21 червня 2016 р.Справа № 820/2284/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2016р. по справі № 820/2284/16
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Публічного акціонерного товариства "Турбоатом"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
У квітні 2016 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства "Турбоатом" (далі - відповідач), в якому просило стягнути з відповідача адміністративно - господарські санкції у розмірі 495905,84 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначило, що Товариство не виконало вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України", а саме - не виконало 4% нормативу зі створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та не забезпечено працевлаштування у 2015 р. осіб - інвалідів.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2016р. у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідач надав до суду апеляційної інстанції письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, просить, апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції залишити без змін.
У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники процесу не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином.
Неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч.4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 21.06.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно звіту форми 10-ПІ у публічного акціонерного товариства "Турбоатом" середньооблікова чисельність штатних працівників в 2015 році на підприємстві становить 4697 особи, у зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" склав 188 робочих місць. Проте на підприємстві у 2015 році працювало 180 осіб, яким встановлено інвалідність (а.с. 4).
У зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 8 осіб, позивачем до Публічного акціонерного товариства "Турбоатом" застосовано адміністративно-господарські санкції у розмірі середньомісячної заробітної плати штатного працівника на підприємстві.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Підприємством - відповідачем щомісячно протягом 2015 року подавалися звіти форми №3-ПН до центру зайнятості, тобто, виконано вимоги Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2015 році, у сумі 495905,84 грн. нормативно та документально не обґрунтовані, суперечать діючому законодавству, а тому не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
За змістом статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).
Згідно з п.1.1. Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. № 316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 р. за № 988/23520, форма звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - інформація) заповнюється роботодавцями. Роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження. ( п. 1.3 Порядку).
Відповідно до п.2.1 цього Порядку, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Таким чином, належним доказом, який свідчить про інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів є звіт форми № 3-ПН.
Відповідно до ч.3 ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Таким чином, з положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця.
Згідно з ч.1 ст.238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Водночас за змістом ч.4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою ст. 19 цього Закону.
Як правомірно враховано судом першої інстанції, відповідач щомісяця інформував Харківське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів про наявність вакансій як це передбачено ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення", що підтверджується звітами за формою 3-ПН за період січень - грудень 2015 року, копії яких долучені до матеріалів справи. (а.с. 49-84).
Отже, органи, які можуть сприяти працевлаштуванню інвалідів, повідомлялися належним чином про наявність вакансій протягом 2015 року. Обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 р.
Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштовуватись.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем виконані вимогу Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів та безпідставність вимог позивача.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2016р. по справі № 820/2284/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Курило Л.В.
Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О.В.
Повний текст ухвали виготовлений 24.06.2016 р.