полягає ця шкода, не довів факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з встановленим порушенням.
З урахуванням наведеного позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Таким чином, встановивши, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини в справі, порушено норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Попільнянського районного суду Житомирської області від 08.06.2015р. та задовольнити позов частково.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, постанову Попільнянського районного суду Житомирської області від "08" червня 2015 р. скасувати, прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати незаконною відмову дати обґрунтовану відповідь по суті питань, порушених в запиті від 19.07.2013р..
Зобов'язати Лікаря-завідувача Попільнянського районного відділення Андрушівського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ "ЖОЛЦ ДСЕСУ" ОСОБА_4 надати обґрунтовану відповідь по суті звернення від 19.07.2013р. в контексті приписів ст.ст.20, 22 ЗУ "Про доступ до публічної інформації".
В решті позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.М. Капустинський
судді: Є.М. Мацький
В.Б. Шидловський
Повний текст cудового рішення виготовлено "06" липня 2016 р.
Роздруковано та надіслано:р.л.п.
1- в справу:
2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1,13501
3- відповідачу/відповідачам: Лікар Попільнянського районного відділення Андрушівського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ "ЖОЛЦ ДСЕСУ" ОСОБА_4 АДРЕСА_2