Справа № 2-785\09
Категорія 45
27 березня 2009 року Ленінський районний суд м. Севастополя в складі:
головуючого - судді Пузіної В.І.
при секретарі - Бабенко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільно нажитим, визнання права власності на 2\3 часток спільно нажитого майна, суд
Позивач звернулась до суду 29.09.2008 року з позовом, вимоги якого уточнювала протягом розгляду справи.
Вказує, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з листопада 2000 року, від спільного життя мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 та ОСОБА_4. В березні 2004 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1. Доводить, що незважаючи на те, що ця квартира придбана за гроші від продажу квартири чоловіка, яку він мав до шлюбу, в її відновлювання вкладена значна кількість спільних коштів та праці, сума яких значно перевищує вартість квартири. Також вказує, що після розірвання шлюбу у неї на утриманні залишилося двоє дітей.
На підставі викладеного позивачка остаточно просить визнати квартиру АДРЕСА_2 спільно нажитим майном і з врахуванням інтересів неповнолітніх дітей визнати за нею право власності на 2\3 частки квартири.
В судовому засіданні представники позивача позов підтримали в повному обсязі.
Представники відповідача з позовом не погодились, пояснили, що ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу мав на праві власності квартиру АДРЕСА_3, яку продав 25.03.2004 року за 18000 грн. і в цей же день придбав квартиру АДРЕСА_4 за 24000 грн. Вважають, що спільно нажитим можливо вважати лише 1\4 частку квартири, а при розділі відповідачці буде належати 1\8 частка. Доводять, що підстав для збільшення частки немає, скільки відповідач сплачує аліменти, тому в цій частині позову просять відмовити.
Вислухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03.11.2000 року (а.с. 6). До реєстрації шлюбу (з березня 1996 року) ОСОБА_2 мав на праві власності квартиру АДРЕСА_5, яку він продав 25.03.2004 року за 18000 грн. (а.с. 30) і в цей же день, будучи одруженим на позивачці, придбав квартиру АДРЕСА_6 за 24000 грн. (а.с. 31).
Відповідно до ст. 62 ч.1 СК України якщо майно чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної власності подружжя.
Сторони були попереджені судом про обов'язок, згідно зі ст.. 27 ч.2 ЦПК України, для підтвердження своїх вимог чи заперечень подати усі наявні у них докази. Суд на підставі ст.. 10,11,60 ЦПК України, а саме керуючись принципами змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, розглянув позовні вимоги та заперечення в межах заявленого і на підставі доказів, які представлені кожною стороною.
Судом встановлено, що на час придбання спірної квартири відповідач мав особистих коштів 18000 грн. від продажу належної йому до шлюбу квартири. Вартість спірної квартири - 24000 грн., отже спільних грошей в неї вкладено 6000 грн.
Письмовими доказами суду доведено, що за час шлюбу цінність купленої квартири значно збільшилась, оскільки на переобладнання та ремонт подружжя витратили 77495 грн., що складає 322% її вартості (а.с.45-65). Відповідачем наданий кошторис не спростований.
Допитані в якості свідків ОСОБА_5В, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили, що переобладнання та ремонт квартири подружжя робили спільно: частину робіт виконували наймані робітники, частину - подружжя, в тому числі і позивачка, яка була до того ж і вагітна. Під час ремонту сторони проживали поперемінно у батьків і не витрачали гроші на побут, а вкладали в ремонт.
Таким чином суд вважає, що позивачем доведені обставини, за якими суд може визнати спірну квартиру відповідно до ст. 62 ч.1 СК України спільно нажитим майном, а саме істотне збільшення вартості майна за рахунок спільних трудових та грошових затрат.
Суд не приймає до уваги заперечення представників відповідачів в даній частині і вважає їх підхід до вирішення справи помилковим.
Так, представники вважають, що за позивачкою можливо визнати право власності лише на ту частку, на яку приходиться її вклад в поліпшення стану квартири, а саме: на половину різниці вартості квартир (6000 грн.) і на частку вартості ремонтних робіт. Згодні визнати за позивачкою право власності на 1\8 частку квартири.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної, а не часткової власності.
Застосування ст. 62 ч.1 СК України не залежить від розміру вкладу кожного з подружжя в створенні спільного майна, тому розраховувати частку і перетворювати правовий режим майна з об'єкта права спільної сумісної власності на об'єкт права спільної часткової власності є недопустимим.
Тому суд приходить до висновку, що спільні трудові та майнові затрати подружжя, направлені на поліпшення спірної квартири, були вагомими, такими, що істотно збільшили вартість майна, що придбано відповідачем за особисті 18000 грн., а після ремонту склала більш ніж 100000 грн., і відповідно до ст. 62 ч.1 СК України суд визнає квартиру АДРЕСА_7 спільно нажитим майном сторін по справі і об'єктом їх спільної сумісної власності.
Суд враховує, що позивачем заявлені вимоги розділу спільно нажитого майна - квартири і жодна з сторін не наполягає на виділі належної їм частки. Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” суд при таких обставинах визначає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Згідно зі ст. 70 ч.1 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, отже за співвласниками повинно бути визнано право власності на 1\2 частку за кожним спірної квартири.
Відповідачем не доведено, що між ним і позивачкою існував договір про розподіл часток інакше, чим встановлено Сімейним Кодексом України. Заперечення відповідача щодо розподілу часток відповідно до вкладу кожного в створення об'єкту спільної власності суд не приймає до уваги, оскільки ці вимоги не передбачені законом і суперечать вимогам ст. 70 СК України, якою передбачена можливість відступити від засади рівності часток, але лише за певних умов, які відповідачем не доведені.
Однак суд не може погодитись з позовом ОСОБА_1 щодо збільшення її частки майна до 2\3.
Так, підставою таких вимог позивач заявляє наявність двох неповнолітніх дітей, які перебувають на її утриманні. Але частиною 3 ст. 70 СК України передбачено, що частка майна дружини може бути збільшена за умови, що розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дітей, їх лікування.
Судом встановлено, що відповідач сплачує аліменти на утримання дітей, а позивачем не надано доказів того, що їх розмір недостатній для забезпечення дітей, отже підстави ч.3 ст. 70 СК України позивачем не доведені, тому в задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.
Відповідно до ст.. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесені нею судові витрати: судовий збір в сумі 51 грн., витрати на ІТЗ розгляду справи 30 грн., всього 81 грн. А також з відповідача підлягає стягненню сума судового збору в дохід держави, виходячи з реальної вартості майна, щодо якого ухвалено рішення не на його користь. Ціна трьохкімнатної квартири на вул.. Новоросійській складає не менш ніж 500000 грн., вартість 1\2 частки - 250000 грн., отже судовий збір, який підлягає стягненню, складає (1700 - 51 =)1649 грн.
Відповідно до ст. 217 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення, може вжити заходів для забезпечення його виконання. Враховуючи, що ухвалою суду від 13.10.2008 року було заборонено відчуження спірної квартири, а збереження заборони буде перешкоджати виконанню судового рішення про розділ майна і реєстрації права власності кожного із співвласників, суд для забезпечення виконання рішення суду скасовує заходи забезпечення позову.
На підставі ст. 62 ч.1, 70 ч.1,3 СК України, керуючись ст.ст.10,11,60,88, 212-215, 217 ЦПК України суд
Позов задовольнити частково.
Визнати квартиру АДРЕСА_2 спільно нажитим майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Право спільної сумісної власності подружжя на квартиру припинити, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_2 та за ОСОБА_2 визнати право власності на 1\2 частку квартири, припинивши його право власності на цілу квартиру.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 81 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави в сумі 1649 грн.
Забезпечення позову у вигляді заборони відчуження квартири АДРЕСА_2, накладене ухвалою суду від 13.10.2008 року, скасувати.
Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд м. Севастополя протягом 20 днів після подачі в Ленінський районний суд заяви про апеляційне оскарження, яку сторони можуть подати протягом 10 днів після оголошення рішення суду, або в порядку ст.. 295 ч.4 ЦПК України.
Суддя -