№2-а-307/09
31 березня 2009 року Торезький міський суд Донецької області в складі :
головуючого-судді Стріжакової Т.В.
при секретарі Мітькіної Г.В.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Торезі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області, третя особа Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області, про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити виплату недоплаченої одноразової компенсації, -
Позивач 24.02.2009 року звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області (УПСЗН), про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити доплату одноразової компенсації. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) - категорія 1 та інвалідом 3-ої групи, перебуває на обліку в УПСЗН. 13.12.2005 року йому було встановлено 3 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На підставі ст.48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991року №796-Х11 він має право на одержання одноразової компенсації як інвалід 3 групи у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, які повинні бути проведені протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності. Він звернувся до УПСЗН з проханням здійснити виплату даної компенсації. Йому надавалися відповіді, що йому нарахована одноразова компенсація у сумі 186,60грн., що вона сплачена 8.03.2006 року, її розмір ґрунтується на ПКМУ №836 від 26.07.1996р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Ч.1 ст.95 КЗОТ України передбачено, що мінімальна заробітна плата - це законодавче встановлений розмір заробітної плати, державна соціальна гарантія, її розмір встановлюється виключно законами України і є обов'язковим для всіх органів, підприємств, що передбачено ч.1,2 ст.19 ЗУ «Про Державні соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії». Вважає, що відповідно до ч.1 ст.48 вказаного Закону йому повинна бути нарахована і виплачена одноразова компенсація у розмірі 30 мінімальних заробітних плат із розрахунку мінімальної заробітної плати на момент встановлення інвалідності. Вважає, що до виплати йому належало: 332грн.х30.=9960грн., недоплачено 9770грн.40коп. Просить визнати не чинними (протиправними) рішення (дії) УПСЗН при визначенні суми одноразової компенсації, такими, що не відповідають нормам ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та порушують його права; зобов'язати УПСЗН здійснити йому доплату одноразової компенсації в розмірі 9770грн.40коп. (а.с.1-4).
Ухвалою суду від 27.01.2009 року залучено до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області (ГУ ДКУ) (а.с.14).
Представник відповідача ГУ ДКУ , повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, просив справу розглянути без його участі (а.с.28).
У судовому засіданні позивач дав пояснення, аналогічні викладеним у позові, просив визнати не чинними (протиправними) рішення (дії) УПСЗН при визначенні суми одноразової компенсації, такими, що не відповідають нормам ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов'язати УПСЗН здійснити йому доплату одноразової компенсації в сумі 9770грн.40коп.
Представник відповідача УПСЗН повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, просив справу розглянути без його участі, у позові просив відмовити (а.с.32).
Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено , що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, має 1 категорію, відповідне посвідчення отримав 20.09.2005 року (а.с.6). 13.12.2008р. висновком МСЕК позивачу встановлено вперше третю групу інвалідності безстроково, захворювання пов'язано з виконанням військових обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС , встановлено 60% втрати працездатності (а.с.6,7). Згідно із заявою позивач звернувся 03.11.2008 року до УПСЗН про виплату йому одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який став інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, захворювання пов'язано з роботами ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.11). 12.11.2008 року позивачу було видано довідку про те, що він перебуває на обліку в УПСЗН, має 1 категорію, перебуває на обліку в УПСЗН і отримав одноразову компенсацію на підставі ПКМУ №836 від 26.07.1996 року у розмірі 189грн.60коп. 28.03.2006 року (а.с.10), надана відповідь, що виплата здійснена вірно (а.с.8,9). УПСЗН Торезької міської Ради Донецької області утворюються рішенням міської ради, підконтрольне та підзвітне міській раді, є юридичною особою (а.с.22-25).
Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991року №796-Х11 у частині 1 статті 48 передбачено, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ями, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам 3групи - 30 мінімальних заробітних плат.
Постановою КМУ від 26.07.1996р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” установлено розміри одноразової компенсації в твердій грошовій сумі, зокрема для 1 категорії інвалідів 3 групи в розмірі 189грн.60коп. В цій постанові закріплено конкретні розміри допомоги, що суперечить Закону №796-Х11, котрим визначено кратність одноразової допомоги залежно від розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлюється законом.
Позивачу 13.12.2005р. висновком МСЕК встановлено третю групу інвалідності безстроково, захворювання пов'язано з виконанням військових обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, виплачена одноразова компенсація у сумі 189,60грн. Мінімальна заробітна плата на цей момент складає 332грн. (ЗУ «Про державний бюджет на 2005 рік»).
Відповідно до ст.22 «Загальної Декларації прав людини», кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримки її гідності, вільного розвитку її особистості, прав в економічній, соціальній и культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва і відповідно до структури і ресурсів держави.
Відповідно до ст.8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч.1 ст.9 Конституції України). Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ч.1ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
ЗУ «Про державні та соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії» передбачено, що мінімальний розмір заробітної плати визначається виключно Законами України. При цьому Закони, які встановлювали мінімальні заробітні плати, не містили обмежень щодо застосування норм ст.48 ЗУ вказаного Закону від 28.02.1991року №796-Х11.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Постанови та інші нормативно-правові акти готуються на підставі Законів, актів чи доручень Президента України, актів КМУ, рішень урядових комітетів, доручень Прем'єр-міністра (пункт 10 розділу У1 Тимчасового регламенту КМУ від 05.06.2000 року №915).
Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році ПКМУ №836 від 26.07.1996р. розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався, тільки був змінений ПКМУ №562 від 12.07.2005р., він не відповідає розміру, встановленому іншими законами. При цьому вказані закони не містили обмежень щодо застосування ст.48 Закону №796-Х11.
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, звуження змісту та обсягу прав людини не допускається, і виходячи із принципу адміністративного судочинства - верховенства права та загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, якими є Постанови КМУ, при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме ст.48 Закону №796-Х11 та статті законів, якими передбачені мінімальний розмір заробітної плати, а не ПКМУ від 26.07.1996р. № 836.
Відповідно до ч.4ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Судом встановлено, що позивачем дотримано умови отримання вказаної допомоги -він перебуває на обліку у відповідача, він має законні сподівання на отримання зазначених Законом коштів За таких обставин та з урахуванням спеціального Закону №796-Х11 УПСЗН повинно виплатити позивачу одноразову компенсацію, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент встановлення інвалідності у розмірі: 332грн. (мінімальна заробітна плата)х30=9960грн.
Суд критично оцінює ствердження відповідача про те, що для розрахунку щорічної допомоги на оздоровлення позивачу, передбаченої ст.48 Закону №796-Х11, необхідно застосовувати ПКМУ від 26.07.1996р. № 836. В цій постанові закріплено конкретний розмір допомоги, що суперечить Закону №796-Х11, котрим визначено кратність одноразової допомоги залежно від розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлюється Законом. Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом №796-Х11 зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, у тому числі допомоги на оздоровлення. При вирішенні даного спору Закони України мають пріоритет над підзаконними нормативними актами, якими є ПКМУ від 26.07.1996р. № 836. У Законі №796-Х11 викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя, здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого ЗУ №796-Х11, є безпідставним. Тому при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення застосовувати вказану постанову КМУ не можна.
Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не можуть бути прийняті до уваги.
УПСЗН позивачу одноразову компенсацію виплатило у сумі 189,60грн., а повинно було виплатити 9960грн., недоплата складає: 9960грн.-189,60грн.=9770грн., його позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись: ст.22 «Загальної Декларації прав людини», ст.8,9,16,19,22,46,50,55 Конституції України, ст.1,13,48,62,63,70 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р., ЗУ «Про Державний бюджет на 2005 рік», ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.2,8,9,10,69-71,79,86,87,94,98,99,100,102,104,105,158-163,185,186,254 КАС України, -
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області, третя особа Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області, про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити виплату недоплаченої одноразової компенсації - задовольнити.
Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області у виплаті недоплаченої одноразової компенсації ОСОБА_1, який став інвалідом в результаті ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, в розмірі, передбаченому ст.48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради здійснити виплату недоплаченої одноразової компенсації на користь ОСОБА_1, який став інвалідом в результаті ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, в розмірі, передбаченому ст.48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у сумі 9770грн.40коп.
Постанова постановлена в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 31 березня 2009 року в присутності позивача.
Постанова буде виготовлена в повному обсязі 31 березня 2009 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
СУДДЯ Т.В. СТРІЖАКОВА