13 червня 2016 року м. Київ К/800/31630/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Веденяпіна О.А.
Пилипчук Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013
у справі №2а-10689/12/2670
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень - рішень,-
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.03.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013, в задоволенні позову відмовлено.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 19 квітня 2012 року №255/17-20/НОМЕР_1.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення:
- пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року на суму 278915,00 грн.; вказане порушення мотивоване тим, що позивач уклав з контрагентами ТОВ «ТПК «Техномашпостач» та ТОВ «Проммаст-стандарт» нікчемні правочини у зв'язку з неможливістю фактичного здійснення закупівлі товарів для їх подальшої реалізації;
- статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92 - неналежне ведення обліку доходів та витрат, а саме: книга обліку доходів та витрат форми №10 при здійсненні господарської діяльності за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року велась неналежним чином; заниження оподатковуваного доходу за 2010 року на 30796,83 грн., за 2011 рік на 351955,70 грн. у зв'язку із заниженням валового доходу та завищення валових витрат;
- підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 6754,00 грн.; завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по податковій накладній від 03 грудня 2008 року, виписаній ТОВ «Укрмашхимкомпонент» на суму податку на додану вартість 760,00 грн.; заниження податку на додану вартість за травень 2009 року на 760,00 грн., за грудень 2010 року на 6754,00 грн.; зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість за січень-травень, серпень 2011 року з суми 55 783,00 грн. до 0,00 грн. у зв'язку з укладанням нікчемних правочинів з ТОВ «ТПК «Техномашпостач» та ТОВ «Проммаст-стандарт».
На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 травня 2012 року №0001431740, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (від підприємницької діяльності) на 55611,19 грн., у тому числі за основним платежем - 51880,51 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3750,68 грн. та №0001441740, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 69643,25 грн., у тому числі за основним платежем - 63297,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6346,25 грн.
За результатами адміністративного оскарження, відповідно до рішення Державної податкової служби у місті Києві від 17 липня 2012 року №799/Л/12-314, збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 14633,89 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 07 травня 2012 року №0001441740 в частині грошового зобов'язання у розмірі 950,00 грн. щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по податковій накладній від 03 грудня 2008 року, виписаній ТОВ «Укрмашхимкомпонент».
Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 липня 2012 року №0002021740, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (від підприємницької діяльності) на 14633,89 грн., у тому числі за основним платежем - 11089,73 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3544,16 грн. та №0002031740, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 68693,25 грн., у тому числі за основним платежем - 62537,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6156,25 грн.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається позивач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.
Відповідно до частин першої та другої статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92 оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Відповідно до частини третьої статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92 до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до звітів суб'єкта малого підприємництва-фізичної особи-платника єдиного податку за перший-четвертий квартали 2010 року та декларації про доходи, одержані за четвертий квартал 2010 року позивач за 2010 рік отримала доходи у розмірі 608715,67 грн., за даними акта перевірки за 2010 рік позивач отримала дохід у розмірі 630458,80 грн.
При порівнянні даних руху коштів на розрахунковому рахунку позивача у банку вона отримала дохід за 2010 рік у розмірі 639937,35 грн.
За даними податкової декларації про майновий стан та доходи за 2011 рік позивач отримала доходи у розмірі 1354202,30 грн. (без податку на додану вартість), за даними акта перевірки та пояснювальної записки позивача від 03 квітня 2012 року, що надавалась до перевірки, за 2011 рік позивачем отримані доходи у розмірі 1376486,66 грн. (без податку на додану вартість) та 1651784,19 грн. (з податком на додану вартість), у тому числі: за даними виписок по рахунку у банку - 696459,00 грн., та згідно накладних, що відображають бартерні операції із ЗАТ «Піастрелла» та ПП «Київ Снаб Пром» - 955325,19 грн.
Позивач, за результатами самостійно проведеної перевірки, не заперечує факту заниження обсягу виручки, задекларованої нею у 2010 та 2011 роках, однак вважає, що розмір такого заниження є меншим ніж зазначено в акті перевірки, при цьому жодних доказів на підтвердження таких розрахунків не надано.
З метою встановлення розміру заниження позивачем обсягу виручки судом призначено судово-економічну експертизу, однак у зв?язку з не здійсненням позивачем попередньої оплати за рахунком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, вона не проведена.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов?язаний суб?єкт владних повноважень.
Разом з тим, відповідно до ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до принципу змагальності кожна із сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про підтвердження доводів відповідача про заниження позивачем обсягу виручки, задекларованої у 2010 та 2011 роках.
Щодо формування позивачем витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «ТПК «Техномашпостач» та ТОВ «Проммаст-стандарт», то судова колегія вважає за необхідне погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про не підтвердження реальності зазначених операцій.
Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Аналогічні вимоги містяться в пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким регулювались спірні правовідносини у період до 01 квітня 2011 року, згідно якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Про відсутність факту здійснення господарської операції та необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно наданих позивачем видаткових накладних, протягом січня-травня 2011 року ТОВ «ТПК «Техномашпостач» поставляло позивачу підшипники, паси та інший товар; протягом серпня 2011 року ТОВ «Проммаст-стандарт» поставляло позивачу підшипники, зокрема на суму 278915,00 грн.
Разом з тим, надані документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт в придбання товарів з метою використання їх в господарській діяльності, а лише фіксують господарські операції з ТОВ «ТПК «Техномашпостач» та ТОВ «Проммаст-стандарт», оскільки, відсутні докази транспортування та зберігання товару (складські, товаросупроводжувальні документи); не доведено наявність придбаного товару, та відповідно, що третім особам позивачем відчужено саме той товар, який був придбаний у ТОВ «ТПК «Техномашпостач» та ТОВ «Проммаст-стандарт», а також відсутності у ТОВ «ТПК «Техномашпостач» та ТОВ «Проммаст-стандарт» адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов?язань по укладених угодам та вчинення фактичних дій спрямованих на виконання взятих на себе зобов?язань.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, а фактично спрямовані на переоцінку установлених судом обставин, що перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 - без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді О.А.Веденяпін
Н.Г.Пилипчук