08 червня 2016 року м. Київ К/800/32281/15
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
за участю секретаря Загороднього А.А.
та представників сторін:
позивача - Максимчука Ю.В.,
відповідача - Ярошика Т.В.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Інспекція)
на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03.09.2014
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2015
у справі № 803/1680/14 (876/9041/14)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (далі - Товариство)
до Інспекції
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У серпні 2014 року Товариство звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.08.2014 № 0007722202, № 0007712202 та № 0013571501.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 03.09.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2015, позов задоволено.
Судові акти зі спору мотивовані тим, що подані платником первинні документи підтверджують реальний характер господарських операцій платника з придбання товарів і послуг у задекларованих постачальників, тоді як окремі недоліки в оформленні первинних документів, а також власне висновки контролюючого органу, зроблені у ході проведення зустрічних перевірок контрагентів, не можуть слугувати свідченням недобросовісності податкової вигоди платника.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій по суті даного спору, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову.
Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає, що подані платником первинні документи не містять усіх необхідних для цілей оподаткування відомостей про зміст і обсяг спірних операцій та їх безпосередніх учасників, не підтверджують дійсний рух активів між задекларованими учасниками поставок та не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку. У доповненні до касаційної скарги відповідач також зазначає про наявність кримінальних проваджень, порушених відносно посадових осіб постачальника платника - товариства з обмеженою відповідальністю «Зеленецьке» (далі - ТОВ «Зеленецьке»), у тому числі за ознаками складу злочинів, передбачених статтею 212 (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів), статтею 364-1 (зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи) Кримінального кодексу України, у рамках яких виявлено, зокрема, факти підписання первинних документів від імені цього постачальника невстановленими особами.
У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність і обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.
Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань здійснення фінансово-господарських операцій з приватним підприємством «Полюс» за липень 2011 року, дочірнім підприємством «Авіста-Захід» за листопад, грудень 2011 року та лютий, березень 2012 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Зеленецьке» за січень, лютий 2014 року та з питань бюджетного відшкодування більше 100 тис.грн. в декларації з ПДВ за лютий 2014 року.
За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 10.07.2014 № 3/79/03-18-22-02/21750952 та прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 04.08.2014 № 0007722202, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 191 754 грн. за основним платежем та 18462,50 грн. за штрафними санкціями;
податкове повідомлення-рішення від 04.08.2014 № 0007712202 про збільшення платникові грошового зобов'язання з ПДВ на 338 830 грн. за основним платежем та на 69385 грн. за штрафними санкціями;
податкове повідомлення-рішення від 04.08.2014 № 0013571501, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2014 року в розмірі 116 130 грн. із застосуванням 58065 грн. штрафних санкцій.
Підставою для прийняття цих актів індивідуальної дії слугували висновки Інспекції про незаконне формування платником у податковому обліку витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток, та податкового кредиту з ПДВ за безтоварними операціями з придбання товарів і послуг у рамках господарських правовідносин з перевіреними контрагентами. Мотивуючи цей висновок, відповідач посилається на: установлені у ході проведення контрольно-перевірочних заходів обставини щодо неперебування названих постачальників за місцезнаходженням, відсутність у них майна, виробничого обладнання, сировини та транспортних засобів, необхідних для провадження реальної господарської діяльності та виконання задекларованих поставок; неподання платником до перевірки належних доказів транспортування продукції, її сертифікації, документів на підтвердження отримання позивачем придбаних товарів (послуг) - оформлених відряджень працівників Товариства, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей тощо.
За правилами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Керуючись наведеними законодавчими положеннями, суди дійшли цілком об'єктивного висновку, що податкові наслідки у вигляді формування витрат і податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт. Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою, якщо отримана не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. Формально складений пакет первинних документів не може бути підставою для формування даних податкового обліку.
Досліджуючи правовідносини платника з приватним підприємством «Полюс», суди встановили, що у перевіреному періоді названий контрагент поставив позивачеві лізин у кількості 1350 кг; виконання цих операцій засвідчено податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортною накладною (якою оформлено перевезення товару у процесі його доставки позивачеві), платіжним дорученням про оплату Товариством придбаного товару в безготівковому порядку. Придбаний лізин було використано позивачем у власній господарській діяльності при виробництві комбікорму згідно із звітами по витратам на відпуск продукції.
Аналізуючи наведені в акті перевірки доводи Інспекції по взаємовідносинам позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Зеленецьке», суди встановили, що на виконання своїх зобов'язань за договором поставки від 27.01.2014 № ВП-15 названий постачальник передав у власність Товариства сільськогосподарську продукцію - сою; на підтвердження реального виконання зазначених операцій платником подано податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення про оплату товару в безготівковому порядку, товарно-транспортні накладні, аналізні картки та перепустки-картки вхідного контролю сировини, якими засвідчено якісні показники товару.
Аналогічно по взаємовідносинам платника з дочірнім підприємством «Авіста-Захід» суди перевірили порядок виконання та оформлення операцій з поставки Товариству кукурудзи та інформаційно-консультаційних послуг.
З огляду на існуючу презумпцію добросовісності платника у податкових правовідносинах (яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника) недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.
Доводи ж Інспекції, покладені в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не відповідають цим умовам.
Як встановили суди, позивач не був учасником правовідносин з транспортування товарів у процесі виконання зазначених операцій, адже перевезення продукції здійснювалося постачальниками; у такому разі наявність окремих недоліків про заповненні товарно-транспортних накладних не може спростовувати реальності виконання операцій з придбання товарів.
Порядок оформлення відряджень платника не є кваліфікуючою ознакою операції з поставки товару.
Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, штату працівників, відсутність у власності основних засобів, майна також не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій, оскільки податковим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані послуги із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна.
Власне ж наявність кримінального провадження, порушеного відносно посадових осіб контрагента платника за фактом ухилення від оподаткування, за недоведеності податковим органом існування змови, узгодженості дій між платником та відповідним контрагентом, не є доказом недобросовісності такого платника у сфері податкових правовідносин та не доводить необґрунтованості його податкової вигоди за операціями з таким постачальником.
За таких обставин Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.
Норми матеріального права застосовані судами правильно; порушень процесуальних норм, які тягнуть зміну або скасування оскаржуваних рішень, касаційним судом не виявлено.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.
2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03.09.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2015 у справі № 803/1680/14 (876/9041/14) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько