10 червня 2016 року м. Київ К/9991/30925/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Ємельянової В.І.,
Кобилянського М.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року в справі за його позовом до Державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,
У серпні 2011 року ОСОБА_4 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, що у вересні 2010 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення, передбачене частиною першою статті 6 Закону України «Про боротьбу з корупцією», а у травні 2011 року звільнено з державної служби у зв'язку з поданням неправдивих відомостей щодо доходів.
Посилаючись на те, що судовим рішенням було визнано дії посадової особи щодо складання адміністративного протоколу відносно нього неправомірними, вимогами Закону України «Про державну службу» не передбачено підставою звільнення за вчинення адміністративного правопорушення, а також відсутність обов'язку вносити відомості про отримане страхове відшкодування до декларації, просив визнати протиправними дії відповідача, скасувати наказ про звільнення, поновити на посаді завідувача юридичного сектору Державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області з 23 травня 2011 року та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
Вирішуючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій виходили з того, що правомірність оскаржуваних дій та наказу підтверджується судовим рішенням, що набрало законної сили, яким зокрема встановлено факт вчинення позивачем порушення, несумісного з проходженням державної служби.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проходив публічну службу в Державній податковій інспекції у Голопристанському районі Херсонської області на посаді завідувача юридичним відділом.
Постановою Суворовського районного суду міста Херсона від 15 вересня 2010 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2010 року, ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до вказаної постанови позивач, будучи особою, уповноваженою на здійснення функцій держави, свідомо надав неповні відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру за 2009 рік, чим допустив порушення частини першої статті 6 Закону України «Про боротьбу з корупцією», а саме: не вніс в пункт 1.3 декларації відомості про розмір отриманої суми страхового відшкодування.
Постановою Голопристанського районного суду Херсонської області від 01 лютого 2011 року визнано дії старшого оперуповноваженого ВВБ при ДПА у Херсонській області УВБ ДПА України майора міліції Терещенка А.Ю. щодо складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_6 неправомірними.
10 травня 2011 року заступником начальника відділу - завідувача першого сектору ВВБ при ДПА у Херсонській області УВБ ДПА України внесено подання про вжиття заходів реагування та припинення державної служби позивача на виконання вимог пункту 7 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».
Наказом начальника Державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області від 23 травня 2011 року № 7-0 позивача звільнено згідно з поданням про вжиття заходів реагування від 10 травня 2011 року відповідно до пункту 7 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» (неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону).
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин справи колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 38 Закону України «Про державну службу» особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» у декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації) зазначаються відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном, а також у додатку до податкової декларації зазначаються відомості стосовно членів сім'ї. Декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) державним службовцем подається щорічно органу державної податкової служби за своєю податковою адресою.
Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач подав неповні відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру за 2009 рік - не вніс у пункт 1.3 декларації відомості про розмір отриманої суми страхового відшкодування.
Судовим рішенням, яке набрало законної сили, позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення.
Посилання позивача, що дії посадової особи, яка склала адміністративний протокол, визнано у судовому порядку неправомірними, а тому і юридичні наслідки таких дій втрачають силу, є помилковим. Постановою суду від 01 лютого 2011 року визнано дії неправомірними, а у задоволенні вимоги про визнання нечинним протоколу у зв'язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення, відмовлено за безпідставністю. Протокол про адміністративне правопорушення не скасовано, на підставі нього позивача було притягнуто до відповідальності.
Статтею 14 Закону України «Про державну службу» встановлено особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців. Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Згідно з абзацом першим статті 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Відповідно до абзацу другого статті 148 Кодексу законів про працю України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
Статтею 30 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у Кодексі законів про працю України. Окрім цих підстав державна служба також може бути припинена, зокрема, у разі неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону (пункт 7 частини першої статті 30 Закону).
Таким чином у пункті 7 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» визначено не окремий вид відповідальності державних службовців, а спеціальну, притаманну тільки державній службі, підставу для її припинення, яка має імперативний характер. Саме ж припинення державної служби відбувається у формі звільнення.
Таке припинення державної служби за наявності відповідних підстав не можна вважати повторним притягненням цієї особи до юридичної відповідальності.
Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 10 лютого 2015 року у справі №21-583а14.
За таких обставин, вирішуючи питання про визнання неправомірними дій, скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що його звільнення на підставі пункту 7 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» є законним та обґрунтованим. Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень, передбачені статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: