Справа № 464/3295/15-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/783/185/16 Доповідач: ОСОБА_2
22 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючої - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5
розглянувши матеріали кримінального провадження № 12014140070001512 від 24.06.2014 року про обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 185 та ч. 1 ст. 357 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
та захисника ОСОБА_8
за апеляційними скаргами заступника прокурора Львівської області ОСОБА_9 та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 30 листопада 2015 року відносно ОСОБА_6 ,-
вироком Сихівського районного суд м. Львова від 30 листопада 2015 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, непрацюючого, не одруженого, раніше судимого: 25 листопада 2014 року Галицьким районним судом м. Львова за ч. 1 ст. 185 КК України до одного року позбавлення волі з однорічний іспитовим строком, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 185 та ч. 1 ст. 357 КК України та призначено покарання за ч.2 ст. 185 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі; за ч.1 ст. 357 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі. Призначено ОСОБА_6 остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом повного приєднання до покарання, призначеного даним вироком, невідбутої частини покарання, призначеного вироком Галицького районного суду м. Львова від 25 листопада 2014 року, у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу залишено попередній - тримання під вартою.
Строк покарання засудженому ОСОБА_6 рахувати з 01 квітня 2015 року.
Згідно вироку суду, ОСОБА_6 в період часу з 20 години 00 хвилин 23.06.2014 року до 8 години 00 хвилин 24.06.2014 року, шляхом розбиття скла задніх пасажирських дверей автомобіля «Пежо 301» повторно, таємно, з корисливих спонукань із салону вказаного автомобілю викрав ноутбук «Lenovo» вартістю 4000 грн., завдавши потерпілому ОСОБА_10 матеріальну шкоду на зазначену суму.
Крім цього, в період часу з 16 години 00 хвилин 18.10.2014 року до 12 години 00 хвилин 19.10.2014 року, шляхом розбиття скла передніх правих дверей автомобіля «Сітроен Джампер», ОСОБА_6 повторно, таємно, з корисливих спонукань із салону вказаного автомобіля викрав відеореєстратор «F900LS» вартістю 880 грн., в середині якого знаходилася карта пам'яті, вартістю 160 грн., завдавши потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на загальну суму 1040 грн.
Також, в період часу з 20 години 00 хвилин 18.10.2014 року до 11 години 15 хвилин 19.10.2014 року, шляхом розбиття скла передніх правих дверей автомобіля «Джилі МС», ОСОБА_6 повторно, таємно, з корисливих спонукань із салону вказаного автомобіля викрав відеореєстратор «Pago» вартістю 568 грн. 96 коп., завдавши потерпілому ОСОБА_12 матеріальну шкоду на зазначену суму.
Після цього, в період часу з 23 години 10 хвилин 07.12.2014 року до 10 години 00 хвилин 08.12.2014 року, шляхом розбиття скла передніх правих дверей автомобіля «Хюндай Елантра», ОСОБА_6 повторно, таємно, з корисливих спонукань із салону вказаного автомобілю викрав відеореєстратор «DVR HD198» вартістю 2500 грн., та лікарську печатку на ім'я ОСОБА_13 вартістю 400 грн., завдавши потерпілій ОСОБА_14 матеріальну шкоду на загальну суму 2900 грн.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, в період часу з 22 години 00 хвилин 24.12.2014 року до 8 години 30 хвилин 25.12.2014 року, шляхом розбиття скла передніх правих дверей автомобіля «Рено Сандеро», ОСОБА_6 повторно, таємно, з корисливих спонукань із салону вказаного автомобілю викрав відеореєстратор «Papago P3» вартістю 2400 грн., завдавши потерпілому ОСОБА_15 матеріальну шкоду на зазначену суму.
Крім цього, в період часу з 01 години 20 хвилин до 13 години 00 хвилин 27.12.2014 року, шляхом розбиття скла передніх лівих дверей автомобіля «Фіат Скудо», ОСОБА_6 повторно, таємно, з корисливих спонукань із салону вказаного автомобіля викрав планшет «Lexibook Gsmart» вартістю 3000 грн. та навігатор «Pioneer» вартістю 800 грн., завдавши потерпілому ОСОБА_16 матеріальну шкоду на загальну суму 3800 грн.
Також, в період часу з 21 години 00 хвилин 04.01.2015 року до 09 години 00 хвилин 05.01.2015 року, шляхом розбиття скла передніх правих дверей автомобіля «Форд Фієста», ОСОБА_6 повторно, таємно, з корисливих спонукань із салону вказаного автомобілю викрав відеореєстратор «Apache Q7» вартістю 1000 грн., завдавши потерпілому ОСОБА_17 матеріальну шкоду на зазначену суму.
В період часу з 18 години 30 хвилин до 21 години 30 хвили 27.01.2015 року, шляхом розбиття скла передніх лівих дверей автомобіля «Фольксваген Транспортер» д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився біля під'їзду будинку № 17б по вулиці Райдужній у м. Львові, ОСОБА_6 повторно, таємно, з корисливих спонукань із салону вказаного автомобілю викрав ноутбук «HP Pavilion» вартістю 3700 грн., завдавши потерпілому ОСОБА_18 матеріальну шкоду на зазначену суму.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, в період часу з 05 години 00 хвилин до 09 години 00 хвили 28.01.2015 року, шляхом розбиття скла передніх лівих дверей автомобіля «Опель Віваро» д.н.з. НОМЕР_2 , який знаходився біля під'їзду будинку № 171 по вулиці Пасічній у м. Львові, ОСОБА_6 повторно, таємно, з корисливих спонукань із салону вказаного автомобілю викрав сім жіночих сумок на загальну суму 9000 грн. та ноутбук «Acer» вартістю 2500 грн., завдавши потерпілому ОСОБА_19 матеріальну шкоду на суму 11500 грн.
В період часу з 21 години 30 хвилин 27.01.2015 року до 12 години 00 хвили 28.01.2015 року, шляхом розбиття скла передніх правих дверей автомобіля «Пежо Партнер» д.н.з. НОМЕР_3 , який знаходився біля під'їзду будинку № 14 по вулиці Хоткевича у м. Львові, ОСОБА_6 повторно, таємно, з корисливих спонукань із салону вказаного автомобілю викрав відеореєстратор «Aspiring GT11» вартістю 1500 грн., в якому знаходилася карта пам'яті вартістю 200 грн., завдавши потерпілому ОСОБА_20 матеріальну шкоду на загальну суму 1700 грн.
Крім того, 07.02.2015 року близько 23 години 00 хвилин, шляхом розбиття скла передніх правих дверей автомобіля «Дачіа Логан» д.н.з. НОМЕР_4 , який знаходився біля під'їзду будинку № 66 по вулиці Хоткевича у м. Львові, ОСОБА_6 повторно, таємно, з корисливих спонукань із салону вказаного автомобілю викрав відеореєстратор «Blackbox DVR» вартістю 3000 грн., в середині якого знаходилася карта пам'яті вартістю 350 грн., завдавши потерпілому ОСОБА_21 матеріальну шкоду на загальну суму 3350 грн.
Також в період часу з 17 години 30 хвилин до 17 години 35 хвили 12.02.2015 року, шляхом розбиття скла передніх лівих дверей автомобіля «Шкода Фабіа» д.н.з. НОМЕР_5 , який знаходився біля під'їзду будинку № 1 по вулиці Чукаріна у м. Львові, ОСОБА_6 повторно, таємно, з корисливих спонукань із салону вказаного автомобілю викрав ноутбук «Dell» вартістю 2500 грн. та новігатор «Prestigio» вартістю 1000 грн., завдавши потерпілому ОСОБА_22 матеріальну шкоду на загальну суму 3500 грн.
На даний вирок заступник прокурора Львівської області ОСОБА_9 та захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.
В своїй апеляційній скарзі заступник прокурора Львівської області ОСОБА_9 просить вирок Сихівського районного суду м. Львова від 30.11.2015 стосовно ОСОБА_6 скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Провести судове слідство у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 за ч.2 ст.185, ч.1 ст.357 КК України.
Ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_6 за ч.2 ст.185 КК України (по епізоду крадіжок в ніч з 23.06.2014 на 24.06.2014, в ніч з 18.10.2014 на 19.10.2014) до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнити з іспитовим терміном на 1 роки.
Застосувати ч.4 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Галицького районного суду м. Львова від 25.11.201 У/більш суворим, призначеним цим вироком, засудити до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнити з іспитовим терміном на 1 рік.
Визнати винним ОСОБА_6 за ч.1 ст.357, ч.2 ст. 185 КК України та засудити за ч.1 ст.357 КК України до 1 року обмеження волі, за ч.2 ст. 185 КК України (по епізоду крадіжок в ніч з 07.12.2014 на 08.12.2014, в ніч на 25.12.2014, 27.12.2014, в ніч з 04.01.2015 на 05.01.2015, в ніч на 28.01.2015, 07.02.2015,12.02.2015) засудити до 3роківпозбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим засудити ОСОБА_6 до 3 років позбавлення волі.
Призначити ОСОБА_6 покарання на підставі ч.1 ст.71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Галицького районного суду м. Львова від 25.1 1.2014 у вигляді 4 років позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування покликається на те, що вирок суду є незаконним у зв'язку із з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Вказує на те, що відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинені до, а інші - після постановления першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст.70 КК України гак і ст.71 КК України, спочатку - за правилами ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, вчинених до постановления першого вироку; після цього - за правилами ч.4 ст.70 КК України; а потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановления першого вироку; і остаточно за сукупністю вироків.
Крім того звертає увагу на те, що з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 раніше судимий 25.11.2014 Галицьким районним судом м. Львова до одного року позбавлення волі з однорічним іспитовим терміном. Перші злочини він вчинив 23.06.2014 та 18.10.2014, тобто до винесення вироку у першому провадженні, а тому, суд повинен був застосувати в цьому випадку ч.4 ст.70 КК України.
Інші злочини ОСОБА_6 вчинив 07.12.2014 - 08.12.2014, 24.12.2014 - 27.12.2014, 04.01.2015 - 05.01.2015, 27.01.2015 - 28.01.2015, 12.02.2015, тобто в період іспитового строку, що дає підстави для застосування ст.71 КК України.
Зазначене вище неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч.4 ст.70 КК України та ст.71 КК України, відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КГІК України, є підставою для скасування судового рішення.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 своїй апеляційній скарзі просить вирок Сихівського районного суду мЛьвова від 30.11. 2015 року стосовно ОСОБА_6 засудженого за обвинуваченням за ч.2 ст.185, ч.1 ст. 357 КК України скасувати та ухвалити новий вирок у відповідності до закону. В обґрунтування покликається на те, що даний вирок є незаконним, необґрунтованим та постановленим з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Також вказує на те, що судом першої інстанції було допущено неповноту судового розгляду, оскільки стороною захисту було заявлено клопотання про тимчасовий доступ до документів з метою отримання оригіналів договорів, які зберігаються в «Ломбард-Скарбниця» для проведення експертизи, однак судом не було надано такої можливості. Крім цього, судом не було допитано в судовому засідання потерпілих: ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 зазначена обставина також вказує на неповну судового розгляду, оскількина думку сторони захисту, перешкодила повно, всебічно, об'єктивно встановити всі обставини справи.
Судом також були допущені істотні порушення кримінального процесуального закону.
Крім того звертає увагу на те, що у мотивувальнійчастині вироку суд посилається, як на доказ на протокол проведення слідчого експерименту від 31.03.2015 року, що є порушенням вимог ч.4 ст.95 КПК України, оскільки слідчий експеримент проведений з метою «закріплення» зізнання підозрюваного є ні що інше, як повторний допит не в кабінеті слідчого, і ніякого доказового значення не має.
Також вказує на те, що суд першої інстанції посилається, як на письмові докази на протоколи прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, поданих потерпілими. Згідно КПК України, поняття письмового доказу не передбачено. Ст.99 КПК України передбачає такий вид доказів як документи, однак протоколи прийняття заяв чи заяви про вчинення кримінального правопорушення не підпадають під цю категорію доказів.
Крім того, суд визнав винним ОСОБА_6 у всіх епізодах не допитавши потерпілих, при цьому посилаючись на їхні заяви про вчинення кримінального правопорушення, не перевіривши їх в судовому засіданні чим порушив вимоги.3,5 ч.2 ст.87 КПК України , а також п.10 ч.3 ст.42 КПК України.
Також звертає увагу на те, що суд у вироку посилається на недопустимі докази.
Крім цього, суд дійшов невірного висновку про відсутність у обвинуваченого щирого каяття, посилаючись на ті обставини, що обвинувачений лише частково визнав свою вину та не відшкодував шкоди потерпілим, однак з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки не визнання вини є процесуальною позицією обвинуваченого і способом захисту. Відшкодувати завдану шкоду знаходячись під вартою в нього на було можливості і потерпілі не заявляли цивільних позовів.
Крім цього, на думку сторони захисту, судом було призначено надто суворе покарання, яке є невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання поданої ним апеляційної скарги та заперечення проти апеляційної скарги захисника, захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 який заперечив проти апеляційної скарги прокурора та підтримав подану ним апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_6 , з аналогічною позицією і думкою, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги державного обвинувача та захисника не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника з приводу того, що суд першої інстанції не допитав потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , що свідчить про неповноту судового розгляду, то такі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції неодноразово викликались дані особи в судове засідання належним чином були повідомлені про місце і час розгляду справи шляхом в надіслання рекомендованих листів з повідомленням про вручення. Відповідно до ст. 325 КПК України, якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з'ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду. Суд має право накласти грошове стягнення на потерпілого у випадках та порядку, передбачених главою 12 цього Кодексу.
З звукозапису журналів судових засідань вбачається, що суд ставив на обговорення питання про можливість продовження розгляду без потерпілих, які не з'явилися і належним чином були повідомленні про час і місце судового засідання, і судом було прийняте рішення продовжити розгляд справи без їхньої участі на що погодився обвинувачений та інші учасники судового розгляду.
Крім того з матеріалів справи вбачається, що на потерпілих ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 згідно ухвали суду від 24.06.2015 року було накладено грошове стягнення у зв'язку із їх неявкою в судові засідання (а.с. 109 т.1)
Також з матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілими ОСОБА_12 (а.с. 173 т.2), ОСОБА_19 (а.с. 94 т.1), ОСОБА_23 (а.с. 166 т.1), ОСОБА_10 (а.с. 137 т.2) були подані заяви про розгляд кримінального провадження у їх відсутності, а потерпілі ОСОБА_13 і ОСОБА_25 , також на думку колегії суддів були належним чином повідомлені і повернення повідомлення за закінченням терміну зберігання розцінюється судом, як належне повідомлення про місце і час розгляду справи, оскільки особа могла свідомо не отримувати дане повідомлення.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що дана обставина не вказує на неповноту розгляду справи, оскільки судом було вжито всіх можливих заходів КПК України для повідомлення потерпілих про час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч.3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи з наведеного, підстав для повторного дослідження обставин на які вказує сторона захисту колегією суддів не вбачається.
Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Відповідно до п.3 ч.2 ст. 99 КПК України до документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати: складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії.
Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що твердження апелянта на те, що суд першої інстанції посилається як на письмові докази на протоколи прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, поданих потерпілими та вказує на те, що ст.99 КПК України передбачає такий вид доказів як документи, однак протоколи прийняття заяв чи заяви про вчинення кримінального правопорушення не підпадають під цю категорію доказів, не заслуговує на увагу, оскільки такі відносяться до доказів так як містять інформацію про вчинення кримінального правопорушення та слугують підставою для порушення кримінального провадження та внесення таких відомостей до ЄРДР.
Що стосується призначення покарання, то відповідно до ст.65 КК України суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, за яких вчинений злочин, в тому числі і ті обставини, які пом'якшують покарання. Дотримання цих вимог з приводу загальних засад призначення покарання необхідне, оскільки саме за допомогою них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
У відповідності до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів .
На думку колегії суддів, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до злочинів невеликої та середньої тяжкості, особу обвинуваченого, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних злочинів, скоїв багатоепізодне кримінальне правопорушення в період іспитового строку, за місцем проживання характеризується посередньо. Також судом враховано при призначенні покарання таку обставину, що обвинуваченим ОСОБА_6 завдана потерпілим шкода не відшкодована, навіть по тих епізодах винність в яких обвинувачений визнає, також враховано відсутність обставин які пом'якшують та обтяжують покарання.
Також колегія суддів вважає, що інші доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Під час судового розгляду в апеляційній інстанції прокурор відмовився від своїх доводів щодо проведення судового слідства у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 в частині призначення покарання за ч.2 ст.185, ч.1 ст.357 КК України.
Щодо доводів прокурора стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та посилання на п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинені до, а інші - після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст.70 КК України так і ст.71 КК України, спочатку - за правилами ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч.4 ст.70 КК України; а потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно за сукупністю вироків, то таке спростовується іншими нормами закону.
На думку колегії суддів таке посилання є невірним, оскільки відповідно до п. 20 цієї ж постанови передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За цими ж правилами призначається покарання і в разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчений злочин, а решта - як готування до злочину чи замах на нього.
За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.
Таким чином здійснивши системний аналіз вищезгаданих пунктів постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» колегія суддів приходить до висновку, що застосування п.25постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року можливе лише у випадку самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За окремими епізодами злочинної діяльності, які наявні в даному випадку, покарання не призначається.
Крім того з матеріалів кримінального провадження вбачається, що до обвинуваченого був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з часу його затримання тобто з 01.04.2015 року.
Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно п.3 Розділу другого «Прикінцеві положення» закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» цей Закон застосовується за клопотанням засудженої особи, членів її сім'ї або захисника, суду, що виніс зазначений обвинувальний вирок, протягом двох тижнів з дня отримання відповідного клопотання судом або за власною ініціативою суду.
Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_6 слід зарахувати строк попереднього ув'язнення з 01.04.2015 року по 22.02.2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Крім того колегія суддів вважає, що інші доводи апеляційних скарг правильних висновків суду не спростовують, тому підстав для зміни чи скасування вироку колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги прокурора Львівської області ОСОБА_9 та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 30 листопада 2015 року відносно ОСОБА_6 - залишити без змін.
Зарахувати обвинуваченому ОСОБА_6 строк попереднього ув'язнення з 01.04.2015 року по 22.02.2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4