"30" червня 2016 р. м. Київ К/800/49510/15
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Єрьоміна А.В.(головуючий);
Кравцова О.В., Цуркана М.І.,
секретар судового засідання Вишняк О. М.
за участю:
представників позивача Прокопця Б.М., Рожок Л.П., представника відповідача Юзіків М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» до Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення в частині, -
В березні 2015 року позивач публічне акціонерне товариство «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» (далі - позивач, ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго») звернулося до Шевченківського районного суду м. Чернівці з адміністративним позовом до Чернівецької міської ради (далі - відповідач), в якому просило визнати незаконним та скасувати п.2 рішення від 3 лютого 2015 року №1501 в частині обов'язку сплатити за фактичне користування земельними ділянками та укладення договорів оренди в строк 90 днів, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 3 лютого 2015 року Чернівецька міська рада ухвалила рішення №1501 «Про затвердження проекту відведення та надання публічному акціонерному товариству «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» земельних ділянок в оренду», пунктом 2 якого його зобов'язано сплатити плату за фактичне користування земельними ділянками за минулий період в еквіваленті орендної плати за земельні ділянки, що надаються в оренду, яку власник міг би отримати у випадку своєчасного виготовлення відповідної документації, та укласти договори оренди в строк 90 днів з дня прийняття цього рішення. Пунктом 2.2 рішення передбачено, що оплату необхідно здійснити в строк до 31 січня 2016 року.
В періоди, які зазначені в рішенні (з 26 серпня 2010 року, з 29 квітня 2010 року, з 27 вересня 2012 року та з 31 жовтня 2013 року) до дати реєстрації договорів оренди землі, мінімальний розмір орендної плати за користування земельними ділянками був змінений.
Оскільки розмір орендної плати не встановлено за домовленістю сторін у зв'язку з відсутністю укладеного належним чином договору оренди земельних ділянок, то в такому випадку застосовується мінімальний розмір плати.
Згідно із п.288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України в редакції, чинній в редакції з 27 березня 2014 року, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди землі, але річна сума платежу не може бути меншою ніж 3% нормативної грошової оцінки. Згідно положень цієї ж статті Податкового кодексу України в редакції, чинній до 27 березня 2014 року, розмір орендної плати встановлювався у договорі оренди, але річна сума платежу не могла бути меншою для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а для земель сільськогосподарського призначення - одного розміру земельного податку.
Розмір платежу в еквіваленті орендної плати за попередні періоди, яка зазначена в рішенні відповідача, не відповідає розміру орендної плати при розрахунку згідно редакції Податкового кодексу України, що діє з 27 березня 2014 року, тому застосування даного підходу до розрахунку суми плати за фактичне використання потребує додаткового уточнення і в такій редакції рішення не відповідає вимогам чинного законодавства.
Сплата плати за фактичне користування лежить в площині договірних відносин контрагентів і ні в якому випадку не зобов'язань через рішення органу місцевого самоврядування у зв'язку з невизначеністю та відсутністю регламентації в законодавстві. Вирішення питання стосовно сплати плати за фактичне користування земельними ділянками можливе лише шляхом укладення додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.
Згідно із п.288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір її оренди, тому без встановленого та належним чином зареєстрованого права оренди землі нарахування та сплата плати за користування землею не проводиться.
Сплата плати за фактичне користування земельними ділянками також не відповідає вимогам статті 156 Земельного кодексу України з точки зору завдання збитків, оскільки дана норма встановлює перелік підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Проте серед них відсутня така підстава як користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Вказаний в статті 156 Земельного України перелік підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, в тому числі шляхом прийняття органами місцевого самоврядування рішень з цього приводу. Тому пункт 2 оскаржуваного рішення в частині сплати плати за фактичне користування земельними ділянками за минулі періоди та укладення договорів оренди в термін 90 днів, пункти 2.1 та 2.2 не відповідають вимогам чинного законодавства в сфері землекористування і не тільки порушують права орендаря, але є незаконними методами, якими відповідач змушує визнати обов'язок безпідставної сплати коштів.
Законною підставою для сплати орендної плати відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з п.288.1 статті 288 Податкового кодексу України, є наявність такої умови як укладений і зареєстрований у встановленому законом порядку договір оренди, а землекористувачі, з якими не укладено договір оренди, сплачують земельний податок на підставі положень Податкового кодексу України, який ним сплачено в повному обсязі, а тому пункти 2, 2.1, 2.2 оскаржуваного рішення є необґрунтованими і незаконними.
В пункті 2.1 оскаржуваного рішення вказано, що обов'язковими умовами договору оренди повинні бути пункти, в яких передбачено нарахування плати за фактичне користування земельними ділянками за минулі періоди. Ці положення законодавчо не обґрунтовані, суперечать вимогам п.3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України та статті 15 Закону України «Про оренду землі», оскільки всі умови повинні бути внесені в договір лише після двостороннього їх узгодження, а в даному випадку відповідач позбавив його права на свободу договору.
Згідно із частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Пункти оскаржуваного рішення чітко відповідають такому тлумаченню, а тому підлягають скасуванню.
Відповідачем в пункті 2.4 рішення передбачено, що у разі не укладення договорів оренди землі в зазначений термін, рішення вважається нечинним, чим по суті здійснений на нього тиск з метою схиляння до виконання всіх умов рішення.
Пунктом 2.3 рішення встановлено його обов'язок надати департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради довідку з ДПІ у м. Чернівцях про сплату земельного податку, який не тільки не відповідає нормам податкового, господарського чи будь-якого іншого законодавства, а прямо порушує норми Конституції України, оскільки орган місцевого самоврядування виходить за межі своїх повноважень.
Крім того, відповідно до статті 14 Закону України «Про оренду землі», Кабінет Міністрів України затвердив Типовий договір оренди землі. Оскаржувані пункти рішення передбачають внесення в договір умов, що не тільки не є істотними, але й не відповідають вимогам ст.15 Закону України «Про оренду землі», тому є незаконними.
Просив визнати незаконними пункт 2 в частині зобов'язання ПАТ «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» впродовж 90 календарних днів з дня прийняття рішення укласти з Чернівецькою міською радою договори оренди землі та сплатити плату за фактичне користування земельними ділянками за минулий період, пункти 2.1, 2.2., 2.3, 2.4 рішення 60 сесії Чернівецької міської ради VІ скликання від 3 лютого 2015 року №1501 та скасувати їх, а також стягнути з відповідача Чернівецької міської ради судові витрати.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2015 року адміністративний позов задоволено.
Визнано нечинними пункт 2 в частині зобов'язання публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» впродовж 90 календарних днів з дня прийняття рішення укласти з Чернівецькою міською радою договори оренди землі та сплатити плату за фактичне користування земельними ділянками за минулий період, пункти 2.1, 2.2., 2.3, 2.4 рішення 60 сесії Чернівецької міської ради VІ скликання від 3 лютого 2015 року №1501 «Про затвердження проекту відведення та надання публічному акціонерному товариству «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» земельних ділянок в оренду» та скасувати ці пункти.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року апеляційна скарга Чернівецької міської ради задоволена.
Постанова Шевченківського районного суду м. Чернівці скасована.
Провадження у справі закрито.
У касаційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати вищезазначене судові рішення, та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення сторін, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України цим та іншими законами.
Згідно із статтею 18 цього Закону, відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.
При реалізації Чернівецькою міською радою в межах закону своєї компетенції, в тому числі і при прийнятті рішень по земельним питанням, рада дії виключно як суб'єкт владних повноважень.
Вказана позиція підтверджується і офіційним тлумаченням, що викладена Конституційним Судом України в рішенні від 1 квітня 2010 року №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, з якого вбачається, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення. Віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не належить до адміністративної юрисдикції, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України, тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду справи.
Частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго» задовольнити.
Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: