29 червня 2016 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Савчук М.В.
суддів: Перепелюк І.Б., Яремка В.В.
секретар Окармус О.М.
за участю: представника позивача, представника відповідача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовомПублічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, інтереси якої за довіреність представляє ОСОБА_1, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2013 року,
встановила:
У травні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом доОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилалося на те, що відповідно до договору відновлювальної кредитної лінії №909 від 05 грудня 2007 року зі змінами та доповненнями ОСОБА_5 отримав кредит в сумі 1 000 000 грн на споживчі потреби із відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 16,5 % річних строком до 28 листопада 2017 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором банком були укладені договори поруки №1634 від 05.12.2007 року з ОСОБА_3, №1663 від 24.12.2007 року з ОСОБА_2, №2023/1 від 25.01.2010 року з ОСОБА_4
ОСОБА_5 та його поручителі своїх зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії належним чином не виконують, у зв'язку з чим
22ц-708/2016 р. Головуючий у 1нстанції ОСОБА_7
Категорія 27 доповідач Савчук М.В.
утворилась заборгованість, яка станом на 26.04.2013 року становить 1 251 029, 56 грн, з яких 1 000 000 - тіло кредиту, 217 687,85 грн - відсотки за користування кредитом, 33 341,71 грн - пеня.
Просило стягнути з відповідачів солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» зазначену заборгованість за кредитним договором та витрати по сплаті судового збору.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2013 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №909 від 05 грудня 2007 року в сумі 1 251 029, 56 грн та судовий зір в сумі 3 441 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2016 року заяву ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, інтереси якої за довіреність представляє ОСОБА_1, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у позові до відповідачів відмовити та вирішити питання щодо стягнення судових витрат по сплаті судового збору.
Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що позивачем пред'явлено позов до поручителів поза межами шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання, що є підставою для припинення поруки та відмови в задоволенні позову. Крім того, вважає помилковим солідарне стягнення заборгованості із поручителів, оскільки окремими договорами поруки із поручителями зазначене право не передбачено.
________В запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Задовольняючи позов про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим, банк має право вимагати від поручителів виконання зобов'язання боржника перед кредитором згідно з умовами кредитного договору в солідарному порядку.
Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що згідно з пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким слід відмовити у задоволенні позову.
У справі встановлено, що 05 грудня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління та ОСОБА_5 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №909 зі змінами та доповненнями, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 1 000 000 грн на споживчі потреби зі сплатою процентів 16,5 % річних за користування кредитом на строк до 28 листопада 2017 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором банком були укладені договори поруки №1634 від 05.12.2007 року з ОСОБА_3, №1663 від 24.12.2007 року з ОСОБА_2, №2023/1 від 25.01.2010 року з ОСОБА_4
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 та його поручителів своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 26.04.2013 року становить 1 251 029, 56 грн, з яких 1 000 000 - тіло кредиту, 217 687,85 грн - відсотки за користування кредитом, 33 341,71 грн - пеня.
Згідно п.3.3.1 договору відновлювальної кредитної лінії позичальник зобов'язується точно в строки, обумовлені договором, повернути кредит в сумі 1 000 000 грн та своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні винагороди за банківські послуги та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії.
У випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань на першу вимогу банку в порядку, передбаченому договором відновлювальної кредитної лінії достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів, нарахованих на фактичний залишок заборгованості по кредиту, а також відшкодувати банку в повному обсязі збитки, під якими сторони розуміють витрати будь-якої з сторін, що сталися внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
За змістом статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з порушенням позичальником графіка погашення платежів та виникнення заборгованості за кредитним договором банк як кредитор використав передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України право на дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних з ним платежів протягом тридцятиденного строку з дня отримання вказаної вимоги, надіславши 24 листопада 2011 року позичальнику ОСОБА_5 досудову вимогу щодо відкликання кредиту.
Дана обставина встановлена рішеннями Апеляційного суду Чернівецької області від 17 березня 2016 року справа № 22ц -255/16 та від 05.03.2015 року справа № 22ц-379/15, які знаходяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, що до якої встановлено ці обставини.
Отже, з моменту отримання вимоги від 24.11.2011 року, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання в односторонньому порядку і мав пред'явити позов про виконання поручителем його зобов'язань протягом шести місяців з нової дати виконання зобов'язань за кредитним договором, тобто з 25.01.2012 року.
Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_4 в апеляційній скарзі посилається на припинення поруки на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.
Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
З договору поруки вбачається, що строк дії поруки між позивачем та відповідачами не встановлено. Згідно п. 4.2 договорів поруки порука припиняється у випадку повного виконання зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України висловив в постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-125 цс 14.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних.
Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців).
Таку правову позицію Верховний Суд України висловив в постанові від 11 листопада 2015 року № 6-2056 цс 15.
З матеріалів справи вбачається, що строк виконання заявником умов кредитного договору щодо повного повернення отриманих кредитних коштів та виконання інших зобов'язань настав 25 січня 2012 року, оскільки банк змінив строк виконання основного зобов'язання в односторонньому порядку, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом.
Перебіг шестимісячного строку для пред'явлення банком вимог до поручителів розпочався 25 січня 2012 року та закінчився 25 липня 2012 року.
У вказаний проміжок часу банк позов до поручителів не пред'явив.
З позовом кредитор звернувся до суду 07 травня 2013 року, тобто за межами шестимісячного строку.
Крім того, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ВАТ «Державний ощадний банк України» укладено окремі договори поруки із ОСОБА_3 №1634 від 05 грудня 2007 року, ОСОБА_2 №1663 від 24 грудня 2007 року, ОСОБА_4 №2023/1 від325 січня 2010 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ВАТ «Державний ощадний банк України», суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до закону та умов договорів поруки відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зобов'язались нести солідарну відповідальність за невиконання ОСОБА_5 кредитних зобов'язань, стягнув солідарно з них на користь позивача заборгованість.
Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до пункту 1.1. договорів поруки поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язання за кредитним договором.
Відповідно до пункту 3.1. договорів поруки, кожний поручитель відповідає по зобов'язаннях за кредитним договором перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.
Отже, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для солідарного стягнення з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджується з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки.
Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання між ними не виникає солідарної відповідальності між собою, що зазначено в правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 01 липня 2015 року № 6-745 цс 15.
У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником як солідарні боржники, хоча і за порушення умов одного й того ж кредитного договору.
Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами статті 554 ЦК України відсутні.
Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Ухвалюючи рішення в частині стягнення з відповідачів на користь банку боргу за кредитним договором, суд першої інтонації неповно встановив обставини, які мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведені вище обставини, рішення суду першої інстанції в частині дострокового солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованості за кредитним договором слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до правил статті 88 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.
З квитанції від 04 квітня 2016 року вбачається, що за подання до суду апеляційної скарги заявник сплатив судовий збір у сумі 1720 грн 50 коп.
З квитанції від 16 травня 2016 року вбачається, що за подання до суду апеляційної скарги апелянт додатково сплатив судовий збір в сумі 2064 грн 60 коп.
Отже, у зв'язку з відмовою в задоволені позову з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_4 слід стягнути 3 785 грн 10 коп в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, інтереси якої за довіреність представляє ОСОБА_1, задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 20 серпня 2013 року скасувати.
В позові Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору у сумі 3 785 (три тисячі сімсот вісімдесят п'ять)гривень 10 копійок.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: