"06" червня 2016 р. м. Київ К/800/54447/15
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Веденяпіна О.А.
за участю секретаря Латишевої Л.П.
позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015
у справі № 10/179
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання незаконною позапланової перевірки, скасування податкових повідомлень-рішень, відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.05.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 30.07.2007 № 0002241740/0, № 0001681740/0, від 19.12.2007 № 0008401740/0. У решті позову відмовлено.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.07.2007 № 0001671740/0.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
При перевірці в межах касаційної скарги правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.
Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 30.07.2007 № 0001671740/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1222828 грн., в т.ч. 813292,00 грн. за основним платежем та 409536,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість, в т.ч. за 4 квартал 2004 року в сумі 62814,0 грн. та за лютий 2015 року в сумі 16217,00 грн., а також вимог п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, що полягало у заниженні податкових зобов'язань в сумі 734261,0 грн., в т.ч. за 2, 3 квартали 2004 року в сумі 28159,00 грн., за березень-грудень 2005 року в сумі 402902,00 грн., за січень-грудень 2006 року в сумі 303200,00 грн.
При цьому податковим органом вказано, що суми завищеного податкового кредиту та заниженого податкового зобов'язання встановлені ним на підставі виписок про рух коштів на розрахунковому рахунку позивача, актів виконаних робіт, податкових накладних на продаж.
Штрафні санкції застосовані за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, у зв'язку із самостійним донарахуванням контролюючим органом податку на додану вартість в сумі 813292,00 грн., а також на підставі п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 цього закону - за неподання позивачем податкової декларації за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю. Податковий орган встановив, що у 2004 році позивач мав загальну суму від операцій з поставки товарів (послуг) більше 300000 грн., тому для нього податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю, а не кварталу.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що позивачем були подані уточнюючі розрахунки під час проведення перевірки, що суперечить п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.
Суд касаційної інстанції вважає, що оскаржувані судові рішення в цій частині є необґрунтованими, оскільки ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, які мають бути підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами.
Суди з метою визначення предмета доказування у справі не з'ясували суті зафіксованих в акті перевірки порушень позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», не надали правової оцінки кожному з порушень, не встановили обставин, на які посилаються, щодо подання позивачем уточнюючих розрахунків, зокрема не розкрили, які показники податкової декларації та за який період уточнювалися позивачем.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права суду касаційної інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, суд касаційної інстанції вважає за правильне скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомленням-рішенням від 30.07.2007 № 0001671740/0 про визначення податку на додану вартість в загальній сумі 1222828 грн. та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.
При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином їх оцінити, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
З огляду на посилання судів попередніх інстанцій на п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, суд касаційної інстанції звертає увагу судів на таке.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі - Закон № 2181) якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Передбачене у п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ право виправити самостійно виявлені помилки, що містяться в раніше поданій ним податковій декларації, може бути обмежено виключно випадками, визначеними в законі.
Аналіз п. 5.1 ст. 5, п. 17.2 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ дає підстави для висновку, що випадками, коли платник податку не може виправити виявлену помилку, є закінчення строків давності, а також, у разі виявлення помилок щодо заниження податкового зобов'язання - початок проведення перевірки контролюючим органом.
Судові рішення у частині, що не оскаржуються, суд касаційної інстанції залишає без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015 в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 30.07.2007 № 0001671740/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1222828 грн. скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м.Києва.
У решті постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в частині запилення судових рішень без змін з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В.Ланченко
О.А. Веденяпін