15 червня 2016 року К/800/33129/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.,
Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року по справі № 821/604/15-а
за позовом ОСОБА_4
до Управління Державної міграційної служби України у Херсонській
області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до Управління Державної міграційної служби України у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 4 липня 2014 року звернулась до Каховського районного сектору управління Державної міграційної служби Херсонської області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» - за територіальним походженням.
За результатами розгляду особової справи позивача, відповідач дійшов висновку про відмову ОСОБА_4 у наданні дозволу на імміграцію.
На підставі вказаного висновку, відповідачем 23 січня 2015 року прийнято рішення №1/4-1003 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
При цьому, умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України від 7 червня 2001 року №2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон №2491), а процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію - Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі - Порядок №1983).
Згідно зі статтею 1 Закону № 2491 дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до статті 6 вказаного Закону спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: 1) приймають заяви разом з визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; 3) приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) видають та вилучають у випадках, передбачених цим Законом, посвідки на постійне проживання; 5) ведуть облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
За змістом частин 5 та 10 статті 9 Закону №2491 для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Пунктом 9 Порядку №1983 встановлено, що Служба безпеки України та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба у межах своєї компетенції вживають у місячний термін за зверненням ДМС, територіальних органів та підрозділів заходів до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону №2491.
Відповідно до пункту 11 Порядку №1983 разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються, зокрема: копія документа, що посвідчує особу (підтверджує громадянство (підданство) чи статус особи без громадянства); три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо). При цьому, документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань міграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про міграцію», а також запроси для бесіди заявників чи інших осіб.
Згідно з пунктом 12 вказаного Порядку територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів); здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктом 14 Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону №2491, надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону; регіональні органи СБУ, Національне центральне бюро Інтерполу та Держкомкордон проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається, й про результати перевірки інформується орган, який зробив запит; термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
За змістом пункту 16 Порядку №1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Судами встановлено, що оскаржуване рішення №1/4-1003 від 23 січня 2015 року про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну прийнято відповідно до пункту 6 частини 1 статті 10 Закону №2491 - в інших випадках, передбачених законами України та мотивовано тим, що позивачем не надано документа, що підтверджує зміну прізвища позивача, а саме копії свідоцтва про шлюб. Про необхідність направлення вказаного документа заявницю було повідомлено листом, але ОСОБА_4 вимоги Управління Державної міграційної служби України у Херсонській області не виконано.
Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Управлінням Державної міграційної служби України у Херсонській області доведено правомірність прийняття рішення від 23 січня 2015 року №1/4-1003 про відмову ОСОБА_4 у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ємельянова В.І.
Судді Рецебуринський Ю.Й.
Стародуб О.П.