Справа № 302/183/16-ц
Іменем України
17 червня 2016 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючої - судді Кожух О.А.,
суддів - Джуги С.Д., Леска В.В.,
при секретарі - Волощук В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатський горизонт» на рішення Міжгірського районного суду від 19 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Карпатський горизонт» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку розрахунку при звільненні та затримку видачі трудової книжки, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, та відшкодування моральної шкоди, -
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом посилаючись на те, що 22.05.2006 її прийнято на роботу на посаду бухгалтера ТОВ «Карпатський горизонт». 02.01.2014 її було звільнено із посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вказувала, що раніше зверталася до відповідача з позовом про зміну формулювання причини та дати звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та стягнення моральної шкоди. За результатом розгляду спору ухваленими у справі рішенням Міжгірського районного суду від 12.03.2015 та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 29.05.2015 було зобов'язано ТОВ «Карпатський горизонт» повернути ОСОБА_1 трудову книжку; стягнуто з ТОВ «Карпатський горизонт» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 3912 грн. 68 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 608 грн. 40 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15817 грн. 76 коп. та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.09.2015 рішення Міжгірського районного суду від 12.03.2015 в не скасованій частині та рішення апеляційного суду Закарпатськтх області від 29.05.2015 залишено без змін.
Позивач зазначала, що відповідач виконав судові рішення в частині стягнення сум у примусовому порядку лише 29.01.2016, трудову книжку повернуто лише 18.03.2016 - під час обшуку приміщення відповідача працівниками поліції.
Вказувала, що порушення відповідачем її законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації життя.
Посилаючись на дані обставини та збільшивши позовні вимоги, остаточно просила стягнути: 2835,09 грн. - компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати; 21953,96 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу; 7000 грн. - у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Міжгірського районного суду від 19.04.2016 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ "Карпатський горизонт" на користь ОСОБА_1 2835,09 грн. компенсації втрати заробітної плати внаслідок несвоєчасної її виплати; - 21953 грн. 96 коп. компенсації втраченого середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і несвоєчасну видачу трудової книжки; - 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди, всього стягнуто 27789,05 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
На це рішення подало апеляційну скаргу ТОВ «Карпатський горизонт», в обґрунтування якої посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила рішення суду залишити без змін.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання у визначений час не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення судових повісток. ОСОБА_1 надіслала клопотання про розгляд справи за її відсутності. Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглянула справу за відсутності осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до положень ст. 197, ч. 2 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи до обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла таких висновків.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22.05.2006 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду бухгалтера ТОВ «Карпатський горизонт». 02.01.2014 видано наказ, яким її звільнено із посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Раніше ОСОБА_1 зверталася до відповідача з позовом про зміну формулювання причини та дати звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та стягнення моральної шкоди.
За результатом розгляду цього спору ухвалено рішення Міжгірського районного суду від 12.03.2015, яким змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з роботи у ТОВ «Карпатський горизонт» із п. 4 ст. 40 КЗпП України на ст. 38 КЗпП України та змінено дату звільнення з 02.01.2014 на 26.12.2013. Стягнуто з ТОВ «Карпатський горизонт» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітні платі у розмірі 3000 грн. та заробітну плату за час відпустки у розмірі 1216 грн. 80 коп., компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 3042 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 16090 грн. 48 коп. та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Зобов'язано ТОВ «Карпатський горизонт» повернути ОСОБА_1 трудову книжку. Вирішено питання про стягнення судових витрат. Допущено негайне виконання судового рішення в межах суми стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць (а.с.11-13).
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 29.05.2015 рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12.03.2015 року скасовано частково. Стягнуто з ТОВ «Карпатський горизонт» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 3912 грн. 68 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 608 грн. 40 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15817 грн. 76 коп. У задоволенні позову ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення та в частині зміни дати звільнення відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.14-18).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.09.2015 рішення Міжгірського районного суду від 12.03.2015 в не скасованій частині та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 29.05.2015 залишено без змін (а.с. 19-20).
Відповідач у примусовому порядку виконав судові рішення в частині стягнення сум лише 29.01.2016 (а.с. 21). Як зазначала позивач у своєму клопотанні про збільшення позовних вимог (а.с. 55), трудову книжку було вилучено у відповідача лише 18.03.2016 під час обшуку приміщення відповідача працівниками поліції за поданням відділу ДВС Міжгірського районного управління юстиції в порядку ст. 382 КК України. Цю обставину відповідач не оспорює.
Згідно п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 N 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
З матеріалів справи вбачається, що після винесення державним виконавцем відділу ДВС Міжгірського РУЮ постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.10.2015 з виконання виконавчого листа № 302/1494/14-ц, виданого 24.09.2015 Міжгірським районним судом, відповідач судове рішення у строк, наданий для самостійного виконання, а також у наданий повторний строк - не виконував, що стверджено постановами державного виконавця про накладення штрафу від 16.10.2015 та 02.11.2015 (а.с. 79, 80, 81).
ТОВ «Карпатський горизонт» не надало належних і допустимих доказів надіслання поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки, як це передбачено п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Твердження відповідача, що ним направлено відповідне поштове повідомлення позивачці є голослівним, оскільки тексту такого повідомлення до матеріалів справи не додано, а посилання на рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, що отримане ОСОБА_1 17.04.2014, є необґрунтованим, оскільки зміст цього відправлення невідомий і таке було надіслано ще до ухвалення та набрання законної сили судовим рішенням про зобов'язання видати трудову книжку, та до відкриття виконавчого провадження від 05.10.2015 з виконання виконавчого листа № 302/1494/14-ц.
Частиною 1 ст. 47 КЗпП передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку.
Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Зазначаючи про необхідність виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, позивач просила стягнути з відповідача кошти, починаючи з 8 лютого 2014 року, оскільки по 5 лютого 2014 року відповідні кошти було стягнуто за рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 29.05.2015, виходячи із середньоденної заробітної плати позивачки 68,17 грн.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, судова колегія вважає, що затримку у видачі трудової книжки ОСОБА_1 допущено саме з вини ТОВ «Карпатський горизонт», і висновок суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки із 08.12.2014 і по день видачі трудової книжки - 18.03.2016, тобто за 322 дні, у сумі 21953,96 грн., є правильним (322 * 68,18 = 21953,96 грн).
В той же час, посилання місцевого суду у мотивувальній частині рішення на ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, є необгрунтованим, оскільки свою вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивач мотивувала затримкою видачі трудової книжки, а не затримкою розрахунку при звільненні, до того ж із прийняттям рішення апеляційного суду Закарпатської області від 29.05.2015, яким стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, стаття 117 КЗпП України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягала, оскільки зобов'язання виплатити заборгованість із заробітної плати було замінено на зобов'язання виконати судове рішення, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Меньшакова проти України» " (заява N 377/02) від 08.04.2010 (остаточне рішення 04 жовтня 2010 року) зазначив, що ст. 117 КЗпП України не може бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.
За таких обставин, послання місцевого суду на положення ст. 117 КЗпП України у мотивувальній частині рішення та зазначення у резолютивній частині рішення про стягнення заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягає виключенню.
В той же час, що посилання апелянта на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" щодо зменшення розміру середнього заробітку за певних обставин є необґрунтованим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України N 3248-IV від 20 грудня 2005 року, а відповідна сума підлягає стягненню відповідно до положень ст. 235 КЗпП України.
Стосовно задоволеної частини вимог позивача про компенсацію втрати заробітної плати внаслідок несвоєчасної її виплати - скаржник доводів у апеляційній скарзі не наводить.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди слід вказати наступне.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як встановлено, при звільненні позивачки їй не було видано трудову книжку, у зв'язку з чим вона зверталась з відповідною вимогою до суду. Навіть після рішення суду відповідачем трудова книжка позивачу не видавалась, судове рішення відповідачем в добровільному порядку не виконувалось та не було виконано і на час звернення позивача до суду з даним позовом. Трудову книжку позивача було вилучено у відповідача лише працівниками поліції за поданням відділу ДВС Міжгірського районного управління юстиції в порядку ст. 382 КК України. А тому судова колегія вважає, що такі порушення відповідачем законних прав позивача призвели до моральних страждань останньої.
Судова колегія вважає, що визначаючи розмір моральної шкоди суд першої інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, і висновок суду першої інстанції про стягнення із відповідача 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди є правильним.
Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні - із мотивувальної частини рішення слід виключити посилання суду першої інстанції на положення ст. 117 КЗпП України, а із резолютивної частини рішення слід виключити слова «затримку розрахунку при звільненні». Підстав для зміни чи скасування рішення суду в іншій частині судова колегія не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307 ч. 1 п. 3, ст. 309 ч. 1 п.п.3,4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатський горизонт» - задовольнити частково.
Рішення Міжгірського районного суду від 19 квітня 2016 року - змінити.
Виключити із мотивувальної частини рішення посилання суду першої інстанції на положення ст. 117 КЗпП України, та із резолютивної частини рішення слова «затримку розрахунку при звільненні».
У решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча Судді: